Андре Шимоні

Народився в Хусті, яке на той час входило до складу угорської частини Австро-Угорщини (в 1919 році місто переходить під юрисдикцію Чехословаччини, а після завершення Другої світової війни — до УРСР), Сімоні дебютував у професійному футболі в угорському Аттіла ФК Мішкольц, на позиції нападника. Викликався до другої збірної Угорщини (загалом зіграв 3 матчі, дебютний виклик отримав у 1930 році, у 16-річному віці[1]). Зокрема грав у червні 1933 року в програному (4:5) поєдинку проти Нідерландів в Амстердамі[2].

Сімоні перейшов до «Олімпіка» (Лілль), чемпіона Франції, в складі якого він зіграв 37 матчів у першому дивізіоні[3]. У 1935 році був проданий спочатку в «Сошо», а потім у «Ред Стар», двох найамбітніших та найбагатших клубів Франції того часу. Незважаючи на 21 забитий м'яч у сезоні 1937/38 років, його команда вилетіла до другого дивізіону. Наступного сезону Андре відзначився 32-ма голами у 38-ми матчах[3], та зробив значний внесок у перемогу клубу в чемпіонаті. Під час Другої світової війни у 1941 році виграв чемпіонат Франції в окупованій зоні, а 1942 року виграв кубок Франції, перемігши в фіналі «Сет». У 1943—1944 роках виступав на правах оренди в столичному клубі «Париж-Капіталь»[3]. У 1946 році його команда поступилася в фіналі кубку Франції з рахунком 2:4 «Ліллю». Після завершення цього матчу нападник отримав прізвисько Банді[1].

Гравець особливо засяяв на позиції центрального нападника не лише завдяки потужному, наче вистріл кулі, удару[4], але й прекрасною технікою та своєю «елегантністю»[1][5]. Натуралізований француз[1], Сімоні у період з 1942 по 1945 роки зіграв чотири матчі в збірній Франції, а 24 грудня 1944 року відзначився голом у матчі проти Бельгії[6][7].

У червні 1946, 32-річний Шимоні, переходить до складу іншого французького гранду того часу, «Ренну». Він відзнаив свій ювілей проти «Сен-Уана» декілька місяців по тому двома забитими м'ячами[8]. Під час виступів у «Ренні» клуб почав зазнавати фінансових труднощів, тому вже на початку 1947 року Андре дебютував у складі «Анже» з другого дивізіону[8], де він утворив атакувальний тандем з Альфредом Астоном. У квітні 1947 року був викликаний до збірної Бретанії з футболу[9]. Того ж літа його призначили граючим тренером, проте на тренерській посаді Андре не мав жодного досвіду. У грудні він разом з Астоном повертається до Парижу й підписує контракт зі «Стад Франсе», в якій допомагає створювати майбутню зіркову команду[9]. Андре відзначився 10-ма голами в 5-ти матчах, але його команда посіла лише 5-те місце. По завершенні сезону «Стад Франсе» об'єднався з «Ред Старом», своїм найпринциповішим суперником, й новий сезон об'єднана команда розпочала виступати вже під назвою «Стад Франсе-Ред Стар». Після цього зіграв декілька матчів у складі «Руана».

У 1949 році залишив Францію й підписав контракт з клубом вищого дивізіону чемпіонату Португалії «Спортінг» (Ковілья). У Португалії зіграв 3 сезони[3], після чого в листопаді 1953 року повернувся до Франції, підписавши контракт з клубом «Рубе-Туркуен». У перших 5-ти матчах відзначився 5-ма голами, але після цього отримав важку травму й на поле більше не виходив. Свій останній матч у вищому дивізіоні французького чемпіонату зіграв 19 квітня 1953 року проти ФК «Сета»[10].

Про іншу частину його кар'єри, після від'їзду з Португалії, відомо набагато менше[5]. Був граючим тренером ряду напівпрофесіональних клубів, у тому числі й Аваллону. В сезоні 1959/60 років був граючим тренером клубу «Ред Стар», який вилетів до другого дивізіону. Шимоні замінив на цій посаді Жоржа Ганке, проте успіху в новому клубі не досяг. Потім він підписав з «Шербуром» з другого дивізіону[11], де окрім тренерської роботи, за необхідності, виконував роль гравця[5]. У свої майже 48 років протягом двох сезонів він взяв участь у 13-ти маьчах й відзначився 4-ма голами[9]. Він поділився секретом своєї тривалої футбольної кар'єри: «здоровий спосіб життя» (не палив та не вживав алкогольних напоїв)[5].

У 1947 році опублікував спортивний роман «Les Onze du square»[3]. З 1963 по 1980 роки працював у казино в муніципалітетах «Дівонн-ле-Бен» та «Евіан-ле-Бен», а в 1980 році — конюхом[3].

У листопаді 1993 року, на знак пошани, разом з Крістіаном Лоду зробив 1000-ий удар у футболці клубу «Ред Стар» у Лізі 2[12].

Протягом виступів у першому дивізіоні французького чемпіонату відзначився 119-ма м'ячами в 185-ти матчах[9], в тому числі 47 — у футболці «Ред Стара» та 37 — в «Олімпіку» (Лілль), завдяки цьому увійшов до числа 50-ти найкращих бомбардирів чемпіонату Франції. Найрезультативнішим для Андре став сезон 1937/38 років.

Виступи за збірну

#	Дата	Суперник	Рахунок	Змагання	Голи
1.	8 березня 1942	Швейцарія	0 – 2	Товариський матч
2.	15 березня 1942	Іспанія	0 – 4	Товариський матч
3.	24 грудня 1944	Бельгія	3 – 1	Товариський матч	38'
4.	8 квітня 1945	Швеція	0 – 1	Товариський матч

• Володар кубку Франції 1942 року в складі «Ред Стара»
  • Фіналіст кубку Франції 1946 року в складі «Ред Стара»

• Переможець «окупованої зони» чемпіонату Франції 1941 року в складі «Ред Стара»

• Андре Шимоні на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Андре Шимоні на сайті PlaymakerStats.com (англ.)
• Профіль гравця на сайті footballdatabase.eu
• Профіль гравця на сайті worldfootball.net
• Профіль гравця на сайті eu-football.info
• Профіль гравця на сайті 11v11.com
• Профіль (фр.). Pari-Et-Gagne. Процитовано 28 травня 2017.