Ара Ґюлер

Ара Ґюлер народився 16 серпня 1928 році в стамбульському районі Бейоглу у вірменській сім'ї. Його батько володів аптекою, а серед друзів батька було безліч цікавих та творчих людей. Так, ще з дитинства хлопчика оточувало богемне, як на той час, товариство. Навчався у вірменській середній школі «Гетронаган».[11] Ара з дитинства вирішив стати актором, і, ще навчаючись у школі, почав грати в театрі; в той період він відвідував курси драматичного мистецтва під керівництвом Мухсіна Ертугрула, засновника сучасного турецького театру.

Втім, попри любов до кіно, коли прийшов час обирати, Ара відмовився від акторства і вибрав журналістику, влаштувавшись 1950 року фотожурналістом у редакцію газети «Yeni Istanbul». У той же час він вивчав економіку в Стамбульському університеті. Пізніше він перейшов працювати в газету «Hürriyet».

1958 року американська журнальна компанія Time-Life відкрила філію в Туреччині, і Ґюлер став її першим кореспондентом на Близькому Сході. Незабаром він отримав замовлення від Paris Match, Stern і The Sunday Times. Після закінчення військової служби 1961 року Ґюлера прийняли керівником фотографічного відділу в турецький журнал Hayat.[12][13] Приблизно в цей же час він познайомився з Анрі Картьє-Брессоном і Марком Рібу, які запропонували йому роботу в міжнародній фотоагенції «Magnum Photos», до якої він приєднався на певний час. Його роботи представлено в британському фотоальбомі 1961 року. Того ж року його прийнято в Американське товариство журнальних фотографів (ASMP) (сьогодні зване Американським товариством медіа-фотографів) як єдиного члена з Туреччини. Швейцарський журнал Camera відзначив його роботи спеціальним виданням.

У 1960-х роках фотографії Ґюлера використовувалися для ілюстрування книг відомих авторів і демонструвалися на різних виставках по всьому світу. 1968 року його роботи виставлено в 10 майстернях кольорової фотографії в нью-йоркському Музеї модерного мистецтва і на виставці Photokina в Кельні, Німеччина.[14] 1970 року в Німеччині опубліковано його книгу Türkei. Фотографії Ґюлера з мистецтва та історії мистецтва використовувалися у виданнях Time, Life, Newsweek, Horizon і в швейцарському видавництві Skira.

Гюлер їздив у відрядження в Іран, Казахстан, Афганістан, Пакистан, Індію, Кенію, Нову Гвінею, Калімантан, а також у всі частини Туреччини. У 1970-х роках він фотографував політиків і художників, таких як Індіра Ганді, Марія Каллас, Джон Бергер, Бертран Рассел, Віллі Брандт, Альфред Гічкок, Ансель Адамс, Імоджен Каннінгем, Марк Шагал, Сальвадор Далі і Пабло Пікассо.

Численні роботи Ґюлера зібрано в Національній бібліотеці Франції в Парижі, Музеї Джорджа Істмена в Рочестері, Університеті Небраски-Лінкольна, меморіальній художній галереї Лінкольна Шелдона, Музеї Людвіга і фотомузеї Das imaginäre в Кельні.

У 1970-ті роки Ара Ґюлер працював у кіно, знявши документальний фільм «Кінець героя» (1975). Він був заснований на вигаданому оповіданні про демонтаж ветерана Першої світової війни лінійного крейсера TCG Yavuz.

Архів Ґюлера містить близько 800000 фотографій.[15]

Ара Ґюлер помер від серцевого нападу 17 жовтня 2018 року. Він страждав нирковою недостатністю, лікувався діалізом.[16]

• Master of Leica (1962)[17]
• Орден Почесного легіону (Франція)
• Фотограф століття (1999, Туреччина)[18]
• Почесний докторський ступінь (2004, Технічний університет Йилдиз)
• Велика премія президента Турецької Республіки в галузі культури та мистецтва (2005, Туреччина)
• Премія Люсі в номінації за довічне досягнення (2009, США)[19]

Серед опублікованих книг фотографа — Ara Güler's Creative Americans, Living in Turkey, Ara Güler: Photographs і багато інших.

• Вірмени в Туреччині
• Вірмени в Стамбулі