Анерт Едуард Едуардович
Едуа́рд Едуа́рдович Анерт (рос. Эдуард Эдуардович Анерт; справжнє ім'я: Едуард-Федір Адольфов Анерт; *25 липня 1865 — †25 грудня 1945) — російський і німецький геолог, гірський інженер, дослідник Далекого Сходу і Східної Азії, відкривач десятків родовищ нафти, вугілля, золота та інших корисних копалин. Автор більше ніж 130 наукових робіт з геології, ботаніки, зоології, палеонтології і вулканології.
| Едуард Едуардович Анерт | |
|---|---|
| Едуард-Федір Адольфов Анерт | |
.jpg.webp) 1900-1920-ті | |
| Народився |
25 липня 1865
Новогеоргіївська фортеця, Королівство Польське |
| Помер |
25 грудня 1945 (80 років) Харбін, Китай |
| Громадянство |
 Російська імперія→.svg.png.webp){kind=small} Третій Рейх |
| Відомий завдяки | геолог |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький гірничий університет |
| Нагороди | Медаль імені М. М. Пржевальського (1904) |
Біографія
Едуард-Федір Адольфов Анерт народився 25 липня 1865 року у Новогеоргіївській фортеці біля Варшави у родині спадкового німецького дворянина з Прибалтики Едуарда-Готліба Адольфовича Анерта. Батько служив у Новогеоргіївській інженерній команді у чині штабс-капітана. Мати — Іда Федорівна Анерт (у дівоцтві — фон Баумгартен) — донька інженера-полковника.
У 1875 році батька підвищили до підполковника і призначили начальником Оренбургзької інженерної дистанції. Едуард чотири роки навчався у Оренбурзькій Неплюєвській військовій гімназії.
У 1879 році батька підвищили до полковника і перевели до Головного інженерного управління у Санкт-Петербурзі. Едуард навчався у 3-ій військовій гімназії Санкт-Петербурга, яку у 1882 році реорганізували у Олександрівський кадетський корпус. Закінчив корпус — у 1883 році.
У 1884 році — вступив до Санкт-Петербурзького гірничого університету.
У травні 1889 року — закінчив інститут і був зарахований по Головного гірського управління. Цього ж року звільнився зі служби його 54-річний батько — у званні генерал-майора.
Дослужився до чину статського радника.
З 1896 року брав участь в геологічних дослідженнях вздовж Китайсько-Східної залізниці, відкрив кілька вугільних родовищ.
У 1904 році за монографію «Подорожі по Маньчжурії» (рос. «Путешествия по Маньчжурии») отримав від Російського географічного товариства Медаль імені Миколи Пржевальського.
У 1920 році організував і очолив Далекосхідне відділення геологічного комітету.
У 1924 році — подав у відставку.
Працював інженером при Управлінні Китайсько-Східної залізниці у місті Харбін.
Співорганізатор і співробітник Харбінського краєзнавчого музею та член Товариства вивчення Маньчжурського краю.
У 1933 році їздив до Японії. В університетах Токіо і Осаки читав курс лекцій про гірські ресурси Маньчжурії.
У 1934 році прийняв підданство Німеччини, став почесним членом Лейпцигської академії.
У 1935-1936 навчальному році у місті Синцьзян, в Інституті Дакун, викладав курс «Маньчжуроведення». Курс склав на двох мовах — російській і німецькій.
У 1937 році обраний почесним членом-кореспондентом Німецької академії наук у Мюнхені.
У 1945 році, після приходу до Харбіна радянських військ, намагався отримати радянське громадянство, але отримав відмову.
Вшанування пам'яті
- На честь Анерта названо мис в передмісті Владивостока, в Уссурійській затоці, між бухтами Горностай та Де-Ліврона.
Бібліографія
- Путешествие по Маньчжурии. — Санкт-Петербург: Типография Императорской академии наук, 1904. — 566 с.
- Путешествие по восточному побережью русского Сахалина в 1907 году / Под ред. А.А. Достоевского // Известия Императорского Русского географического общества. — Санкт-Петербург: Типография М.М. Стасюлевича, 1908. — Вып.8. — С. 124-139.
- Объяснительная записка к издаваемой Экспедицией 40-верстной карте полосы, тяготеющей к Амурской железной дороге. — Санкт-Петербург: Типография В.Ф. Киршбаума, 1911. — 9 с. — (Труды командированной по высочайшему повелению Амурской экспедиции; Прил. 2 к вып. 1).
- Карта местностей, тяготеющих к Амурской железной дороге 1913 года. Масштаб: 1:1680000. Размер листа: 103x70 см.
- От Петрограда до Владивостока: Великий Сибирский путь/ Конспект лекций, читанных д. с. с. Э. Э. Анертом в Отдельных гардемаринских классах. — Петроград: Типо-литогр. А. Ф. Маркова, 1915. — 66 с.
- Схема возможной организации власти. — Санкт-Петербург: Северная печатня, 1917. — 12 с.
- Отзыв по вопросу о возможности организовать в Приморском крае металлургическое предприятие и о мерах для его обеспечения рудою и углем // Известия Геологического комитета. — 1918. — Т.36. — №5/7. — С. 205-211.
- Отзыв о разведке углей Сучанского района // Известия Геологического комитета. — 1918. — Т.36. — №8/10. — С. 281-282.
- Угли Приморской области // Естественные производ. силы России. — 1919. — Т.4. — Вып. 20. — С. 251-269.
- Богатства недр Русского Востока // Настольный календарный справочник по Дальнему Востоку на 1919 год. — Владивосток, 1919. — С. 107-118.
- Что сделано и что остается выполнить в области геологического изучения Русского Дальнего Востока и его рудных богатств // Материалы по геологии и полезным ископаемым Дальнего Востока. — Владивосток, 1920. — №1. — С. 1-12.
- Общая характеристика железорудных месторождений Русского Дальнего Востока // Русский Дальний Восток. — 1920. — №1. — С. 1-7.
- Годовой отчет за 1917 год по геологическим исследованиям в Южно-Уссурийском крае // Материалы по геологии и полезным ископаемым Дальнего Востока. — Владивосток, 1921. — №3. — С. 1-8.
- Краткий годовой отчет о геологических исследованиях в 1919 году // Материалы по геологии и полезным ископаемым Дальнего Востока. — Владивосток, 1921. — №14. — С. 1-10.
- Исследования в Посьетском, Прикорейском и Ново-Киевском районах // Известия Геологического комитета. — 1923. — Т.39. — №2. — С. 259-262.
- Анерт Э.Э., Криштофович А.Н. Геологический очерк Приморья // Приморье. Его природа и хозяйство. — Владивосток, 1923. — С. 50-61.
- Краткое описание, характеристика и подсчет запасов железной руды Ольгинского месторождения // Материалы по геологии и полезным ископаемым Дальнего Востока. — Владивосток, 1924. — №29. — С. 65-71.
- О минеральной воде, доставленной Н. Ковалевым из бассейна р. Судзухе в 15 в. от деревни Ивановки // Материалы по геологии и полезным ископаемым Дальнего Востока. — Владивосток, 1924. — №29. — С. 87.
- Анерт Э.Э., Стальнов Г.И. О запасах Сучанского каменноугольного месторождения // Материалы по геологии и полезным ископаемым Дальнего Востока. — Владивосток, 1925. — №37. — С. 42-53.
- Подразделение юрских, меловых и третичных угленосных отложений Амурской и Приамурской провинций и острова Сахалин // Материалы по геологии и полезным ископаемым Дальнего Востока. — Владивосток, 1925. — №38. — С. 1-13.
- Богатства недр Дальнего Востока. — Хабаровск-Владивосток: Акционерное об-во «Книжное дело», 1928. — 932 с.
- Геологические исследования по реке Зее. — М.,Л.: Государственное науч.-техн. геологоразведоч. изд-во, 1932. — 42 с. — (Труды Всесоюзного геологоразведочного объединения НКТП СССР. — Вып.181.)
Джерела
- Анерт Эдуард Эдуардович// Про Анерта на сайті Державного архіву Хабаровського краю (рос.)
- Анерт, Эдуард Эдуардович// Сибирская Советская Энциклопедия: в 4 т. / Под общ. ред.: М. К. Азадовского и др. — Т.1: А-Ж. — 1929. — Стовпч. 116.
- Бельчич Ю.В. Эдуард Анерт. Страницы биографии. (По материалам личного архива ученого)// Россия и современный мир. — 2004. — №3. — С. 162-170.
- Обручев В.А. История геологического исследования Сибири. Период 5 (1918-1940). Вып.7. Амурский край, Южное Приморье и остров Сахалин. — М.; Л.: Издательство АН СССР, 1946. — 115 с.
- Перминов В.В. Анерт Эдуард Эдуардович// Малая энциклопедия Забайкалья. Археология / гл. ред. Р. Ф. Гениатулин. – Новосибирск: Наука, 2011. — 368 с.
- Ремизовский В.И. Геолог и горный инженер Эдуард Эдуардович Анерт// Вестник Сахалинского музея. — 1995. — № 2. — С. 156-175.
- Ремизовский В.И. Исследователь Дальнего Востока и Маньчжурии геолог Э.Э. Анерт // Исторический опыт открытия, заселения и освоения Приамурья и Приморья в XVII-XX вв. (К 350-летию начала похода В.Д.Пояркова на Амур). Ч.1: Тезисы докладов международной научной конференции, Благовещенск, 22-27 июня 1993 г. — Владивосток: ДВГУ, 1993. — С. 108-111.