Артюшенко Юрій Митрофанович
Ю́рій Митрофа́нович Артюше́нко (15 квітня 1899, с. Котельва, нині райцентр Полтавської області — 15 лютого 1990, Чикаго, США) — військовий і громадсько-політичний діяч, журналіст; член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка (1917), хорунжий 2-го Запорозького полку 1-ї Запорозької дивізії і полку Чорних запорожців, заступник голови УНО, редактор «Українського вісника» (1937–1940).
| Юрій Артюшенко | |||
|---|---|---|---|
 Сотник | |||
 Юрій Митрофанович Артюшенко | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження |
15 квітня 1899 с. Котельва, нині Полтавська область | ||
| Смерть |
15 лютого 1990 (90 років) Чикаго, штат Іллінойс,  США | ||
| Військова служба | |||
| Приналежність |
 УНР | ||
| Війни / битви |
Перша світова війна Українсько-радянська війна | ||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Біографія
Народився 15 квітня 1899 року в Котельві (тоді Харківської губернії, нині смт, райцентр, Полтавська область, Україна).
Служив у РІА, зокрема в 4-му полку резерву, який до 1917-го року дислокувався в Житомирі.
Як член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка Юрій Артюшенко організував у Житомирі 1-шу українську сотню. В 1918–1919-му роках воював у Запорізькій дивізії. Після арешту полковника Петра Болбочана на знак протесту покинув регулярне військо і пішов у повстанці.
1925 року разом з Миколою Сціборським та іншими однодумцями засновнував у Подєбрадах Легію українських націоналістів. Коли виникло питання про організаційне вітання, саме Юрій Артюшенко запропонував використати вітання чорношличників: «Слава Україні!» — «Козакам слава!». Пропозицію товариство прийняло, але з уточненням — відповідати треба було: «Героям слава!»
Випускник Української господарської академії в Подєбрадах. Член ОУН. 1934 року на вимогу польської влади уряд ЧСР відмовив йому у праві проживання. Жив у Німеччині, Румунії, Болгарії, Туреччині, Греції, Італії, знову в Німеччині, де зрештою 1937 року легалізувався. Від 1950 р. — у США. Співпрацював із різними українськими виданнями («Самостійна Україна», «Українське слово», «Новий шлях», «Свобода» та «Наш клич»). 1966 року в Чикаго вийшли його спогади «Події і Люди на моєму шляху боротьби за Державу. 1917—1966».
Військове звання — сотник Армії УНР (з 1 червня 1921; підвищений 1961), майор.
Вшанування пам'яті
- На Котелевщині у його честь присуджується однойменна премія[1].
Примітки
Література
- Дяченко П. Г. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. — К. : Видавництво «Стікс», 2010. — 448 с.
- Коваленко Сергій. Артюшенко Юрій Митрофанович / Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання. — К. : Видавництво «Стікс», 2015. — 368 с.
- Кучерук О. С. Артюшенко Юрій Митрофанович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — С. 683—684. — ISBN 966-02-2075-8.
- Тернистий шлях кубанця Проходи: Документальний роман / Вступ. слово Р. Коваля. — Вінниця : ДП «ДКФ», 2007. — 404 с.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.