Арнштам Лев Оскарович

Лев Оскарович Арнштам народився 15 січня 1905 року в місті Катеринослав Російської імперії (нині Дніпро, Україна)[1]. Навчався спочатку в музичній школі[2] при Петербурзькій консерваторії, а потім і в самій консерваторії. Закінчив її у 1923 році за класом фортепіано[1], віртуозно оволодівши технікою гри, став одним з найкращих випускників[3]. Під час навчання познайомився з Дмитром Шостаковичем, дружив з ним до кінця життя, а також співпрацював у кіно — Шостакович написав музику до семи картин Арнштама[4]. На початку кар'єри разом вони працювали таперами, забезпечуючи музичний супровід німим фільмам у кінотеатрах[3].

З 1922 року Лев Арнштам розпочав концертну діяльність, літературну — з 1923[1]. У 1924—1927 роках завідував музичною частиною Театру ім. Всеволода Мейєрхольда[5], був автором музичного оформлення вистав у московському театрі «Современник» та у ленінградському Держнардомі (колишньому Народному домі ім. Імператора Миколи II)[1]. Тоді ж, на початку 20-х років, він одружився з дочкою Всеволода Мейєрхольда — Іриною, майбутньою актрисою, але їх шлюб був дуже нетривалим[6][7].

У 1929 Арнштама запросили на кіностудію «Ленфільм», спочатку як фахівця зі звукового та шумового супроводу[8] — звукооператора. Це були роки становлення звукового кіно і незабаром Лев Оскарович став звукорежисером одних з перших фільмів зі звуком, створених на Ленфільмі[2]: «Наперекір усьому!» (1930), «Злоті гори» (1931), «Одна» (1931)[8].

Новим етапом у професійній діяльності Арнштама стала робота над картиною «Зустрічний» (1932), у постановці якої він взяв участь і як режисер (спільно з Фрідріхом Ермлером та Сергієм Юткевичем), і як автор сценарію. У 1936 році Лев Оскарович поставив фільм за власним сценарієм — «Подруги»[5], який був схвально сприйнятий глядачами[2] та став класикою радянського кіно[9]. На Ленфільмі Лев Арнштам працював до 1942 року[1] і випустив тут ще декілька картин: «Анкара — серце Туреччини» (1934), «Друзі» (1938), «Випадок на телеграфі» — Бойова кінозбірка №2 (1941), «Чапаєв з нами» (1941).

1944 року на кіностудії «Союздетфільм» Арнштам випускає фільм «Зоя» про боротьбу партизанів Підмосков'я в роки німецько-радянської війни та партизанку-диверсантку Зою Космодем'янську. Роль Зої стала дебютом у кіно для Галини Водяницької (в майбутньому дружини Арнштама), за неї у 1946 році акторка була нагороджена Сталінською премією I ступеня[10]. Фільм став дебютом ще для одного відомого актора — Олексія Баталова, який зіграв епізодичну роль школяра Альоші[10]. Стрічка стала лідером прокату у 1944 році — 3 місце, 21.87 мільйонів глядачів[10], а 1946 року її було номіновано на здобуття Ґран-прі Каннського кінофестивалю[11]. На батьківщині, крім Водяницької, за роботу над картиною Сталінську премію I ступеня отримали також оператор Олександр Шеленков і Лев Арнштам, як режисер[10].

У 1945 році Лев Оскарович починає працювати на кіностудії «Мосфільм»[1]. Його наступна робота — біографічний фільм «Глінка» (1946) про життя та творчість композитора Михайла Глінки, знову високо оцінюється критиками і глядачами: у 1947 році картину номіновано на здобуття Золотого лева Венеційського кінофестивалю[11], Арнштам нагороджений Сталінською премією II ступеня[1].

У 1950—1951 роках режисер працює над фільмом з робочою назвою «Підпалювачі війни» про болгарського комуніста Георгія Димитрова та Лейпцизький процес, але через численні ідеологічні перевірки та узгодження, виробництво значно затягнулося і картина вийшла на екрани лише у 1957 році, до того ж зі значними відмінностями від попереднього задуму Арнштама, у співавторстві з болгарською кіностудією «Бояна» і під іншою назвою — «Урок історії»[4].

Ще однією відомою роботою Лео Оскаровича став фільм-вистава «Ромео та Джульєтта» (1955), на основі балету Сергія Прокоф'єва, за однойменною трагедією Вільяма Шекспіра. У зйомках взяли участь балетна трупа та оркестр Большого театру СРСР[12]. У 1955 році на Каннському кінофестивалі картина перемогла у номінації Найкращий ліричний фільм та номінувалася на здобуття Золотої пальмової гілки[11], а також, окрім інших спеціальних відзнак, отримала нагороду Дурбанського міжнародного кінофестивалю (1955)[12].

Тоді ж Лев Арнштам опановує нову для того часу професію — художнього керівника фільмів, у картинах «Безсмертний гарнізон» (1956), «Пошехонська старовина» (1975)[1]. 1960 року знімає фільм про другу світову війну — «П'ять днів, п'ять ночей», спільно з німецькою кіностудією «ДЕФА». У 1961 році — член журі Венеційського кінофестивалю[13]. Пише сценарій до ще одного фільму-балету — «Секрет успіху» (1964).

У 1959 році з Ленінграду до Москви, після смерті чоловіка, режисера Сергія Васильєва, повернулася Галина Водяницька. Через деякий час вони з Арнштамом одружилися[14].

Фільм «Софія Перовська» (1967) про революціонерку Перовську Софію став останнім у доробку режисера і сценариста Лео Арнштама. У 1968 році помер Іван Олександрович Пир'єв, Лев Оскарович змінив його на посаді керівника Другого творчого об'єднання «Луч» кіностудії «Мосфільм»[1] і, відтепер, весь свій час, до останніх днів життя, присвятив цій роботі[3]. У 1969 році Арнштаму було присвоєно звання Народного артиста РРФСР[5].

Лев Оскарович помер 26 грудня 1979 року, в Москві, похований на Кунцевському кладовищі[15].

• Сталінська премія I ступеня (1946) — за фільм «Зоя» (1944)
• Сталінська премія II ступеня (1947) — за фільм «Глінка» (1946)
• Премія Каннського кінофестивалю (1955), номінація Найкращий ліричний фільм — за фільм «Ромео та Джульєтта» (1955)
• Звання Народного артиста РРФСР (1969)
• Орден «Знак Пошани»

• Арнштам Лев Оскарович на сайті kino-teatr.ru(рос.)