Андреєв Данило Леонідович

Данило Леонідович Андреєв (нар. 20 жовтня (2 листопада) 1906(19061102) — 30 березня 1959) — прозаїк і поет, син письменника Леоніда Андреєва і внучатої племінниці Тараса Шевченка Олександри Михайлівни Андреєвої (урожд. Велігорської; 1881—1906). Людина дуже важкої життєвої долі, переламаної ГУЛАГом. Він автор широко відомої нині філософської книги «Роза світу», написаної у в'язниці в 1940-1950-х роках, врятованої в рукописах його вдовою А. Андреєвою і виданої лише після його смерті.

Андреєв Данило Леонідович
рос. Дании́л Леони́дович Андре́ев
Народився 20 жовтня (2 листопада) 1906 або 2 листопада 1906(1906-11-02)[1][2]
Ґруневальд, Берлін, округ Потсдамd, Провінція Бранденбург, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Помер 30 березня 1959(1959-03-30)[3][4][1] (52 роки)
Москва, СРСР
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльність письменник, літературознавець, філософ, поет
Alma mater Q4138505? і Вищий літературно-художній інститутd
Мова творів російська[3]
Батько Андреєв Леонід Миколайович
Нагороди
 Андреєв Данило Леонідович у Вікісховищі

Ставлення до природи

Д. Андрєєв — затятий противник антропоцентризму: «Легенда про „вінець творіння“ — це спадщина середньовічної обмеженості і варварського егоїзму, повинна буде разом з пануванням матеріалістичної філософії розвіятися як дим»[5]. Автор вперше в Радянському Союзі говорить про те, що кожна з живих істот має «автономну цінність безвідносно до її корисності для людини», таким чином, років на 30 обігнавши західних екофілософів, які розробляли теорію внутрішньої цінності природи[5].

Відстоюючи гуманне, етичне ставлення до природи, автор категорично налаштований проти дослідів над тваринами в школі і вузі, а також проти аматорського полювання та аматорської риболовлі, вважаючи їх морально невиправданими: немає права, у нас немає абсолютно ніякого права купувати наші задоволення ціною страждань і смерті живих істот (…). Краще залишатися зовсім «поза природою», «ніж бути серед неї нелюдом», — пише Андреєв[5].

Цікава думка письменника про любов до природи: «Але марно тлумачать про любов до природи натуралістів. Інтелектуальну любов можна відчувати тільки до продукції інтелекту: можна розумом любити ідею, думку, теорію, наукову дисципліну. Так можна любити фізіологію, мікробіологію, навіть паразитологію, але не лімфу, не бактерії і не бліх. Любов до природи може бути явищем фізіологічного порядку, може бути явищем порядку естетичного, нарешті — порядку екологічного і релігійного. Явищем тільки одного порядку вона не може бути: інтелектуального. Якщо окремі фахівці-природознавці і люблять природу, то це почуття не має ніякого зв'язку з їх спеціальністю, ні взагалі з науковою методикою пізнання природи: це почуття або фізіологічного чи естетичного порядку»[5].

На думку філософа, любов до природи приходить раптово. В «Рози мира» він описує випадок, який стався з ним в літній день поблизу містечка Трипілля в Україні. Він піднявся на гребінь дніпровського пагорба і був буквально осліплений: «… переді мною, не рухаючись під водоспадом сонячного світла, простягалося неозоре море соняшників. У ту ж мить я відчув, що над цією пишнотою ніби тріпоче невидиме море якогось радісного, живого щастя. Я ступив на саму кромку поля і з завмираючим серцем притиснув два шорстких соняшники до своїх щік. Я дивився перед собою на ці тисячі земних сонць, майже задихаючись від любові до них…»[5]. Письменник називає це «першим прозрінням»: «… рано чи пізно настане перший день: раптово відчуєш всю Природу так, як якщо б це був перший день творіння і земля блаженствувала в райській красі»[5].

Підхід до дикої природи у Д. Андрєєва не тільки етичний, естетичний, але і релігійний. На його думку, вся дика природа заселена особливими трансцедентальними сутностями — стихіалями — струмливими, тріпотливими, пестливими, що складаються з прохолоди і світла, безтурботного сміху і ніжності, з радості і любові[5]:

То стихиали баюкали космос

Телесного слоя —
Над порожьями, реками,
Над речными излуками,
Над таежными звуками...

На закінчення слід зауважити, що деякі пропозиції екофілософа, висловлені в «Рози мира», не можуть бути прийнятими, зокрема, його ідея про «перевиховання» хижаків[6].

Див. також

Література про нього
  • Даниил Андреев: Pro et contra. Личность и творчество Д. Л. Андреева в оценке публицистов и исследователей / Сост. Г. Садиков-Лансере. — СПб.: «Русская христианская гуманитарная академия», 2010. — 1180 с.
  • Казак В. Лексикон русской литературы XX века / Lexikon der russischen Literatur ab 1917 / пер. с нем. — М.: РИК «Культура», 1996. — XVIII. — 491 с.
  • Романов Б. Вестник, или жизнь Даниила Андреева. — М.: Феория, 2011. — 640 с.

Примітки
  1. Czech National Authority Database
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. SNAC — 2010.
  5. Андреев Д. Роза мира. — М.: ЭКСМО, 2002. — 302 с.
  6. Борейко В. Е. Философы зоозащиты и природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2012. — 179 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.