Гриценко Анатолій Степанович

Ріс у місті Ватутіне. Вчився до 8 класу у школі № 6, яку закінчував і колишній голова Служби зовнішньої розвідки Микола Маломуж.

1974 року закінчив Київське суворовське військове училище з золотою медаллю.[2] 1979 року — закінчив із золотою медаллю Київське вище військове авіаційне інженерне училище.[3]^{[неавторитетне джерело]}

Військову кар'єру розпочав в 809-му навчальному авіаційному полку (в/ч 19109)[4] Харківського вищого військового авіаційного училища льотчиків у місті Охтирка, де з червня 1979 року по листопад 1981 року проходив службу на посаді начальника групи обслуговування авіаційного обладнання[5]. 8 років (розпочинаючи з 1984-го) працював викладачем у Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі, на штабних посадах в Міністерстві оборони України.

У 1994—1997 роках був начальником Управління проблем військової безпеки і військового будівництва Науково-дослідного центру Генерального штабу Збройних Сил України.

1993 — закінчив Інститут іноземних мов Міністерства оборони США.

1994 — закінчив оперативно-стратегічний факультет Університету Військово-повітряних сил США[6]

1995 — закінчив курси підвищення кваліфікації при Академії Збройних Сил України.

1997—1999 — очолював аналітичну службу апарату Ради національної безпеки і оборони України.

З грудня 1999 року був президентом Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Одночасно, з лютого 2000 року — позаштатний консультант Комітету питань національної безпеки оборони Верховної Ради України, а з листопада 2000 року — член Громадської ради експертів з внутрішньополітичних питань при Президенті України.^{[джерело?]}

У червні 2004 року призначений керівником інформаційно-аналітичного забезпечення виборчої кампанії Віктора Ющенка.^{[джерело?]}

З 4 лютого 2005 року до 18 грудня 2007 року був міністром оборони України. Обіймав цю посаду в урядах Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та Віктора Януковича.

Підтримка Гриценка на виборах Президента України 2014.

Обраний депутатом Верховної Ради 6-го скликання за списком блоку «Наша Україна — Народна Самооборона», був головою Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.[7]

11 грудня 2008 року Анатолій Гриценко очолив Всеукраїнську громадську організацію «Громадянська позиція».^{[джерело?]}

У 2009 році Анатолій Гриценко став першим кандидатом в президенти України, який чесно та прозоро зібрав 2,5 млн на заставу, як і на кампанію в цілому. З таким же прозорим звітуванням витрат в режимі он-лайн[8].

У 2012 році обраний депутатом Верховної Ради 6-го скликання за списком партії «Батьківщина», очолював підкомітет з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.[9]

4 квітня 2013 року Народний депутат Олег Канівець, за якого ручався перед парламентською кампанією Анатолій Гриценко[10], вийшов із фракції «Батьківщина». Гриценко пояснив вихід з фракції О. Канівця тим, що під час виборчої кампанії і після неї була «проти нього і проти мене кампанія дискредитації його деякими депутатами з фракції „Батьківщина“»[11] .14 січня 2014 року Анатолій Гриценко написав заяву про вихід із фракції «Батьківщина», «у зв'язку з неможливістю впливати на рішення, що приймаються»[12].

У 2010 та 2014 роках балотувався на посаду Президента України, посів 9-те й 4-те місце відповідно.

10 березня 2015 року повідомив, що працюватиме доцентом кафедри політології у Києво-Могилянській академії з зарплатою 1000 гривень на місяць[13][14].

10 грудня 2018 року лідер «Громадянського руху »Хвиля«» Віктор Чумак підтримав на президентських виборах-2019 Анатолія Гриценка та очолив його передвиборчий штаб[15][16].

11 січня 2019 року партія «Громадянська позиція» висунула Анатолія Гриценка кандидатом у президенти, 15 січня 2019 року Центрвиборчком зареєстрував Гриценка кандидатом в президенти.[17]

Очолив виборчий список «Громадянської позиції» на парламентських виборах 2019 року.[18]

Суд в РФ намагався засудити Гриценка до шести років в'язниці. Так, Другий Західний окружний військовий суд Москви «засудив» Гриценка до 6 років колонії за нібито заклики до терористичних актів на території РФ[19].

Гриценко у 2007 р.

Батько — Степан Дем'янович (1927 — 16 лютого 2013). З 1944 брав участь у Другій світовій війні. Був сапером, побував у Фінляндії, Данії і Норвегії. Пізніше служив у танкових військах, всього провів у армії 6,5 років. Після цього працював гірничим рятувальником. Проживав у місті Ватутіному на Черкащині.[20]

Мати — Ганна Тихонівна (1936), пенсіонерка.

Перша дружина — Людмила Михайлівна, розлучився у 2002 році, проживши з нею в шлюбі 25 років. Друга дружина — Юлія Мостова, український журналіст, головний редактор газети «Дзеркало тижня», вдова Олександра Разумкова.

У Анатолія Гриценка є троє дітей: Олексій (1979, закінчив Київський політехнічний інститут), Світлана (1982, закінчила Київський національний економічний університет) (обоє від першого шлюбу) та Ганна (2004) (від другого шлюбу).

Виховує також Гліба Разумкова (1998) — сина Юлії Мостової від її першого шлюбу.

Володіє англійською мовою.

Нижче представлені особи, кандидати в президенти, лідери політичних сил та партії, що підтримали Анатолія Гриценка, як єдиного кандидата від демократичних сил, на посаду Президента України на виборах 2019 року:

• Єгор Фірсов (Партія «Альтернатива»)[23]
• Микола Катеринчук (Європейська партія України) [24]
• Микола Томенко («Рідна країна»)[25][24]
• Віктор Чумак («Хвиля»)[26][27]
• Андрій Садовий[28] (Об'єднання «Самопоміч»), якого раніше підтримав
• Мішель Терещенко[29][30] [31]
• Василь Гацько (Демократичний альянс)[32][33]
• Дмитро Гнап («Сила людей»)[34]
• Солонтай Олександр Гейзович («Сила людей»)[35][36]
• Дмитро Добродомов (Громадський рух «Народний контроль»)[37]
• Давід Сакварелідзе («Рух нових сил»)[38]
• Світлана Заліщук («Міжфракційне об'єднання "ЄвроОптимісти"»)[39][40]
• Мустафа Наєм («Міжфракційне об'єднання "ЄвроОптимісти"»)[41]
• Олександр Савченко (Міжнародний інститут бізнесу), український економіст, фінансист, банкір, меценат[42]

Виступає за вступ України до Європейського Союзу^{[джерело?]}. Відомий окремими різкими радикальними висловлюваннями.[43]^{[неавторитетне джерело]}[44]

Підтримує президентську форму правління з одночасним підсиленням персональної відповідальності Президента, обмеженням його недоторканності та дієвим механізмом відсторонення від влади в порядку імпічменту.[45][46][47]

Виступає за легалізацію вогнепальної зброї.[48]

За власним зізнанням, є прибічником авторитарної моделі державного керівництва.

Я хочу, щоб люди зрозуміли одну просту річ — не потрібно боятися авторитарного режиму. Це не диктатура, яка масово пригнічує права і свободи людей. Авторитаризм має однокореневе слово — авторитет. Освічений авторитаризм виводить країну на новий, більш високий рівень і економіки, і на її основі — демократії».[49]

Передвиборча програма Гриценка носить назву «Чесний президент — служитиме людям»[50][51], в якій кадрова політику ґрунтується на основі «трьох П»: професіоналізм, порядність, патріотизм.[52]

8 лютого Анатолій Гриценко взяв участь у дебатах в авторській програмі Валерія Калниша на Радіо «НВ» «Печерські пагорби»[53]

27 березня 2019 року Анатолій Гриценко взяв участь в офіційних дебатах «Зворотний відлік» на UA:Перший, де мав дебатувати з 5-м та 6-м номерами рейтингів авторитетних соціологічних досліджень — Олег Ляшком та Юрієм Бойком, проте обидва проігнорували запрошення та не прийшли[54]. Натомість Анатолієм Гриценком[55], що прийшов та залишився відповідати на жорсткі запитання журналістів та експертів[56] Анатолій Гриценко виявився єдиним з першої шістки кандидатів, хто взяв участь в офіційних дебатах[57], адже 29 березня 2019 року Володимир Зеленський подібно до свого персонажа Голобородька не зв'явився на офіційні дебати «Зворотний відлік» на UA:Перший, де мав дебатувати з 2-м та 3-м номерами рейтингів авторитетних соціологічних досліджень — Петром Порошенком (що також проігнорував запрошення, віддавши перевагу сольному виступу на каналі Ахметова «ТРК Україна»[58]) та Юлією Тимошенко[59], що прийшла, проте залишила студію через 17 хвилин і[60], оскільки її опоненти на дебати не приїхали[61]. Крім того, Гриценко запросив на дебати Володимира Зеленського[62], проте той відмовив[63] 4-му номеру соціологічних рейтингів[57] і ці дебати не відбулися взагалі.

Відповідно до поданої декларації[64] кандидата у президенти, Анатолій Гриценко станом на весну 2018 року був власником автомобіля Volvo XC90 2013 року випуску та гідроциклу Yamaha. Також мав грошові кошти в еквіваленті 175 тисяч доларів США, майже 140 тисяч гривень пенсії, 15 тисяч гривень зарплатні. Зарплатня дружини склала майже 375 тисяч гривень. Його дружина Юлія Мостова на той момент володіла 5-ма квартирами в Києві, двома земельними ділянками в Обухівському районі (з 2003 та 2006 років) та дачним будинком. Мостова також володіє корпоративними правами у чотирьох компаніях: видавничий дім «Ормос», «Комюніті 8», «Анкаріс» та «ЗТ Груп», а також є бенефіціаром 7 компаній.[65][66]

• В курсантські роки захоплювался стаєрським бігом, щорічно брав участь в 110-кілометровому пробігу від Києва до Балико-Щучинки[67].
• Анатолій Гриценко в 1994 році отримав золоту медаль чемпіонату США з футболу серед військових університетів[68].
• Автор законопроекту щодо протидії хабарництву. Закон передбачав за отримання хабаря в розмірі $10 тисяч і більше позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна. Для суддів, прокурорів і слідчих за такий злочин — довічне позбавлення волі з конфіскацією майна без права на амністію.[69][70] 21 травня 2009 року 364 народних депутати проголосували за прийняття даного законопроекту в цілому. Президент Ющенко ветував ухвалений законопроект.[71]
• У 2012 році, разом із Лещенком, Шалайським і Шабуніним, брав участь у процесі передання до правоохоронних органів Австрії інформації щодо фактів корупції віце-прем'єра Андрія Клюєва, одного з ключових людей Януковича в уряді Миколи Азарова.[72][73] За словами Віталія Шабуніна, Гриценко був єдиним серед усіх опозиційних голів парламентсьских комітетів, хто не побоявся поставити свій підпис на заяві про злочин задля її легалізації.[74]
• На президентських виборах 2014 року Гриценко переміг на дільницях у Демократичній Республіці Конго та в Ліберії[75]. У обох цих країнах базуються українські військові контингенти у складі місій ООН[76].
• Під час Революції гідності виступав з пропозиціями щодо застосування протестантами «для захисту Батьківщини» мисливської вогнепальної зброї[77]. Після перемоги Євромайдану супроводжував (разом з Олегом Канівцем) бійців «Беркуту» при їх виведенні з Києва[78].

• Персональний сайт Анатолія Гриценка
• Сторінка на сайті Верховної Ради України
• Інтерв'ю Українській правді (9 червня 2008 р.)
• Сергій Руденко. Перший на виліт // Український тиждень, № 48 (109), 27.11.2009
• Орбіти Гриценка 1 // Український тиждень, № 48 (109), 27.11.2009
• Орбіти Гриценка 2 // Український тиждень, № 48 (109), 27.11.2009
• Тарас Березовець. Ворог держави // Український тиждень, № 48 (109), 27.11.2009
• А.Гриценко: Ситуація в армії близька до катастрофи. Інтерв'ю порталу Главное
• А.Гриценко: У силових структурах немає і тисячі боєздатних бійців