Адо Улуро

Народився 30 квітня 1938 року в селі Андрюшкіному Нижньоколимського улусу Якутської АРСР СРСР (тепер Республіка Саха, РФ). 1958 року закінчив Якутське педагогічне училище, у 1962 році — Ленінградський педагогічний інститут.

Протягом 1968–1991 років працював науковим співробітником, завідувачем сектору Інституту історії, мови та літератури Якутськлї філії Сибірського відділення АН СРСР; з 1991 року — завідувач сектору юкагирської мови, літератури та фольклору Інституту проблем нечислених народів Північі Сибірського відділення Російської академії наук у Якутську. Одночасно був доцентом кафедри філології Якутського університету.

Псевдонім Адо Улуро означає «Син Улуро» (Улуро — озеро на півночі Якутії, на берегах якого живе переважна більшість юкагирів).

Створив юкагирську писемність, видав:

• перший юкагирський «Букварь» (1987);
• «Юкагирско-русский словарь» (1990);
• «Русско-юкагирский разговорник» (1992).

Зібрав матеріали з мови, фольклору та етнографії юкагирів. Опублікував збірку «Перекази та легенди» (1992), низку наукових праць.

Автор кількох поетичних і прозаїчних книг, які виходили юкагирською мовою або в російському і якутському перекладах:

• «Юкагирські вогнища» (1965);
• «Пісня дзвінких копит» (1970);
• «Поки дрімають олені» (1973);
• «Розтоплені сніги» (1975);
• «Таловина» (1977);
• «Гуготіння Полярного сяйва» (1984).

Писав також для дітей:

• збірка «Оповідання Юко» (1973);
• п'єси «Мій друг Чага» (1985), «Мила Лабунмедену» (1988) та інші.

Переклав твори Степана Руданського («Повій, вітре, на Вкраїну»), Лесі Українки («Коли втомлюся я життям щоденним»), Володимира Сосюри («Любіть Україну!», «Юнакові»), вступ до балади «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий») та вірш «Думка» («Тече вода в синє море»), «Заповіт» Тараса Шевченка.

• Хоменко Б. В. Адо Улуро // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.