Аменемхет I

З іншого боку, існують дані про те, що Аменемхет I зайняв престол не без боротьби; принаймні було подолано двох претендентів. З напису його сподвижника Хнумхотепа, який у подальшому став номархом XVI ному Верхнього Єгипту, відомо, що йому довелось когось «вигнати з Єгипту» й мати справу з неграми та азіатами. Один з претендентів на престол, Сегерсенті, походив з Нубії. Він мав підтримку південних царств, переховувався в Нубії, тому Аменемхет був змушений відрядити Хнумхотепа з його флотом вверх Нілом до Елефантини, намагаючись виявити заколотників. Не виключено, що Сегерсенті був родичем Аменемхета чи виховувався разом із ним. Свого сподвижника Хнумхотепа I Аменемхет зробив номархом у відокремленому з цією метою номі Махедж.

Аменемхет, з одного боку, спирався на знать, а з іншого — успішно боровся з сепаратизмом номархів, явно замінював правителів на місцях: в Елефантині, Ассіуті, Кусаї тощо.

Внутрішня політика Аменемхета була спрямована на послаблення влади місцевих правителів, які за часів Першого перехідного періоду керували своїми територіями, ймовірно, з необмеженими повноваженнями. Й лише тих вельмож, які присягнули на вірність засновнику нової династії, він усіляко возвеличував.

Бажаючи позбавитись впливу фіванських жерців, які підтримали нового фараона у його боротьбі за трон, а також для того, щоб перебувати поближче до азійських кордонів, Аменемхет I переніс столицю з Фів до нового міста, яке було засновано на південь від старої столиці, Мемфіса, десь поряд із Файюмською оазою. Фараон обрав таке місце, де він легко міг контролювати як Верхній, так і Нижній Єгипет. Назвав він своє місто — Іті-тауї («Той, що захопив обидві землі»). Факт, що він не повернувся просто до Мемфіса, а навмисне обрав нову ділянку для своєї столиці, вказує на те, що він бажав дистанціюватись від раніше встановлених центрів влади, не бажаючи возвеличити жодного з них.

Місцезнаходження того міста нині не встановлено, але воно, безумовно, розташовувалось десь поряд з пірамідою Аменемхета в Лішті. Судячи з ієрогліфа квадратної фортеці із зубчастими стінами, що завжди супроводжує ієрогліфічне написання назви нової столиці, вона була сильною фортецею, свого роду військовим центром країни. Аменемхет щедро прикрасив місто та збудував там палац.

Найважливішим діянням Аменемхета було запровадження практики співправителів. Оскільки серед наближених до нього посадових осіб виникла змова, яка зайшла настільки далеко, що на особу царя було скоєно збройний напад вночі у його спальні, тож фараон був змушений витримати сутичку з нападниками.

Невдовзі після того випадку Аменемхет призначив свого сина Сенусерта I співправителем (20-й рік правління Аменемхета). Вони поділяли трон упродовж 10 років, до самої смерті Аменемхета.

Такий звичай продовжували зберігати упродовж всього правління XII династії. Аменемхет спробував передати сину навички мистецтва бути царем у так званому «Повчанні Аменемхета», в чому мав значні успіхи. Сенусерт I став одним з найвеличніших правителів Єгипту.

Статуя Аменемхета I

Багато написів та свідчень з папірусів підтверджують той факт, що цар Аменемхет I був войовничим правителем. Значну увагу він приділяв війні з азійськими племенами на північно-східному кордоні Єгипту. Він відтіснив бедуїнів від Дельти й посилив там кордон новою фортецею, що отримала назву «Стіни повелителя». Там було розміщено сильний гарнізон, щоб контролювати пересування між Єгиптом та Азією. Точне місцезнаходження та природа тих «Стін» не відомі, але вони згадуються й у «Пророцтві Неферті», і у «Сказанні про Сінухета», показуючи, що більш пізні покоління розглядали їх як одну з найважливіших особливостей правління Аменемхета.

Написи, датовані 24-м роком правління Аменемхета й 4-м роком правління Сенусерта, кажуть, що єгипетський полководець Нессумонту здійснив похід на Синайський півострів проти «жителів пустелі», племен херіуша й ментіу та «винищив їхнє житло». Про те, що фараон Аменемхет I виявляв цікавість до східної пустелі, свідчить стела з його іменем, знайдена на узбережжі Червоного моря біля Джебель Зейт. Вже у той час там існувало тимчасове поселення єгиптян. Люди, які там проживали, видобували нафту й бітумну масу, залишки якої збереглись дотепер. Єгиптяни використовували ї у суднобудуванні та, можливо, під час здійснення ритуалів.

На 29-му році правління Аменемхета єгипетська армія провела переможний похід до Нубії. Виходячи з напису, вирізаного на скелі при вході до ущелини Гіргагу, до якої веде дорога від Короско, єгиптяни розгромили область Вават та взяли там багату здобич і немало полонених. З інших написів відомо, що до країни Вават можна прибути не лише сушею, але й морем.

Наприкінці царювання Аменемхета його син Сенусерт здійснив великий похід до Лівії з метою угону худоби та взяття військовополонених.

За часів його правління посилився вплив культу бога Амона. Однак, незважаючи на відданість тому богу, Аменемхет не залишив по собі багато пам'ятників в області Фів. Хоча можливо, якесь святилище Амона у Фивах він і заснував, звідти походить його статуя з рожевого ассуанського граніту. Шануючи Амона, Аменемхет не забував і храму Пта у Мемфісі.

Будівельна діяльність Аменемхета засвідчується в Коптосі, Бубастісі й Гермонтісі.

Причини смерті Аменемхета I донині не відомі. Літературні пам'ятки вказують на те, що фараон реально остерігався убивства та, зрештою, ймовірно, став жертвою змови. Тим не менше, таку теорію приймають не всі єгиптологи.