Аварці

Аварці (самоназва — аварал, ма'арулал) — найбільший народ сучасного Дагестану, Російська Федерація.

Аварці
Аварка у національному вбранні, 1883 рік
Кількість ~ 1 млн.
Ареал

 Росія
814 473 (2002)[1][2][3]

 Азербайджан
50 900 (1999)[4]
 Грузія
1 996 (2002)[5]
 Казахстан
2 777 (1989)[6]

 Україна
1 496 (2001)[7]
Близькі до: даргинці
Мова аварська мова
Релігія мусульмани-суніти

Розселення

Аварці сьогодні проживають на території Дагестану і є найчисленнішим етносом цієї республіки. Населяють більшу частину гірської частини, а частково і рівнини (Буйнакський, Хасав'юртівський та ін. райони). Крім Дагестану, проживають в Чечні, Калмикії та інших суб'єктах РФ, а також в Азербайджані (головним чином, Белоканський і Закатальський райони — понад 100 тис. осіб), Грузії (кварельські аварці) і Туреччині. За межами Росії найбільшою аварською діаспорою є діаспора в Туреччині (приблизно 20 поселень). Одвічна область розселення аварців в Дагестані — басейни річок Аварське й Андійське Койсу, Каракойсу.

Демографія

Чисельність в РФ (2002) — 814 473 осіб. Аварцями асимільовано багато споріднених мовно народів (арчинці, андо-цезські народи). У містах мешкає лише 32 % аварців (станом на 2001). За останні 35 років чисельність аварців в Росії збільшилася у 2,5 рази. Народжуваність і рівень природного приросту аварців залишаються дуже високими, незважаючи на тенденцію, що намітилася в останні роки, до стабілізації. Частка міського населення зростає швидшими темпами. Чисельність городян серед аварців за останні 35 років зросла у 7 разів, в значній мірі за рахунок міграцій з села. Проте в містах народжуваність падає досить повільно.

Досить високий рівень ендогамії (внутрішньоетнічних шлюбів), що підвищується в останній час. У Дагестані не відбувається ні асиміляція корінних народів російським населенням, ні формування єдиного дагестанського етносу. Відбувається утворення декількох великих етнічних спільнот у результаті асиміляції ними нечисленних груп.

Основні райони проживання аварців за даними перепису 2010[8]
Назва району Населення району % аварців
Цунтинський район18 28299,4 %
Ахвахський район22 01499,4 %
Гергебільський район19 91099,2 %
Цумадинський район23 34598,9 %
Шамільський район28 12298,7 %
Гумбетівський район22 04698,6 %
Тляратинський район22 16598,4 %
Унцукульський район29 54797,5 %
Хунзахський район31 69197,5 %
Чародинський район11 77797,3 %
Гунібський район25 30396,4 %
Ботліхський район54 32295,1 %
Казбеківський район42 75285,9 %
Кизилюртівський район61 87683,4 %
Кизилюрт (м/о)43 42171,7 %
Кізлярський район67 28746,6 %
Южно-Сухокумськ10 03546,1 %
Буйнакськ62 62345,8 %
Тарумовський район 31 68335,8 %
Хасав'юртівський район141 23231,4 %
Хасавюрт131 18730,7 %
Махачкала (м/о)696 88526,7 %
Буйнакський район73 40223,5 %
Левашинський район70 70422,4 %
Новолакський район28 55621,9 %
Бабаюртівський район45 70120,3 %
Кизляр (м/о)51 70720,1 %
Кумторкалинський район24 84818,7 %
Каспійськ100 12914,6 %
Ізбербаш55 6463,5 %
Рутульський район22 9262,7 %
Лакський район12 1611,1 %
Дагестан2 910 24929,4 %

Походження
Прапор Аварського ханства
Імам Шаміль

Землі Дагестану були заселені ще за часів пізнього неоліту (4-3,5 тисячі років до н. е.). Аварці є прямими нащадками цих народів, що говорили спільною дагестано-нахською мовою. Наприкінці 3 тисячоліття до н. е. предки аварців перейшли до осілого землеробсько-скотарського типу господарства. Етногенез аварців проходив в умовах гірської ізоляції, що сприяв консервації певних рис господарства і культури, антропологічної зовнішності населення, мовних особливостей. Вже античні джерела I—II століть згадують «саварен», які, швидше за все, є предками сучасних аварців. З аварцями пов'язують також відомі з другої половини I тисячоліття до н. е. племена легів, гелів, каспіїв, утіїв.

У I тисячолітті нашої ери аварці досягли великих успіхів у терасному землеробстві. Арабські джерела (ІХ-Х століть) містять дані про царство Серір, на місці якого виникло Аварське ханство. Аварське ханство змальовується джерелами як союз вільних товариств, які об'єднувалися під центральною владою хана лише у військових цілях. Пізніше тут виникло Мехтулинське ханство, до якого входило близько сорока «вільних суспільств».

У XV столітті серед аварців утвердився іслам сунітського толку, з XVI століття існувала писемність на арабській графічній основі. Аж до XVIII століття Аварське ханство перебувало у залежності від Персії. Після приєднання Дагестану до Росії в 1813 році аварці взяли участь у визвольній боротьбі горців Дагестану і Чечні під керівництвом Шаміля. У другій половині XIX століття до аварців стали проникати товарно-грошові відносини. Національна консолідація аварців прискорилася з утворенням 1921 року Дагестанської АРСР (з 1991 року — Республіка Дагестан).

Ще в другій половині XIX століття термін «аварці» був самоназвою лише для жителів Хунзахського плато. Аварці називали себе за назвами громад, до яких належали. Частина цих громад була залишками давніх племен, а частина місцевими угрупуваннями що склалися історично. Тому в російських джерелах аварці звалися за цими громадами: салатовці, бактлінці, койсубулінці, андалальці, телетлинці, хунзахці, гідатлінці тощо.

Навколо аварців консолідується 13 сучасних андо-дідойських етнічних груп: андійці, ботліхці, годоберинці, каратинці, ахвахці, чамалинці, кванадинці, тиндинці (так звані андійські народи) і цези (дідойці), хвар-шинді, бежитинці, гунзебці і арчинці (так звані дідойські народи).

Мова

Рідна мова — аварська, нахсько-дагестанської групи північнокавказької мовної родини. Має дві говірки: північну і південну, кожна з яких включає ряд діалектів. Високі показники вибору мови своєї національності як рідної.

Антропологічна характеристика

Аварці належать до балкано-кавказької раси великої європеоїдної раси.

Релігія

За релігійними поглядами віруючі аварці — мусульмани-суніти. Збереглися пережитки домусульманських вірувань (шанування природних явищ, святих місць, обряди викликання дощу і сонця та інші).

Побут

Господарство
Стара аварка несе дрова, 1870-ті
Молода аварка несе глечик з водою, 1870-ті

Традиційні заняття аварців — гірське скотарство і орне землеробство, місцями садівництво з штучним зрошенням і терасовою розробкою гірських схилів. Землеробство відігравало провідну роль до ХІІІ-XIV століть. З XIV-XV століть основним напрямком господарства більшості районів стає тваринництво, хоча в багатьох селищах, перш за все по долинах Койсу, значне місце займає садівництво.

У XIV—XV століттях припиняються вторгнення кочівників, велика увага приділяється землеробства, аварці починають вирощувати товарне зерно. На рівнинних районах аварці вирощували ячмінь, пшеницю, голозерний ячмінь, жито, овес, просо, бобові, кукурудзу, картоплю, льон, коноплі. У гірських районах і передгір'ях землеробство поєднувалося зі скотарством, у високогір'ї провідна роль належала скотарству (головним чином отарному вівчарству). Традиційні породи овець — грубошерстні, за радянських часів з'явилися тонкорунні породи овець.

Існуючі державні утворення зазвичай підтримували один з одним дружні відносини, що забезпечувало без перешкод перегін худоби з гір на рівнину й назад. Стадо складалося звичайно на 2/3 з овець та кіз і на 1/3 з великої рогатої худоби, коней і віслюків. За всіх часів аварці займалися садівництвом і виноградарством, практикували терасування гірських схилів, безпарову сівозміну, чергування сільськогосподарських культур, триярусне використання ділянок. Існувала зрошувальна система.

Аварці використовували дерев'яні та металеві знаряддя праці: дерев'яний плуг із залізним лемешем, мотику, кирку, малу косу, серп, молотильні дошки, волокуші, вила, граблі, дерев'яну лопату.

Домашні і кустарні промисли аварців: шерстяне ткацтво, виробництво повсті, килимарство, обробка шкіри, виготовлення мідного посуду, золотоковальство, обробка дерева, шкір і каменю, ковальська справа, карбування по металу (сріблу, міді, мельхіору) тощо.

Оселя
Селище Гуніб, батьківщина Шаміля

У високогірних районах аварці проживали невеликими поселеннями на 30—50 будинків, в гірських районах — поселеннями у 300—500 будинків. Будинки становили суцільну стіну вздовж вузьких вуличок, які часто перекривалися навісом і утворювали тунелі. У багатьох селищах ставили бойові башти.

Рівнинні селища збудовані за сучасним типом. Традиційні житла аварців являють собою кам'яні будівлі у 1, 2, 3 поверхи з пласким земляним дахом або 4-5-поверхові баштоподібні будинки з окремим входом на кожному поверсі. Часто будинки будувалися за принципом, коли дах однієї домівки слугував дворищем для іншого. Характерною особливістю житла був центральний опорний стовп, прикрашений різьбленням. У наш час[коли?] аварці будують домівки з каменю в один або два поверхи із заскленою терасою, вкривають залізом або шифером.

Вбрання

Традиційний костюм аварців — туникоподібна сорочка, штани, бешмет, черкеска, папаха, башлик, кожух, бурка, шкіряний ремінь. Жінки носили штани, сукню-сорочку, довгу сукню з подвійними рукавами, головний убір «чохто», що являв собою очіпок або відлога з мішечком для кіс, кольорові покривала, фабричні хустки, смушкові шуби. Костюм оторочувався вишивкою, сріблом, доповнювався срібними прикрасами. Взуття у аварців було шкіряним, повстяним або в'язаним.

Родинно-побутові взаємовідносини

Сімейні стосунки складалися на основі шаріату, суспільне життя регулювалася звичаями взаємодопомоги, гостинності, кровної помсти.

Культура
Расул Гамзатович Гамзатов
Аварські свастики, хрести та орнаменти

Фольклор

Дуже багатий і різноманітний аварський фольклор (пісенні і прозаїчні жанри). До наших днів дійшли багато епічних та ліричних оповідань, пісень, казок, прислів'їв, приказок.

Музика

Аварці грали на різних музичних інструментах: чагчан, чагур, тамур-пандур, лал (вид сопілки), зурна, бубон, барабан. Різноманітні танці: швидкі, повільні, чоловічі, жіночі, парні.

Образотворче мистецтво

Образотворче мистецтво аварців представлене орнаментуванням по дереву, каменю, металу і тканинах.

Аварська кухня

Своєрідністю відзначається кухня в аварців. Відноситься до північнокавказьких кухонь. Аварська національна кухня ввібрала в себе деякі традиції азербайджанської та грузинської кухонь, але набагато більше пов'язана вона з кухнею степових скотарських народів, склалися під впливом давніх ногайців, кумиків, кипчаків, туркмен і, трохи пізніше, османських завойовників.

Часто використовується баранина та яловичина. Важливим компонентом багатьох страв є сушене м'ясо. Основною стравою аварської кухні є хінкал. Йому присвячуються вірші та пісні. На відміну від хінкалі аварський хінкал це поєднання декількох страв — юшки, тіста, соуса, м'яса, зелені.

Окремою стравою є наваристі супи (чурпа) з використання м'яса, сочевиці, щавеля. В інших стравах часто використовується квасоля. Проте суто овочевих страв у аварців доволі мало. У відповідності до східних кухонь в аварській багато солодких страв.

Див. також

Примітки
  1. (рос.) Населення за національністю та суб'єктам Російської Федерації.
  2. (рос.) Всеросійський перепис населення 2002 року.
  3. Включно з андо-цезькими народами
  4. (рос.) Демоскоп. Етнічний склад Азербайджана за переписом 1999 року.
  5. (англ.) Ethnic Groups of Georgia: Censuses 1926—2002.
  6. (рос.) Демоскоп. Етнічний склад Казахської РСР у 1989 році.
  7. Всеукраїнський перепис населення 2001 року.
  8. Итоги Всероссийской переписи населения 2010 года. — Том 3. Национальный состав и владение языками Архівовано 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.

Література
  1. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. (рос.) Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961.
  3. (рос.) Аварці // Народы России. Атлас культур и религий. — М.: Дизайн, Информация. Картография, 2010. — 320 с.: с илл. ISBN 978-5-287-00718-8
  4. (рос.) Агларов М. А. Сельская община в Нагорном Дагестане в XVII — начале XIX в. — М.: Наука, 1988.
  5. (рос.) Агларов М. А. Андийцы. — Махачкала: ЮПИТЕР, 2002.
  6. (рос.) Айтберов Т. М. И аварский язык нуждается в государственной поддержке // Журнал «Народы Дагестана». 2002. № 5. С. 33 — 34.
  7. (рос.) Алексеев М. Е., Атаев В. М. Аварский язык . — М.: Academia, 1998. С. 23.
  8. (рос.) Алексеев В. П. Происхождение народов Кавказа — М.: Наука, 1974.
  9. (рос.) Алародии (этногенетические исследования) / Отв. ред. Агларов М. А. — Махачкала: ДНЦ РАН ИИАЭ, 1995.
  10. (рос.) Атаев Б. М. Аварцы: язык, история, письменность. — Махачкала: ДНЦ РАН, 2005.
  11. (рос.) Гаджиев А. Г. Происхождение народов Дагестана (по данным антропологии). — Махачкала, 1965. С. 46.
  12. (рос.) Гёкбёрю Мухаммед «О великий Аллах, ты яви нам Серого Волка…» // Журнал «Наш Дагестан». 1993. № 165—166. С. 8.
  13. (рос.) Дадаев Юсуп Государственный язык Имамата // Журнал «Ахульго», 2000. № 4. С. 61.
  14. (рос.) Дебец Г. Ф. Антропологические исследования в Дагестане // Труды Ин-та этнографии АНСССР. XXXIII. — М., 1956.
  15. (рос.) Дебиров П. М. Резьба по камню в Дагестане. — М.: Наука, 1966. С. 106—107.
  16. (рос.) Дьяконов И. М., Старостин С. А. Хуррито-урартские и восточно-кавказские языки // Древний Восток: этнокультурные связи. — М.: Наука, 1988.
  17. (рос.) Иоанн Галонифонтибус Сведения о народах Кавказа (1404). — Баку, 1980.
  18. (рос.) Магомедов Абдулла Дагестан и дагестанцы в мире. — Махачкала: Юпитер, 1994.
  19. (рос.) Магомеддадаев Амирхан Эмиграция дагестанцев в Османскую империю (История и современность). Махачкала: ДНЦ РАН, 2001. Книга II.
  20. (рос.) Магомедов Мурад Походы монголо-татар в горный Дагестан // История аварцев. — Махачкала: ДГУ, 2005. С. 124.
  21. (рос.) Муртузалиев Ахмед Маршалл Мухаммад Фазиль-паша Дагестанлы // Журнал «Наш Дагестан». — 1995. № 176—177. С. 22.
  22. (рос.) Мусаев М. З. К истокам фрако-дакийской цивилизации // Журнал «Наш Дагестан», 2001—2002. № 202—204. С. 32.
  23. (рос.) Мусаев М. З. Африди — афганские авары Апаршахра — газета «Новое дело», № 18, 2007.
  24. Шаблон:Ref-av МухӀаммадова Майсарат Аваразул бихьиназ цӀар рагӀараб Дагъистан (Аварскими мужчинами прославленный Дагестан). — Махачкала: Юпитер, 1999
  25. (рос.) Тахнаева П. И. Христианская культура средневековой Аварии. — Махачкала: ЭПОХА, 2004.
  26. (рос.) Халилов А. М. Национально-освободительное движение горцев Северного Кавказа под предводительством Шамиля. — Махачкала: Дагучпедгиз, 1991.
  27. (рос.) Четинбаш Мехди Нюзхет След кавказского орла: последний Шамиль // Журнал «Наш Дагестан». 1995. № 178—179—180. С. 36.
  28. (англ.) Nikolajev S. L., Starostin S. A. A North Caucasian Ethymological Dictionary. — Moscow, 1994.

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.