Ададуров Іван Євграфович

Іван Ададуров Євграфович

Закінчив у Варшаві політехнічний інститут.

1902 року, коли Ададурову було 23 роки, у журналі «Хімік» з'явилася його перша наукова робота — «До питання про походження нафти».

До 1928 року перебував на інженерній та адміністративній роботі на хімічних підприємствах Російської імперії, а потім Радянської Росії та Радянської України. Зокрема, після встановлення радянської влади Ададуров брав активну участь у відновленні та розвитку хімічної промисловості. Так, він відновлював сірчанокислий завод, цех каустичної соди, бертолетової солі та електролізу солі NaCl у селищі Іващенково (нині місто Чапаєвськ Самарської області Росії). Було збудовано дзеркальний, пляшковий, скляний заводи в селищі Костянтинівка (нині місто Донецької області). З'явилися цехи контактного одержання сульфатної кислоти, цинкових білил, сірчистого натрію на Костянтинівському хімічному заводі. У важких заводських умовах, при великих адміністративних обов'язків Ададуров знаходив час і брав участь у науково-дослідній роботі, друкував наукові статті.

У 1928—1933 роках завідував кафедрою основної хімічної технології Одеського хіміко-технологічного інституту.

У 1933—1938 роках працював завідувачем кафедри технології неорганічних речовин Харківського хіміко-технологічного інституту. Водночас він читав курс каталізу в Харківському університеті. Саме тоді йому надали звання професора, а 11 травня 1937 року Вища атестаційна комісія присудила Ададурову науковий ступінь доктора технічних наук без захисту дисертації.

1938 року професора Ададурова затвердили завідувачем кафедри технології неорганічних виробництв Ленінградського хіміко-технологічного інституту, але він невдовзі (26 серпня 1938 року) помер.

Іван Ададуров (у центрі) з його співробітниками лабораторії каталізу. Одеса, 1931 рік

Ададуров — автор наукових праць у галузі теорії та практики каталізу та кінетики, основ технічних технологій. Удосконалив технології виробництва сірчаної та азотної кислот і різних солей, а також технології приготування каталізаторів для процесів окиснення оксиду сірки й аміаку.

Основний період наукової діяльності Ададурова припадає на останнє десятиріччя його життя — 1928—1938 роки. Із співробітниками він надрукував понад 140 науково-дослідних праць. Серед цих робіт понад 90 публікацій (60 % від опублікованих статей) присвячено дослідженням в області каталізу й кінетики хімічних реакцій.

Підходячи з різних точок зору до підбору каталізаторів, він дослідив сотні металів, сплавів, оксидів, солей і носіїв, знаходив оптимальні технологічні умови, займався удосконаленням контактних апаратів, розробляв методику їх розрахунків. Ададуров як учений усебічно, з урахуванням усіх вимог вивчав каталітичний процес.

Іван Євграфович разом із співробітниками на прикладі окиснення сірчистого газу показав велику залежність швидкості протікання реакції від розміру й форми каталізатора. Подальший розвиток досліджень у цьому напрямку дозволив пізніше визначити розмір часток, при яких реакція протікає в кінетичній чи дифузійній області.

Саме Ададуров вивчив вплив носіїв на спікання каталізаторів на прикладі гідрування етилену на нікелі. Добре відомі дослідження вченого в галузі теорії й технології окиснення аміаку. Він установив, що активними будуть ті сплави, в яких постійні ґрати залишаються незмінними чи близькими до постійних ґрат платини, рівної 3,903 А.

Ададуров запропонував теорію окиснення аміаку, що, нарівні з багатьма іншими, пояснює механізм утворення з аміаку оксиду азоту. Він вважав, що первинним актом на каталізаторі є розпад аміаку з утворенням N, H і H₂. Далі можлива гомогенно-гетерогенна ланцюгова реакція.

Для зменшення втрати при окисненні аміаку платини, як каталізатора, Ададуров вивчав платинові сітки. В ході досліджень найкращими виявилися хромонікелеві носії, покриті платиною, для окиснення сірчистого газу. При малій витраті платини досягався високий вихід трьохоксиду сірки, і при цьому каталізатор не перегрівається.

Учений провів понад 20 досліджень з удосконалення технології виробництва сульфатної кислоти, 6 досліджень з інтенсифікації виробництва нітратної кислоти, 13 робіт із технології одержання різних солей. За його пропозицією свинцеві труби в продукційній частині виробництва сульфатної кислоти нітрозним способом замінили на залізні та чавунні.

Розробив новий метод одержання сірчаної кислоти — через контактне окиснення вологого оксиду сірки, який одержували, окиснюючи сірководень.

Уперше одержав ціанистий водень шляхом окиснення суміші аміаку та метану та дослідив хіміко-фізичні умови виробництва синильної кислоти.

• (рос.) О роли родия в упрочении платиновой сетки // Украинский химический журнал. — 1935. — Т. 10. — Книга 1.
• (рос.) К теории Андрусова о каталитическом получении синильной кислоты // Украинский химический журнал. — 1936. — Т. 11. — № 3.
• (рос.) Исследование некоторых сплавов платины как катализаторов // Журнал химической промышленности. — 1937. — № 13.

• Атрощенко В. И. Творческая деятельность Ивана Евграфовича Ададурова // Известия вузов. Химия и химическая технология. — 1963. — № 3.
• Костенко Ю. Т., Морозов В. В., Николаенко В. И., Сакара Ю. Д., Товажнянский Л. Л. Харьковский политехнический: учёные и педагоги. — Харьков, 1999.
• Лобойко О. Я., Гринь Г. І. Ададуров Іван Євграфович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. — ISBN 966-02-2075-8. — С. 173.

• І. Є. Ададуров // Політехнік (Харків)
• Історія кафедри технології неорганічних речовин^{[недоступне посилання з червня 2019]}