Акушерство

А. почало розвиватися з 2-ї пол. 18 ст. в Москві і Петербурзі за ініціативою лікаря П. З. Кондоїді 1757 було відкрито школи для підготовки «повивальних бабок». У подальшому розвитку А. велика роль належить основоположнику рос. наук. акушерства українцю Н. Амбодику-Максимовичу, що написав перший значний посібник з цієї галузі. Перші акушерські клініки при університетах були відкриті у Москві (1806, на 4 ліжка), Харкові (1829), Казані (1833), Києві (1844). З 19 ст. почався невпинний розвиток вітчизн. наукового й практичного А. Цьому сприяли праці видатних вітчизн. вчених 19—20 ст.: Д. І. Левитського, Г. І. Корабльова, К. Ф. Слав'янського, В. С. Груздьова, Д. О. Отта, В. Ф. Снєгірьова і, зокрема, укр. вчених І. П. Лазаревича, О. П. Матвєєва, Г. Є. Рейна, М. П. Толочинова, Л. І. Бубличенка, Г. Ф. Писемського, В. М. Орлова та ін. За Рад. влади А. як наука й організація родопомочі досягло значно вищого рівня, ніж у капіталістич. країнах.

В Україні першими лікарями були ворожбити і знахарі-відуни, обавники, потворники і кудесники, — у яких лікування йшло поруч із закляттями та замовляннями. Лікарське знання стало «книжним», коли Україна увійшла в тісні зв'язки з Візантією. З'явилися вчені лічителі або лічці. Перша лікарня була заснована за княгині Ольги при Києво-Печерському монастирі. З тих же часів стало відомі і жінки-лічці: Февронія-цілителька і дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія-Добродія, яка стала візантійською імператрицею під іменем Зоя. Перу Євпраксії належить перша на Русі медична книга, написана грецькою мовою «Алімма», в якій викладено і систематизовано медичні знання тієї пори, зокрема з акушерства і гінекології.

Число пологових ліжок в Україні

Радянське А. опрацьовувало багато питань, серед яких — полегшення перебігу вагітності, запобігання т. з. пізнім токсикозам та ін. ускладненням вагітності й родів, знеболювання пологів, боротьба з надмірною втратою крові під час пологів, з передчасними та затяжними пологами, з травмою новонароджених, з мертвонароджуваністю і ранньою смертністю новонароджених, з материнською смертністю (взагалі мізерно малою) та ін. Розвиток рад. А. відбувався в тісному зв'язку з ін. галузями теоретич. і практич. медицини — фізіологією, хірургією, бактеріологією, гінекологією та ін.

В СРСР працювало понад 100 кафедр А. і н.-д. інститутів охорони материнства і дитинства, які готували кваліфіковані акушерські кадри і опрацьовували актуальні питання А. В УРСР на 1 січня 1959 було розгорнуто 28 549 пологових ліжок; колгоспних пологових будинків було 7 306. В 1958 стаціонарна допомога була подана в містах 99,5 % породіль, у сільс. місцевостях — 96,7 %.

Треба зазначити, що питома вага стаціонарної родопомочі в Україні до Жовтневого перевороту дорівнювала лише 3—5 %. Рад. законодавство передбачало всіляке сприяння материнству, створює сприятливі умови для вагітних і матерів. Ще 8. VII 1944 був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства й дитинства», про встановлення почесного звання «Мати-героїня» і заснування ордена «Материнська слава» і «Медалі материнства».