Андо-цезькі народи

За даними експертів, на початку 1990-х, чисельність андо-дідойських народів складала близько 100 тисяч осіб[1].

Андо-цезькі народності розселені в основному на південному заході Дагестану у верхів'ях річок Андійське Койсу та Аварське Койсу, а також у рівнинній частині Республіки Дагестан, де вони або змішалися з місцевим населенням, або перейшли на аварську мову й ідентифікують себе як аварці .

Андійські народи населяють в основному Ботліхський (андійці, годоберінці, ботліхці), Цумадинський (багулали, тиндинці, чамалинці), Шамільський (ахвахці), Ахвахський (ахвахці, каратинці) райони Дагестану.

Цезькі народи населяють прикордонні з Грузією Цунтинський район (цези, гінухці), Бежтинську ділянку (бежтинці, гунзибці) та південь Цумадинського району (хваршини).

Належать до балкано-кавказької раси великої європеоїдної раси.

Мови андійської і цезької підгруп нахсько-дагестанської групи північнокавказької сім'ї. Діляться на багато діалектів та говорів. Розповсюджені також аварська і російська мови.

Традиційно живуть в основному у високогірних районах Західного Дагестану. Основні традиційні заняття цезьких народів — скотарство, андійських — землеробство і скотарство (у ботліхців також садівництво). Частина переселилася на рівнину (Хасав'юртівський, Кизилюртівський та ін. райони), де займаються виноградарством.