Арканське вчення

Арканське вчення (лат. disciplina arcani, таємне вчення) — від XVII століття назва правила ранньохристиянської церкви не допускати присутності оголошених під час деяких священнодійств і таїнств, головним чином, під час євхаристії, таїнстві хрещення, таїнстві священства, читанні молитви господньої та миропомазанні[1].

Таке правило закритості та недоступності для непосвячених йде від часів раннього християнства, але вперше про нього згадує грецький теолог Ориген (бл. 185 — бл. 254) у своїй книзі «Проти Цельса» (249). Уже в VI столітті цей звичай вийшов з ужитку через історичні обставини: у перші часи політичних переслідувань, коли християни боялися допускати до богослужіння чужих, вся служба була доступна лише для тих, що прийняли хрещення; пізніше ж доступ до неї дозволили й язичникам, що бажали звернення, але з тим обмеженням, щоб нехрещені були присутні лише під час проповіді, а не під час таїнств. Але після того, як християнство стало панівною релігією, і стало звичаєм здійснювати обряд хрещення вже над дітьми, повернулися до старих звичаїв.[1]

Після реформації католики стали посилатися на арканське вчення як на особливе таємне вчення, що збереглося в переказах церкви й нібито містить в собі ті догмати, на користь яких вони не могли навести доказів зі Святого Письма[1].