Армашевський Петро Якович

Після закінчення університету Армашевського 28 березня 1873 призначили хранителем мінералогічного кабінету університету. Упродовж 1873—1882 він щоліта їздив у наукові відрядження в Чернігівську, Полтавську, Волинську, Херсонську та Таврійську губернії, де проводив геологічні спостереження. Результатом цих досліджень стала дисертація «Геологічний нарис Чернігівської губернії», за яку 1883 фізико-математичний факультет Київського університету надав Армашевському ступінь магістра мінералогії та геології. У листопаді 1883 його затвердили доцентом, а 1 лютого 1885 естраординарним професором кафедри мінералогії та геології.

1902—1904, 1911—1917 Армашевський був суддею професорського дисциплінарного суду університету.

28 березня 1903 після публічного захисту на фізико-математичному факультеті Московського університету дисертації «Геологічні дослідження в області басейнів Дніпра та Дону» рада цього університету затвердила Армашевського доктором мінералогії та геології. Після цього він став ординарним професором Київського університету.

Зліва Гліб Олександрович Лазаревський, посередині професор Петро Якович Армашевський, справа Борис Олександрович Лазаревський. Конотоп, 1907

У 1905—1909 Армашевський був деканом фізико-математичного факультету.

У квітні 1906 рада університету відрядила Армашевського в Санкт-Петербург для участі в з'їзді, який обирав членів Державної Ради від ученої корпорації.

1910 Армашевський брав участь у XI Міжнародному конгресі з геології в Стокгольмі. Вершиною педагогічної кар'єри Армашевського стало затвердження його 24 червня 1917 заслуженим професором Київського університету.

Армашевський був палким прихильником жіночої освіти. Він приклав багато сил для організації в Києві Вищих жіночих курсів (1878), декілька років був їх директором.

Керівник кафедри мінералогії та петрографії (1885—1916). Засновник наукової школи, до якої належали професори Володимир Лучицький і Олександр Дубянський.

Був знавцем нашарувань, на яких розміщений Київ. Армашевський — член комісій із питань артезіанського водопостачання Києва та запобігання зсувам нагірних його частин уздовж берега Дніпра. До більшовицького перевороту 1917 — постійний голова думської комісії з цих питань. Розробив для Києва мережу артезіанських колодязів, яка давала змогу замінити дніпровську воду артезіанською. Розробив, запровадив і здійснював постійне інспектування системи штолень, що забезпечили припинення зсувів на Володимирській гірці та в інших місцях Києва.

Армашевський був не тільки вченим і педагогом, але й активним громадським діячем. Так, він був:

• головою Опікунського товариства над Київським будинком працелюбства,
• віце-головою правління Товориства людителів старовини та мистецтв,
• головою Київського відділення Російського товариства охорони тварин,
• головою секції мінералогії при Київському товаристві любителів природи,
• членом спостережного комітету Товариства взаємного страхування майна від вогню в Києві,
• кандидатом у члени правління Київського товариства боротьби з дитячою смертністю,
• головою Товариства природодослідників у Києві,
• членом комітету зі спорудження пам'ятника Петру Столипіну.

Армашевський брав активну участь і в монархістському русі, був членом «Киевского Русского Собрания».

1908 Армашевського обрали товаришем (заступником) голови «Киевского клуба русских националистов», які проголошували боротьбу проти «украинских и еврейских козней».

1912 як делегат від Києва брав участь у Всеросійському національному з'їзді. Проте, коли 1913 головою Клубу став Анатолій Савенко, Армашевский у мотивованому листі склав із себе звання члена Клубу та перестав брати участь у його діяльності. Деякий час намагався налагодити видання газети правого спрямування «Киев», але через брак коштів і професійно підготовлених працівників часопис було закрито.

Про останні роки життя професора Армашевського повідав князь Микола Жевахов: «З приходом революції Петро Якович повністю відійшов від громадської діяльності та замкнувся у своєму кабінеті, прагнучи бути стороннім спостерігачем того сумбуру, який принесли так звані „свободи“. Він опрацьовував курс улюбленої кристалографії, перечитував класиків природознавства, заглиблювався в Святе Євангеліє».

Проте як прихильника монархізму Армашевського 14 травня 1919 заарештувало Київське губернське ЧК. Через 8 днів його розстріляли. Разом з Армашевським загинуло ще чимало членів «Киевского клуба русских националистов».

У некролозі «Пам'яті П. Я. Армашевського» Володимир Вернадський писав: «Жетвою відступників від законів Божих і людських судилося загинути Петрові Яковичу. Не можна забувати цього злочину. Не почуття помсти воно повинно викликати в нас, але прагнення до морального відродження, духовного піднесення в боротьбі проти повернення пережитого жаху».

Дружина вченого Марія Володимирівна (уроджена графиня Капніст, по першому чоловікові — Врублевська чи Вревська[2]) була правнучкою відомого письменника Василя Капніста, і внучкою відомого математика і механіка академіка Михайла Остроградського. Вона ненадовго пережила чоловіка. Переховуючись від переслідувань спочатку в Києві, потім в Одесі, Марія Володимирівна не мала ні хвилини спокою від постійного страху потрапити в руки більшовиків, Восени 1920 вона захворіла на так і не з'ясовану лікарями хворобу й померла 19 грудня 1920 в Одесі.