Адам Стефан Сапіга

Адам Стефан Станіслав Боніфацій Юзеф Сапіга (пол. Adam Stefan Stanisław Bonifacy Józef Sapieha; 14 травня 1867, Красічин — 23 липня 1951, Краків) — польський аристократ, римо-католицький релігійний діяч, краківський латинський архієпископ-митрополит. Кардинал РКЦ. Доктор гоноріс кауза. Представник роду Сапіг.

Адам Стефан Сапіга
пол. Adam Stefan Sapieha
Народився 14 травня 1867(1867-05-14)[1][2][3]
Красичинський замок, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина[1]
Помер 23 липня 1951(1951-07-23)[1][4][2] (84 роки)
Краків, Краківське воєводство, Польська Народна Республіка[1]
Поховання катедра святих Станіслава і Вацлава
Країна  Польща
 Долитавщина
Національність поляки
Діяльність католицький священник, богослов, політик, католицький диякон
Alma mater Папський Григоріанський університет, Віденський університет, Ягеллонський університет і Львівський національний університет імені Івана Франка
Знання мов польська, латина, німецька і французька
Членство Марійська дружина
Посада diocesan bishopd, Кардинал[5], Краківський єпископ, посол до Галицького сейму[6], католицький єпископ[5], bishop of Krakowd і Член Палати панів Імперської Радиd[6]
Партія Християнський союз національної єдностіd
Конфесія католицька церква[5]
Рід Сапіги
Батько Адам Станіслав Сапіга
Мати Ядвіга Сангушко
Брати, сестри Владислав Леон Сапіга, Павел Сапігаd і Леон Павел Сапіга
Нагороди

З життєпису

П'тий син Адама Сапіги та його другої дружини Ядвіґи з Сангушків. Онук Леона Людвіка Сапіги.

Навчався у 4-й вищій гімназії Львова, атестат зрілости отримав 8 липня 1886. Вступив на відділ права Віденського університету, але тут не вчився. Від жовтня 1886 до серпня 1887 з братом Яном у Ліллі слухали лекції в місцевому «Institut Catholique». На підставі документів з Відня навчався на правничому відділі Ягайлонського університету, 26 липня 1888 року склав державний іспит. З 1 жовтня 1890 до 31 липня 1894 студіював теологію. Священниче свячення отримав 1 жовтня 1893 року у Львові.

Після теологічних студій львівський латинський архиєпископ Северин Титус Моравський скерував його 1894 року вікарієм парафії в Язловці. Тут виконував функції душпастира інтернату для дівчат із зем'янських родин при монастирі Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (засновниця — Марцеліна Даровська). Звільнений з посади вікарія у 1895 році, разом з єзуїтом Марціном Чермінським виїхав на реколекції до Верхньої Сілезії у вересні цього року.

23 вересня 1897 року Северин Титус Моравський призначив його віце-ректором Духовної семінарії, секретарем суду дієцезіяльного і митрополичого, референтом консистора, сповідника сестер боромейшок. 4 березня 1914 року став таємним радником.

Не приєднувався до жодної з політичних течій, не вірив намірам уряду Австро-Угорщини.

Після смерти Генрика Сенкевича дозволив провести 20 листопада 1916 року жалібну месу за померлим, але відмовив проханню І. Падеревського поховати його в Маріяцькому костелі, сказавши, що для заслужених поляків має бути збудована спеціальна крипта.

Не підтримував церковну політику уряду ІІ Польської Республіки після перевороту 1926 року.

У листах до Пап Пія ХІ (2 лютого 1939), Пія ХІІ (25 березня 1939) просив звільнити його від обов'язків архиєпископа краківського через стан здоров'я. Через деякий час змінив думку з приводу стану в країні.

Після вибуху ІІ світової війни залишався у Кракові, не піддавшись вмовлянням покинути Польщу. Духовенству наказав не покидати парафій.

23 лютого 1946 року отримав капелюх кардинала РКЦ, став членом Конґреґацій Східної Церкви, семінарій та університетів.

Помер о 7.15 у палаці єпископів Кракова. Поховальна церемонія почалась 25 липня, тривала до 28. Промову мав примас Анджей Вишинський. Похований у катедрі Вавеля (крипта під «конфесією» Св. Станіслава). 1966 року у пресбітерії катедри відкрито мідне погруддя кардинала авторства Ядвіги Городиської.[7]

Відзнаки

Кавалер Командорського хреста ордену Франца Йозефа із зіркою (1908), Ордену залізної корони І кл. (1917), Великої стрічки ордену «Polonia Restituta» (1924), Ордену Білого орла (1936).

Бібліотека

Сформував бібліотеку у 15 000 томів та великий архів з фондом у 40 000 одиниць. Бібліотека містилася в селі Красичин (тепер Кам'янко-Бузького району Львівської області). У 1891 році приміщення бібліотеки освятив єпископ Гриневецький.

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119485656 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Lundy D. R. The Peerage
  3. Munzinger Personen
  4. http://webdept.fiu.edu/~mirandas/bios1946.htm#Sapieha
  5. Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
  6. https://www.parlament.gv.at/WWER/PARL/J1848/Sapieha.shtml
  7. Przybyszewski B. Adam Stefan Kardynał Sapieha: pasterz dobry, książę niezłomny, 1867—1951. — Łańcut: De arte, 2002. — S. 320, 379. — ISBN 83-901405-01.

Джерела
  • Wolny J. Sapieha Adam Stefan (1867—1951) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1997. — T. XXXІV/4, zeszyt 143. — S. 539–536. (пол.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.