Балакшей Микола Миколайович

Микола Балакшей народився в місті Первомайськ на Луганщині. Працював у мережі супермаркетів побутової техніки, добре знався на комп'ютерних технологіях. Там же познайомився і з майбутньою дружиною, невдовзі у них народилася донька. Чоловік багато чого вмів робити власними руками, міг сам зібрати автомобіль. Його мрією було започаткування власної справи із ремонту авто. І мрія здійснилася, — Микола відкрив у Первомайську СТО.

Під час Революції Гідності збирав і возив допомогу на Майдан, розмовляв із сусідами, знайомими, намагався переконати їх. На той час сім'я мешкала в Луганську. Коли вже Луганськ було захоплено озброєними проросійськими силами і почалася антитерористична операція, Микола, нікому нічого не сказавши, записався добровольцем і поїхав на фронт захищати рідну землю. Казав дружині, що влаштувався на роботу, і наполягав, щоб вони виїхали з Луганська. Зрештою дружина з донькою переїхала до Одеси.

Микола Балакшей був офіцером взводу інструкторів, командиром відділення гранатометного взводу 2-го резервного батальйону спеціального призначення «Донбас» військової частини 3027 Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України. Зарекомендував себе досвідченим, принциповим та дисциплінованим військовослужбовцем.

В серпні 2014 року батальйон «Донбас» з боями зайшов в Іловайськ, звільнивши частину міста, але внаслідок вторгнення російських військ на територію України опинився в оточенні. Під час боїв Микола дістав поранення, але відмовився від евакуації і залишився на позиціях.

Ранком 29 серпня 2014 року, під час виходу з Іловайська так званим «зеленим коридором», Микола їхав у кабіні вантажної машини ЗІЛ разом із бойовими товаришами у складі автоколони батальйону «Донбас». Колона потрапила під масований обстріл. На дорозі з с. Многопілля до с. Червоносільське у правий бік машини влучив снаряд з ПТРК «Фагот», ще один снаряд поцілив у двигун вантажівки. Микола Балакшей загинув разом з чотирма побратимами: Дмитром Даніловим («Берег»), Володимиром Палигою («Череп»), Богданом Вовненком («Варг») та Володимиром Ринкуном («Арсенал»). 3-го вересня тіло Миколи разом з тілами 96 інших загиблих в «Іловайському котлі» було привезено до дніпропетровського моргу. 16 жовтня 2014-го тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі Дніпропетровська, як тимчасово невстановлений герой. У січні 2015 року був упізнаний за експертизою ДНК, перепоховання не проводилось, на Краснопільському цвинтарі встановлено пам'ятник.

Залишились батьки на Харківщині, Галина Іванівна та Микола Васильович[1], в Одесі — дружина Ніна Осіпова та донька Софійка.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (27.06.2015, посмертно)[2].

1 липня 2015 року на честь Миколи Балакшея його позивним — «Утьос» — названо один із танків танкової роти 46-го окремого батальйону спецпризначення ЗСУ «Донбас-Україна».

• Прощання з Миколою Балакшеєм («Утьосом»)
• Пам'ятник на могилі Миколи Балакшея

• Балакшей Микола Миколайович // Сайт Національної гвардії України.
• Балакшей Микола Миколайович («Утьос») // Книга пам'яті полеглих за Україну.
• «Він не казав, що на війні. Але, мабуть, не міг вчинити інакше. Ми пишаємося нашим татом» // «Лівий берег», блог Платформа «Люди допомагають людям», 16 травня 2017.