Амон

Амон-РА ієрогліфами

Амон у міфології Єгипту — прихований бог небес. Баран і гусак (символи мудрості) — священні тварини Амона. З епохи Середнього царства його зображували в антропоморфному вигляді й з пір'ями шуті на головному уборі, запозичених у бога родючості Міна (Коптос). Спочатку Амон був місцевим богом Фів. Крім цього локального культу, Амон вважався також одним з прихованих божеств гермопольскої Огдоади, перебуваючи в стосунках зі своєю жіночою іпостассю (Амонет). Міфологічне опрацювання образу Амона мізерне. Вважалося, що його дружиною є Мут, хоча серед більш ранніх джерел нею була Восрет (що стосується Амонет, то вона була лише жіночим втіленням Амона й власного образу не мала). Сином Амона й Мут був бог Місяця Хонсу. Амон, Мут і Хонсу разом складали фіванську тріаду. Оскільки Амон ототожнювався з Міном, до нього додавався епітет «Камутеф».

Уже в Перший перехідний період з'являються перші згадки про Амона не як про самостійне божество, а як про деміурга й верховного бога. З'являється титул «Дружина бога Амона», яким володіли спочатку верховні жриці, а пізніше виключно жінки царського роду. У результаті політичного піднесення Фів у період Середнього царства культ Амона стає відомішим, а за XVIII династії фіванських фараонів стає головним богом. У руслі синкретизму він був ототожнений з древнім геліопольским сонячним богом Ра в образі бога Амона-Ра, царя богів і старшого божества Еннеад.

У період Нового царства жрецтво Амона-Ра зосередило у своїх руках величезні багатства й вплив. Зокрема, він (в особі верховного жерця Хапусенеб) відіграв важливу роль у зведенні на престол жінки-фараона Хатшепсут, що стала одноосібною правителькою завдяки рішенню оракула Амона.

Правління XVIII династії відзначено зведенням величезних храмів Амона в Карнаці й Луксорі, які досягли кращих результатів при Хатшепсут, Тутмосі III, Аменхотепі III й Рамзесі II.

Після провалу спроби фараона Ехнатона заборонити шанування Амона й ввести на заміну культ Атона, наближений до монотеїзму, його наступники Тутанхамон, Ай і Хоремхеб реставрували культи древніх божеств на чолі з Амоном-Ра. Внаслідок цього, позиції фіванських жреців тільки посилилися, що призвело до фактичного встановлення теократії за останніх Рамессидів (XX династія) і сходження на престол Герігора, верховного жреця Амона.

Після завоювання Єгиптом Нубії (Куша) верховне божество кушитів остаточно ототожнили з Амоном за часів XVIII династії. До I тисячоліття до н. е. культ Амона в цих колишніх південних володіннях Єгипту став ще більш централізованим, ніж у самому Верхньому Єгипті, де більшої популярності набувають Ісіда й Гор. Священним містом Амона в Нубії стала її перша столиця Напата.

Коли нубійський правитель Кашта зійшовся з Шепенупет I, єдинокровною сестрою фараона Такелота III, колишньою «Дружиною Бога» (верховною жрицею Амона), визнав його дочку Аменірдіс I своєю спадкоємицею, що означало початок встановлення контролю Напате над Єгиптом. Фараони XXV (ефіопської) династії всіляко демонстрували свою повагу перед Амоном; після їхнього вигнання з Фів переміщається й найважливіший центр культу Амона. Він набув пошириення в Мерое та Нобатії, що також стали теократичними державами, де ключову роль в ухваленні політичних рішень грав оракул Амона.

Ймовірно, з Нубії й запозичили асоціювання цього бога з бараном, зокрема зображення Амона, спочатку повністю антропоморфного божества (тримає вас людини в довгій короні), у вигляді людини з головою барана із закрученими рогами.

Амон ієрогліфами

Геродот писав, що Амон (гр. Ἄμμων; Аммон) — ім'я Зевса в єгиптян[2]. Піндар написав гімн Амона, називаючи його «владикою Олімпу»[3]. Його храм стояв у Фівах, статую бога праці Каламіда в храм пожертвував Піндар[4]. Його тварина — баран[5]. Амона Лівійського зображують з крутими рогами[6]. Згадується Евріпідом[7]. Бог Сонця[8].

Отримав ім'я від пастуха, який встановив храм у Лівії[9]. За іншими розповідями, Діоніс в Індії (тобто Ефіопії) шукав воду й не знайшов, проте з піску вийшов баран і показав воду. Тоді Діоніс попросив Зевса включити барана в число сузір'їв. Там, де знайшлася вода, Діоніс побудував храм Зевса-Амона[10].

Оракул Амона віщав, що потрібно віддати Андромеду на поталу потворі[11].

Відомо, що оракула Амона, розташованого в оазі Сива в лівійській пустелі, відвідав Олександр Великий, який відбив Єгипет від персів[12], оракул назвав Олександра сином «Зевса-Амона»[13], що додало йому переконаності у власній божественності.

За раціоналістичною інтерпретацією, Амон — не бог, а древній єгипетський цар. Згідно з Діодором, Рея була першою дружиною лівійського царя Амона, але коли дізналася, що її чоловік зрадив їй з німфою Амальтеєю й у них народився син Діоніс, то втекла до брата Крона й стала його дружиною. Крон, за наполяганням Реї, вів війну за допомогою титанів проти Амона. У наступному бою прихильники Крона перемогли, у той час як Амон, який зазнавав труднощів через недостачу припасів, втік на Крит і одружився з дочкою одного з куретів (які в той час були царями) Криту. Після одруження Амон отримав владу над цими районами й острів, що до цього називався Ідея перейменував на Крит на честь своєї дружини[14]. Згідно зі словами історика Леонтьєва, коли Діоніс правив Єгиптом, Амон прибув з Африки й пригнав йому худобу, за це Діоніс подарував йому землю навпроти єгипетських Фів. Тому скульптори зображують Амона з рогатою головою[15].

Деякі терміни (епоніми) в сучасних мовах походять від імені Амона, який дійшов за допомогою грецької мови у формі «Аммон».

Зокрема це назва вимерлих головоногих амонітів, спіралеподібної форми черепашок, що нагадують баранячі роги, з якими іноді зображувався цей бог.

Інший приклад — аміак, назва якого проводиться від латинського виразу sal ammoniacus («сіль Амона»), оскільки неподалік від храму Амона в лівійському оазисі Сива можна було добути хлорид амонію. У жаркому кліматі сечовина (NH₂)₂CO, що міститься в продуктах життєдіяльності тварин (зокрема, караванних верблюдах, що проходили через оазис, який був важливим перетином торгових шляхів) розкладається особливо швидко. Одним з продуктів цієї реакції є аміак. За іншими відомостями, аміак отримав свою назву від давньоєгипетського слова, що означає людей, які поклоняються богу Амону. Вони під час своїх ритуальних обрядів нюхали нашатир NH₄Cl, який при нагріванні випаровує аміак.

• Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

• Амон, в мифологии // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. Ia. (рос. дореф.)
• Амон, египетское божество // «Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона». — 1908—1913. (рос.)

• Амон // Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав: Навч. посібник / Омельчук В. В., Ліснича В. М. — Київ : Персонал, 2011. — С. 560.
• Єгипетський бог Амон

1. Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978. (рос.)
2. Геродот. Історія II 42
3. Піндар, фр.36 Бергк
4. Павсаній. Опис Еллади IX 16, 1
5. Тацит. Аннали V 4
6. Овідій. Метаморфози V 328
7. Евріпід. Алкестида 116
8. Нонн. Діяння Діоніса XIII 369
9. Павсаній. Опис Еллади IV 23, 10
10. Гігін. Міфи 133; Гігін. Астрономія II 20, 3
11. Псевдо-Аполлодор. Міфологічна бібліотека II 4, 3; Овідій. Метаморфози IV 669
12. Страбон. Географія XVII 1, 43 (стор. 814)
13. Курцій Руф. Істория Олександра Великого IV 7, 25-30
14. Діодор Сицилійский, «Історична бібліотека» III, 68-71; 74
15. Гігін. Астрономія II 20, 4