Алилуя

Алилу́я (алілу́я, івр. הַלְלוּיָה] הללויה]‎, в транскрипції галелу-Йа'г, дослівно — «Хваліть Ях (Яг, Ягве, Єгову)», «хваліть Бога») — в ряді християнських конфесій — молитовне хвалебне слово, звернене до Бога. Це звернення багаторазово зустрічається у Книзі псалмів. У перекладі Огієнка це звернення у більшості випадків перекладено українською мовою як «Хваліть Господа»[1], а в 148 псалмі — як «Хваліте Господа». У християнській богослужбовій практиці це слово нерідко просто транслітерується, як «алілуя»[2][3] або «алилуя»[4] («Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх, Алилуя»[5][6]).

Приспів «алилуя» або вірш псалма, який виконують на Літургії після читання Апостола перед читанням Євангелія й супроводжують приспівом «алилуя», називають алилуарієм (застаріле азматик)[7].

Використання в канонічних текстах і богослужіннях

Вислів «алилуя» зустрічається 23 рази у Книзі псалмів. За винятком Псалом 135:3, алилуя у віршах Псалмів служить введенням (106, 111–113, 135, 146–150) або заключним словом (104–106, 113, 114–117, 135, 146–150), або і введенням і завершенням (106, 113, 135, 146–150). У Новому Заповіті «алилуя» зустрічається 4 рази в Одкровенні Івана — Об. 19:1,3,4,6[8]. У своєму баченні апокаліпсису, автор пророчої книги почув «наче гучний голос великого натовпу в небі, який говорив: Алілуя! Спасіння, і слава, і сила Господеві нашому».

Алилуя, як формула поклоніння у богослужбовій практиці ізраїльтян подібно до слова «амінь» перейшла і в інші мови без перекладу. В апостольські часи «алилую» співали на честь Святої Трійці, повторюючи тричі. На думку російських старообрядників, однак, древня грецька церква говорила «алилуя» двічі (сугубая аллелуйя), а потрійна алилуя (трегубая аллелуйя) стала превалювати значно лише з XVII століття[9][10]

Алилуя виступає в наказовій формі множини. Це свідчить про те, що в храмовій службі воно було зверненням священика до парафіян з метою викликати їхнє відповідне слово. Таким чином, згодом алилуя стало самостійним культовим вигуком, а в сучасному християнському богослужінні служить приспівом церковної пісні. Євреї, що говорили грецькою, зберегли близьку івриту вимову цього слова, написаного давньогрецькою мовою як αλληλουια.

Алилуя в музиці та літературі
Алилуя на Святий вечір, григоріанський розспів, записаний квадратною нотацією

Із давньоєврейської богослужбової практики алилуя потрапила до григоріанського хоралу. В католицькій месі алилуя відноситься до респонсоріальних піснеспівів і виконується після градуалу. Початкова мелодика алилуї була близька псалмодії, проте вже до IV століття алилуя стає мелодично багатим святковим піснеспівом з рясною мелізматикою. Найтриваліший розспів, що припадав на останній склад, називався юбіляцією.

У Новий час алилуя увійшла до великих циклічних жанрів — кантат, мотетів, магнифікатів. Зокрема, широко відомі «Алилуя» Г. Ф. Генделя з ораторії «Месія», та «Алилуя» В. А. Моцарт з мотету «Exultate, jubilate» KV 165.

У східній церкві алилуя одержала ширше застосування, ніж у західній. Алилуя співали не тільки на святковому богослужінні, але й під час посту й при похованні, закінчуючи ним спів псалмів й окремих віршів із псалтиря. Алилуя використали також як рефрен у багатострофних гімнах. У ряді гімнів слово «алилуя» створювало логічний і музичний фінал.

У руському партесному співі, як й у західноєвропейській музиці, широка протяжна мелодія алилуї часто з'єднувалася з багаторазовим повторенням слова «алилуя». В новій українській музиці відомі алилуя з літургії Іоанна Златоустого М. Леонтовича, «Алилуя» С. Людкевича тощо.

Тарас Шевченко використав «Алілуя» у вірші «Гімн черничий»[11].

Примітки
  1. Див. наприклад Пс. 116:1
  2. Тлумачний словник[недоступне посилання з червня 2019]
  3. Словник іншомовних слів
  4. Інститут богословської термінології та перекладів Українського католицького університету. Архів оригіналу за 28 лютого 2009. Процитовано 16 грудня 2009.
  5. Текст недільної служби на католицькому сайті. Архів оригіналу за 7 грудня 2009. Процитовано 20 вересня 2009.
  6. Текст літургії Йоана Златоустого на сайті української греко-католицької громади в Італії. Архів оригіналу за 13 червня 2008. Процитовано 13 червня 2008.
  7. Пуряєва Н. В. Словник церковно-обрядової термінології. — Львів : Свічадо, 2001. — 160 с. — ISBN 996-561-228-X. — С. 21.
  8. У перекладі Огієнка — «алілуя»
  9. Старообрядчество. Опыт энциклопедического словаря // Вургафт С. Г., Ушаков И. А. — Москва, 1996.
  10. Мельников Ф. Е. Краткая история древлеправославной (старообрядческой) церкви, Барнаул, 1999
  11. Тарас Шевченко. Гімн черничий

Джерела

Література
  • Корній Л. Українська шкільна драма і духовна музика XVII — 1-ї половини 18 ст. (Нотний додаток). — К., 1993;
  • Мансветов И. Д., Церковный устав (типик), его образование и судьба в Греческой и Русской церкви, М., 1885, с. 95, 164-65;
  • Скарына Ф. Творы: Прадмовы, сказанні, пасляслоўі, акафісты, пасхалія / Уступ. арт., падрыхт. тэкстаў, камент., слоўнік А. Ф. Коршунава, паказальнікі А. Ф. Коршунава, В. А. Чамярыцкага. — Мн.: Навука і тэхніка, 1990. — 207 с.: іл. С. 176. ISBN 5-343-00151-3.
  • Mahony T. J., «Alleluia», в кн.: The Catholic Encyclopedia, v. 1, L., 1907, p. 3111-20;
  • Wagner P., Alleluia. Chant, в кн.: Dictionnaire d'archéologie chrétienne et de liturgie, Paris, 1924–1953;
  • Jungmann J. A., Missarum Sollemnia, Bd 1, Freiburg, 1958, S. 539-65; 1962;
  • Weliesz E., A history of Byzantine music and hymnography, Oxf., 1963;
  • Thodberg C., Der Byzantinische Alleluiarianzyklus. Studien im kurzen Psaltikonstil, Kbh., 1966 (серія Monumenta Musicae Byzantinae…, v. VIII).

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.