Альфред Заальвехтер

Син директора фабрики. 10 квітня 1901 року вступив в Кайзерліхмаріне кадетом. Пройшов підготовку на крейсері «Мольтке» і навчальному кораблі «Герта». З 19 вересня 1905 року вахтовий офіцер на лінійному кораблі «Гессен». З 1 квітня 1906 року служив у 2-й дивізії міноносців. З 1 жовтня 1908 року — вахтовий офіцер на броненосному крейсері «Гнейзенау». З 1 жовтня 1909 року — прапор-лейтенант штабу 1-ї ескадри, 1 жовтня 1911 переведений в Адмірал-штаб віце-адмірала Гуго фон Поля.

Учасник Першої світової війни. З 1 квітня 1915 року прапор-лейтенант командування флотом (на флагмані, дредноуті «Фрідріх Великий»). 1 квітня 1916 року переведений в підводний флот. Після закінчення школи підводного флоту командував підводними човнами U-25 (1 липня — 30 вересня 1916) U-46 (1 жовтня 1916 — 2 березня 1917) і U-94 (3 березня 1917 — березень 1918). З березня 1918 року обіймав посаду офіцера Адмірал-штабу в штабі командувача підводним флотом.

Після демобілізації армії залишений на флоті. У 1919-20 роках — 1-й ад'ютант штабу військово-морської станції «Нордзе». 17 березня 1920 року переведений в Управління особового складу Морського керівництва. 15 жовтня 1923 року призначений 1-м офіцером Адмірал-штабу в штабі командувача флотом; 4 січня 1926 року залишив пост. З 1 жовтня 1926 командир легкого крейсера «Амазон», з 28 вересня 1927 року — лінійного корабля «Сілезія». 15 жовтня 1928 року призначений начальником штабу флоту. З 29 вересня 1930 року — начальник Відділу морської оборони Морського керівництва. З 2 жовтня 1933 по 27 жовтня 1938 року обіймав посаду інспектора військово-морських навчальних закладів, одночасно в 1933-36 роках неодноразово виконував обов'язки інспектора торпедного озброєння. 28 жовтня 1938 року призначений начальником військово-морської станції «Нордзе» (зі штаб-квартирою в Вільгельмсгафені).

З 23 серпня 1939 по 20 вересня 1942 командувач групою ВМС «Захід», керував створенням групи, організацією її штабу. У 1939 році його штабу була доручена розробка операції «Везерюбунг». Формально був безпосереднім керівником ВМС під час проведення операції «Везерюбунг», однак керівництво операцією здійснювалося безпосередньо Верховним командуванням ВМС (ОКМ). У серпні 1940 року штаб-квартира Зальвехтера була передислокована з Сандвардена в Париж і Зальвехтеру доручено керівництво німецькими ВМС в Північній Атлантиці і в Ла-Манші. 21 вересня 1942 року відсторонений від посади і переведений в розпорядження головнокомандувача ВМС, а 30 листопада 1942 року звільнений у відставку.

11 липня 1945 року ув'язнений органами радянської контррозвідки. 17 жовтня 1945 радянський трибунал засудив Зальвехтера до смертної кари. Він був розстріляний стрілецькою взводом 6 грудня о Москві.

• Орден Корони Таїланду, лицарський хрест (1 листопада 1905)
• Орден Святої Анни 4-го ступеня (Російська імперія) (9 травня 1910)
• Орден Червоного орла 4-го класу з короною
  • орден (7 листопада 1912)
  • корона (1 серпня 1916)
• Орден Залізної Корони 3-го класу з військовою відзнакою
  • орден (12 травня 1914)
• Залізний хрест
  • 2-го класу (1 серпня 1916)
  • 1-го класу (14 лютого 1918)
• Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами (5 березня 1918)
• Ганзейський Хрест (Гамбург) (5 березня 1918)
• Хрест «За вислугу років» (Пруссія)
• Нагрудний знак підводника (1 січня 1929)
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років)
• Застібка до Залізного хреста 2-го і 1-го класу
• Лицарський хрест Залізного хреста (9 травня 1940)
• Німецький хрест в золоті (14 грудня 1942)
• Почесний кинджал Крігсмаріне (грудень 1942)

• Альбрехт Бранді
• Еріх Топп
• Конрад Альбрехт
• Ганс-Георг фон Фрідебург
• Герберт Вольфарт
• Теодор Кранке

• Manfred Dörr: Die Ritterkreuzträger der Überwasserstreitkräfte der Kriegsmarine, Band 2: L-Z, Biblio Verlag, Osnabrück 1996, ISBN 3-7648-2498-0, S. 195-198
• Залесский К. А. Кто был кто в Третьем рейхе. — М.: АСТ, 2002. — 944 с. — 5000 экз. — ISBN 5-271-05091-2.
• Die Wehrmachtberichte 1939—1945 Band 1, 1. September 1939 bis 31. Dezember 1941. München: Deutscher Taschenbuch Verlag GmbH & Co. KG, 1985. ISBN 3-423-05944-3.
• Dörr, Manfred (1996). Die Ritterkreuzträger der Überwasserstreitkräfte der Kriegsmarine—Band 2:L-Z. Osnabrück, Germany: Biblio Verlag. ISBN 3-7648-2497-2.
• Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945. Friedburg, Germany: Podzun-Pallas. ISBN 3-7909-0284-5.
• Patzwall, Klaus D. and Scherzer, Veit (2001). Das Deutsche Kreuz 1941—1945 Geschichte und Inhaber Band II. Norderstedt, Germany: Verlag Klaus D. Patzwall. ISBN 3-931533-45-X.
• Scherzer, Veit (2007). Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.
• Залесский К.А. Кригсмарине. Военно-морской флот Третьего рейха. — Москва : Яуза, Эксмо, 2005. — 638 с. — (Энциклопедия Третьего рейха) — 5000 прим. — ISBN 5-699-10354-6.(рос.)

• Saalwächter, Alfred. на lexikon-der-wehrmacht.de. Архів оригіналу за 23 липня 2013. Процитовано 20 липня 2012. (нім.)
• Ritterkreuzträger Alfred Saalwächter. на ritterkreuztraeger-1939-45.de. Архів оригіналу за 23 липня 2013. Процитовано 20 липня 2012. (нім.)
• Generaladmiral Alfred Saalwächter. на geocities.com. Архів оригіналу за 23 липня 2013. Процитовано 20 липня 2012. (англ.)
• Generaladmiral Alfred Saalwachter's Zweispitzhut
• Alfred Saalwächter
• Organization of the Kriegsmarine