Алекс Ґарленд

Писати Алекс почав із нічев'я, «для себе», не сподіваючись приділяти цьому багато часу. В основі його першого роману «Пляж» ліг його власний досвід бекпекінгу (самостійна мандрівка за невеликі гроші). Проте перша ж літературна спроба виявилася продуктивною: «Пляж» вийшов у 1996 році і став абсолютним бестселером, хоча спочатку видавці не звернули на нього уваги. «Пляж» випущено загальним тиражем більше п'яти мільйонів екземплярів. 1997-го року книгу була удостоєно премії Бетті Траско; а в 2000-му році режисер Денні Бойл переніс її на екран, головну роль у фільмі виконав Леонардо ДіКапріо. Несподіваний успіх молодого автора привів до того, що модні журнали стали буквально полювати за інтерв'ю з ним чи за його фото, щоб розмістити на обкладинці. Проте сам Гарленд не заразився «зірковістю» і не має ілюзій щодо своєї удачі. У написанні книги стали в пригоді два основних захоплення Ґарленда. А саме: комікси і пристрасть до подорожей. Комікси — фактично його професія, що сформувався (в тому числі і під впливом батька) образ мислення; звідси явна «кіношність» книг Ґарленда, «заточеність» під картинку, відеообразів, дотримання вимог композиції, правильних пропорцій між дією і діалогами тощо.[3]

«Тессеракт» — це друга книга Ґарленда, яку було опубліковано 1998-го року. Критики спийняли її неоднозначно. Книгу називали наслідуванням кіношному стилю Тарантіно; звинувачували автора у невдалому здійсненні надто складного задуму. «Тессеракт» — це щось на зразок сміливого математичного експерименту на живих людях; це експеримент на літературних персонажах, чиї долі постають лише підтвердженням бездушного закону збігів і перетинів; і неважливо — це закон Божий чи закономірність природничих наук. Книга не повторила успіху попередньої, але виконала завдання-мінімум — закріпила положення Гарленда в його письменницькій царині. «Тессеракт» екранізував 2003-го року азійський режисер Оксид Пан.[3]

Його третій роман «Кома» було опубліковано в 2004 році, і для ілюстрування роману батько Алекса (Ніколас Ґарленд) створив кілька гравюр. Книга описує напівсон-напівреальність, яку переживає герой, хто знаходиться в комі після сутички з хуліганами у вагоні метро. Книга наповнена «сновідними картинками», а також спробами головного героя «спливти з глибин коми на поверхню».[3] Критики знову прохолодно поставилися до твору Алекса. У 2006 році «Кому» було адаптовано у п'єсі письменника, відомого під псевдонімом Маркусом Кондроном, і поставлено театральною трупою «We Could Be Kings».

Над сценаріями Алекс Ґарленд почав працювати після екранізації його роману «Тессеракт», де сценарій написали Оксид Пенґ і Патрік Ніт. Сюжет фільму змінений у порівнянні з романом, напевно тоді Алекс і вирішив сам контролювати знімальний, особливо якщо екранізують його власні книгу. Сам Алекс зазначив із цього приводу: «Я вважаю, що сам процес кіновиробництва є напруженішим, ніж роман письмовій формі, але і веселіше».[4]

Тему містики і фантастики Ґарленд продовжує у своїх кіносценаріях: «28 днів потому» (виданий також окремою книгою) оповідає про смертельний вірус, що передається через кров за лічені секунди і перетворює будь-яку живу істоту на кровожерного монстра. 2003-го року Ґарленда номінували як найкращого сценариста на 30-й церемонії «Сатурн» («The 30th Saturn Awards») — найбільшому кіноконвенті, присвяченому фільмам у жанрі наукової фантастики, фентезі й жахів.

Сценарій «Сонячне сяйво» (англ. «Sunshine»), виданий книгою — розповідає про 2057 рік, коли Сонце гине і людство постає перед проблемою вимирання. Остання надія планети Земля пов'язана з космічним кораблем «Ікар-2», екіпаж якого складається з восьми чоловіків і жінок на чолі з капітаном Канеда. Землю скуто льодом і останньою надією на відродження є місія космічного корабля «Ікар-II», про політ якого і оповідає фільм. Завдання команди корабля полягає в тому, щоб, підійшовши до світила, запустити в нього гігантську бомбу (розміром із Манхеттен) з темної матерії і завдяки вибуху повторно запалити зірку, що згасає. Сам Ґарленд описав головну ідею сценарію так: «Він, в основному, про людей, що стоять перед неминучістю свого можливого зникнення».[4]

«Не відпускай мене» (англ. «Never Let Me Go»), виданий книгою — це сценарій на основі однойменної антиутопії Кадзуо Ісігуро. Дія відбувається в антиутопічній Великій Британії кінця XX століття, в якій людей клонують заради органів для пересадки. Дітей тримають у спеціальних інтернатах, де їх навчають і виховують ізольовано від суспільства. Персонал інтернатів намагається довести, що у клонів також є душа, щоб покращити становище клонів, однак сценарій закінчується смертю головних героїв унаслідок видалення органів із них.

«Суддя Дредд» — історія про легендарного вуличного Суддю з майбутнього, котрий працює у постапокаліптичному Мега-сіті-1 і самовіддано бореться зі злочинністю. Разом із молодою напарницею Кассандрою Андерсон, яка має скласти Дреддові свій іспит на професійну придатність, Суддя виїжджає на чергове завдання. Пару Суддів замкнено усередині 200-поверхового хмарочоса, проти них виступає цілий бандитський клан Ма-Ми, однак ворога буде розбито, а перемога буде за Суддями. Сценарій написано за мотивами знаменитих британських коміксів антології «2000 AD».

Сценарій «Гало» оповідає про міжзоряну війну між людством і теократичним альянсом чужих, відомих як ковенанти.

Чужі, очолювані своїми релігійними лідерами, Пророками, і поклоняються стародавній цивілізації під назвою Предтечі; ця цивілізація загинула у бою з паразитарною формою життя, відомою як Повінь (Flood). Ця Повінь, яка поширюється через зараження розумного життя, захопила більшу частину галактики Чумацький Шлях. Свого часу Предтечі сконструювали супертехнологію, задуману як останній засіб для боротьби з Повінню. Використовуючи установку, відому під назвою Ковчег, вони побудували великі кільцеві Мегаспоруди, названі «Гало» (анг. «Halo»). Мережа Гало при активації мала би знищити все розумне життя в Галактиці, таким чином позбавивши Повінь їжі. Предтечі як могли, так затягували активацію цю мережу — і в останній момент запустили механізм і знищили самі себе.

У недалекому майбутньому група морських піхотинців, після аварійного приземлення у стародавньому кільцевому світі Гало намагається з'ясувати — що у цьому світі шукає ворожа людству інопланетна раса.

Сценарій «Утеча Лоґана» присвячено історії антиутопічному місту 23 століття. Після ядерної війни люди оселилися в містах, захищених від наземної радіації надгерметичними куполами. Все життя під куполом регулюється головним комп'ютером. Мешканці практично позбавлені будь-яких турбот, навіть дітей вирощують в інкубаторах. Сюжет розгортається у світі, де віковий поріг людини обмежено тридцятьма роками. Після досягнення ювілею, будь-яку людину піддають анігіляції; а тих, хто вирішував ховатися від влади, оголошують утікачами і вони стають об'єктом полювання для оперативників, Піщаних людей.

Сценарій «Із машини» (лат.) присвячено історії істоти зі штучним інтелектом. Молодого перспективного програміста наймають для проведення тесту Тьюрінґа (підтвердження штучного інтелекту). Інтелект виготовлено у формі чарівної дівчини на ім'я Ава. У ході тестування юнак закохується у машину і дізнається, що у разі успішного проходження тесту штучний мозок Ави буде використано для подальших досліджень, а її пам'ять — і особистіть Ави — буде знищено. Юнак намагається допомогти дівчині, не очікуючи, що він сам стає частиною великого експерименту — тесту на людяність.

Алекс Ґарленд одружений з акторкою Паломою Безою (Paloma Baeza).

Джеймс Баллард, Кадзуо Ісіґуро, Джером Девід Селінджер, Джеймс Фентон (поет), Ґрем Ґрін, Варлам Шаламов, Джон Ле Карре.

Бек Гансен, Раві Шанкар, «Röyksopp», Ніл Янг, Джилліан Велш, «Nirvana», «The Handsome Family», The Black Keys, "Solaris, Bonnie 'Prince' Billy… Для створення настрою під час написання романів слухає інструментальну групу «Lemon Jelly» із Лондона, а також багато інших: «Ben Folds Five», Джима Вайта, Біла Монро і інших авторів.

«Я не дуже люблю автор-тури і PR. Я розробив [для себе] баланс, якого дотримуюся: я роблю досить, щоб видавці були щасливими, — і при цьому не підтримую репутацію затворника (цей образ може бути контрпродуктивним), але я й не роблю нічого такого, щоб бути відомим. І це більш-менш працює. Я не є знаменитим. Коли я йду по дорозі або заходжу до книжкової крамниці, ніхто не впізнає мене. І це здорово».

«За останні кілька років я взяв за правило записувати короткий план і нотатки до начерки історії на одному аркуші паперу формату А4. Я звичайно не роблю більше нотаток, аніж я кажу. Наступним кроком буде просто почати розповідь. Написати перший рядок, потім другий, і т. д. Я пишу у текстовому процесорі „Word“ романи, і в редакторі „Final Draft“ — сценарії. Я одержимий редагуванням. Я одержимий правильністю і досконалістю тексту. Я видаляю більшість із того, що я пишу. І переписую дуже багато. Крім того, я не читаю художньої прози в той час, як я пишу власні тексти. Таким чином, може рік пройти, поки я щось почну читати із фантастики. Але я переглядаю фільми у той час, як я пишу сценарії».

«Покажіть людям свої речі, уважно прислухайтеся до їхньої реакції, але зрештою, - не дозволяйте опініям інших переважити вашу. Будьте під впливом письменників, яких ви не любите — рівно як письменників, які вам подобаються. Читайте їхні твори, щоб з'ясувати, що у них невірно. Знайдіть баланс між упевненістю, що дозволяє продовжувати творити, — і самокритичністю, що змушує вам удосконалюватися. Спираючись на цей баланс — ідіть уперед!»