Арвідс Пельше

Арвідс Пельше (латис. Arvīds Pelše; 26 січня (7 лютого) 1899, хутір Мазіє, Латвія 29 травня 1983, Москва) державний діяч Латвійської РСР й СРСР, історик, у молодості — працівник ВЧК. Член РСДРП від 1915, співробітник уряду більшовицької Латвії (1919), секретар (1941), перший секретар (1959-1966) ЦК КП Латвії, член Політбюро ЦК КПРС від 8 квітня 1966 до 29 травня 1983 року, голова Комітету партійного контролю при ЦК КПРС (1966-1983). Член ЦК КПРС у 1961—1983 роках. Депутат Верховної рди СРСР 2—10-го скликань. Член-кореспондент АН Латвійської РСР (1946). Двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1979).

Арвідс Пельше
латис. Arvīds Pelše
10-й голова Комітету партійного контролю при ЦК КПРС
8 квітня 1966  29 травня 1983
Попередник Микола Шверник
Наступник Михайло Соломенцев
2-й Перший секретар ЦК КП Латвійської РСР
25 листопада 1959  15 квітня 1966
Попередник Ян Калнберзіньш
Наступник Авґустс Восс
Народився 26 січня (7 лютого) 1899[1]
Bauske Countyd, Курляндська губернія, Російська імперія
Помер 29 травня 1983(1983-05-29)[2] (84 роки)
Москва, СРСР
Похований Некрополь біля Кремлівської стіни
Відомий як політик, історик, революціонер
Країна Російська імперія, Латвійська Соціалістична Радянська Республікаd, РСФРР і СРСР
Освіта Інститут червоної професури (1931)
Політична партія КПРС
Релігія атеїзм
Нагороди

Біографія

Народився на хуторі Мазіє Єцавської Курляндської губернії в селянській родині Йохана Пельше та його дружини Лізи. Хрещений був у сільській церкві 14 березня 1899 року.

1915 — вступив до лав Соціал-демократичної партії Латиського краю (СДЛК), після німецької окупації Латвії — член РСДРП.

У роки Першої світової війни — робітник у Вітебську, Харкові, Петрограді, Архангельську; за завданням місцевих комітетів РСДРП вів революційну агітацію та пропаганду. Учасник Лютневої революції 1917 року, член Петроградської ради депутатів. Делегат VI з'їзду РСДРП(б) від Архангельської партійної організації. Брав активну участь у підготовці та проведенні Жовтневого перевороту.

1918 — співробітник ВЧК в Москві.

1919 — відповідальний працівник Наркомату державних споруд Радянської Латвії; брав участь у боях під Ригою проти збройних формувань Тимчасового уряду Латвійської Республіки.

1919-1929 — на партійно-політичної та викладацькій роботі в Червоній армії та Військово-Морському флоті РРФСР/СРСР.

1931 — закінчив Інститут червоної професури (Москва), 1931-1933 — аспірант там само; водночас викладав історії партії в Центральній школі НКВС (1929–1932).

1933-1937 — начальник політвідділів Магаджанівского, потім Чорноіртиского радгоспів в Казахській АРСР/РСР, заступник начальника сектора політуправління наркомату радгоспів СРСР.

1937-1940 — на викладацькій роботі в Москві.

1 березня 1941 — 25 листопада 1959 року — секретар ЦК КП Латвії з пропаганди й агітації.

25 листопада 1959 — 15 квітня 1966 року — перший секретар ЦК КП Латвії. Проводив політику форсованої індустріалізації республіки. Був вкрай непопулярний серед латишів.

8 квітня 1966 — 29 травня 1983 року — голова Комітету партійного контролю при ЦК КПРС.

Делегат XX, XXII—XXVI з'їздів КПРС; з 1961 — член ЦК КПРС, з 1966 — член Політбюро ЦК КПРС.

Автор робіт з питань історії КПРС і «партійного будівництва», історії революційного (комуністичного) руху в Латвії, боротьби з буржуазним націоналізмом, комуністичного будівництва в ЛатРСР.

Урна з прахом А.Пельше похована в кремлівській стіні на Красній площі в Москві.

Діти від першого шлюбу: дочка Берута (померла) і син Арвік (загинув на фронті Другої світової війни). Син від другого шлюбу, Тай (* 1930) — пенсіонер, контактів з батьком після його третього одруження (третя дружина Пельше, Лідія — колишня дружина Олександра Поскребишева, особистого секретаря Сталіна) не підтримував.

Пам'ять

Одним із перших проявів перебудови в Латвії стало зняття натовпом з будівлі Ризького політехнічного інституту, який з 1983 мав ім'я Пельше, присвяченої йому меморіальної таблиці, яку потім скинули з Кам'яного мосту в Даугаву.

Ім'я Пельше має вулиця у Волгограді, а раніше також були вулиці в Москві (нині включена до складу Мічурінського проспекту) та Ленінграді (1990 року повернуто назву Бузковий бульвар).

Нагороди та звання

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.