Акімов Михайло Павлович

|портрет= |Батько= |Посада= |Діти= |Мати= |Чоловік= |Дружина=

Акімов Михайло Павлович 16 травня 1886(18860516) — 23 жовтня 1955[1] — український зоолог, професор, діяч у галузі охорони природи.

Народився М. П. Акімов 16 травня 1886 р. у селі Калинівському Луганської області в сім'ї гірничого інженера. Шкільні роки провів у Катеринославі (Дніпрі). З 1908 по 1914 р. навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Харківського університету. Під керівництвом професора П. П. Сушкіна спеціалізувався в галузі зоології. Тут же став активним членом однієї з найвпливовіших природоохоронних організацій царської Росії — Харківського товариства любителів природи, де під впливом його голови, професора В. І. Талієва, і зацікавився діяльністю по охороні природи. З 1915 по 1918 рр. займається наукою в Петрограді, Харкові, на кафедрі зоології Київського політехнічного інституту.

У червні 1918 р. повертається до Катеринослава, де працює спочатку асистентом кафедри зоології безхребетних місцевого університету, а з 1926 р. — її професором.

З 1 листопада 1926 р., і до початку 30-х років, за пропозицією професора Л. В. Рейнгарда, він стає керівником Дніпропетровської крайової інспектури з охорони пам'яток природи, а також членом Українського комітету з охорони пам'яток природи. До Дніпропетровської інспектури входили Дніпропетровська, Запорізька, Кременчуцька і Черкаська округи. На території Дніпропетровської інспектури вдалося взяти під охорону Корсунський парк, Устимівський парк, Андрусівську дачу, шість невеликих ділянок цілини, Гадючу балку, урочища Шпельта, Паськове і Хондалеївка (всього на 1929 р. — 39 об'єктів), крім цього, домогтися припинення видобутку борсука, що став рідкісним. Зібравши необхідні матеріали, М. П. Акімов підготував документи на заповідання лісових масивів Придніпров'я — Ірдинського заповідника (1044 га), Фурсіна острова (1800 га), Яцевого яру — Самарської дачі, Самарського лісового масиву (2000 га), Дубровського лісу (1000 га), а також державного плавневого заповідника нижче Запоріжжя (5 тис. га), цілини в Любомирівському племрадгоспі (10 десятин). На жаль, ці об'єкти так і не були заповідані.

З-під пера професора М. П. Акімова вийшла одна з найбільш відомих на той час книг по охороні природи — «Охороняймо пам'ятники природи» (матеріали до охорони природи Середньої Наддніпрянщини) (1930 р.), де зібрано дані по рідкісних видах тварин і заповідних об'єктах регіону.

Велику увагу вчений приділяв залученню школярів до природоохоронної діяльності. У тому ж році в московському журналі «Охрана природы» він опублікував статтю «Школьный живой уголок в природе»:

«Нам здається, що в багатьох школах, особливо сільських, можна було б значно виправити зазначені недоліки викладання, організувавши при школі невеликий заповідник, перенісши в нього головну роботу з природознавства і перетворити його, таким чином, в лабораторію — в живий куточок у самій природі» (Акимов, 1930)

.

Для юнацтва Акімов проводив природознавчі екскурсії по середньому Дніпру.

З 1933 по 1935 роки Акімов завідував відділом бентосу Дніпропетровського гідробіологічного інституту, потім працював у Кримському заповіднику, де опублікував цікаву роботу про чорного грифа. На початку 1941 р. підняв питання про створення заповідника «Самарський ліс» на Дніпропетровщині. Після війни вчений повернувся з Грузії до Дніпропетровського університету, займався дослідженням штучних лісів України. У 1959 р., вже після його смерті, вийшла книга «Экология животных», яка до цих пір не втратила свого значення.

Помер М. П. Акімов після довгої хвороби, 23 жовтня 1955 р.