Українське слово

«Українське слово» у 1991 р.

«Українське Слово», тижневик націоналістичного напряму, виходить з 1933 (з перервою у 1941 —1948), неофіційний орган Проводу ОУН (Андрія Мельника). Вперше почав виходити у Франції у Парижі у 1933 році. Редактори: Олекса Бойків (1933—1934), Володимир Мартинець (1934—1940), Олег Штуль-Жданович (1948—1977), Мирослав Стиранка (з 1977). Видавцем «У. С.» був спершу Український Народний Союз, а з 1939 — Перша Українська Друкарня у Франції. Серед співробітників були: Микола Сціборський, Микола Капустянський, Олег Ольжич, Дмитро Андрієвський, Євген Онацький, Богдан Кентржинський та ін. «Українське Слово» — цінне джерело до історії українського визвольного руху, зокрема ОУН. Деякий час в «Українське Слово» появлялися сторінки молоді «Смолоскип» (1952—1956), дитяча сторінка «Веселка», «Військові Вісті», «Українська культура». Націоналістичне Видавництво в Европі (офіційна назва «Перша Українська Друкарня у Франції») видавало, крім «У. С.», альманахи, книжки українською і французькою мовами, зокрема політичного змісту і (з 1967) «самвидавні» матеріали з України (В. Чорновіл «Лихо з розуму», 1967, «Український Вісник», 1 — 8), а також антології української прози, з історії тощо.[7]

З проголошенням незалежності України Провід ОУН прийняв рішення видавати газету «Українське Слово» в Україні. Після короткого підготовчого періоду 21 листопада 1991 р. у Львові вийшло її перше число. Редактором був Йосип Лось, редакція розміщувалася в будівлі Львівського університету ім. Івана Франка. Наклад першого числа становив 12 тис., другого — 25 тис. Згодом кількість примірників досягла 40 тис. Часопис швидко переріс львівські «рамки» і редакцію перенесли до Києва.

З 17 січня 1993 р. «Українське Слово» виходить у Києві як всеукраїнський громадсько-політичний тижневик. Спочатку видання містило 8 сторінок, а з 1994 року — 16. Новим керівником видання було призначено члена ПУН Мирослава Вербового. Редакція перший час містилася на вул. Лєскова, 8, а з травня 1993 року — на вул. Січневого повстання, 6 (тепер — вул. Івана Мазепи, 6). У листопаді 1993 року газету було перереєстровано, її засновником стала Фундація ім. О. Ольжича, а від початку 2000 року — Видавництво ім. О. Теліги.

У січні 1999 р. головним редактором було призначено Михайла Сидоржевського. З вересня 2000 р. до серпня 2001 р. колектив редакції очолював член Проводу ОУН Богдан Червак. З початку 2003 р. до вересня 2004 р. головним редактором був Євген Петренко. З 2004 до 2010 рр. — Володимир Гаптар, а потім Григорій Кримчук. Від травня 2010 р. відділом «Українського Слова» видавництва імені Олени Теліги керує Євген Петренко, а головним редактором тижневика з другої половини 2010 року є Ольга Дубовик.[8]

«Українське Слово» у 2013 р. (ukrslovo.org)

У 2009 році за адресою ukrslovo.org почали з'являтися онлайн html версії друкованої казети. Останній раз коли за адресою ukrslovo.org виходили html версії друкованої газети був № 20 (3631) від 15–21 травня 2013 року.[9] Від початку й до закриття вебсайту ukrslovo.org у 2013 редактором був Богдан Олексюк.

Друкований тижневик є речником ОУН, але він став визнаними загальнонаціональним виданням, що відстоює ідеї українського націоналізму як організованої форми політичного і громадського життя українського народу, що особливо важливо на сучасному етапі української державності. Коло тем і авторів «Українського Слова» дуже широке — це політичні, державні, громадські діячі, відомі науковці, та літератори. Плюралізм думок обох видань провокує читачів до вдумливого аналізу і дискусій стосовно стану та перспектив української політики, економіки, суспільства і культури.

Станом на 2020 рік друкований тижневик виходить.[10]

«Українське Слово» 1941 р.

Своєрідним продовженням паризького «Українського Слова» стала щоденна газета, яку під час Другої світової війни видавали в Україні похідні групи ОУН та культурна референтура ОУН на чолі з О. Ольжичем.[8] Це видання виходило у вересні—грудні 1941 року. Спершу видання виходило в Житомирі, а з 25 вересня видання перенесено до Києва. Газета мала додатки: «Літаври»(1941), відповідальний редактор Іван Рогач, редактор Олена Теліга;«Література і мистецтво»(1941), редактор Михайло Ситник; «Останні вісті» (1941), редактори: І. Рогач, Ю. Швидкий (послідовно). Редакторами газети були Іван Рогач, Петро Олійник, Орест Чемеринський (всі 3 — члени Похідних груп ОУН А. Мельника); наклад 50 000 примірників. З газетою з самого початку співпрацювала Олена Теліга.

Намагання газети проводити українську державницьку, націоналістичну лінію не збігалося з завданнями нацистського окупаційного режиму. Вихід числа від 12 грудня 1941 року «Українського Слова» став останнім.[8] Цього ж дня членів редакції на чолі з І. Рогачем було заарештовано, у гестапівській в'язниці опинилися О. Теліга та інші українські націоналісти, що гуртувалися навколо «Українського Слова». У лютому вони були розстріляні і поховані у Бабиному Яру, де у 1992 році було встановлено хрест-пам'ятник.[8]

Пізніше, після закриття «Українського слова» та розстрілу редакторів та дописувачів газети, у Києві виходила пронімецьке «Нове Українське Слово» (редактор Кость Штепа).[11]