Балашов Лев Сергійович

Лев Сергійович Балашов
Народився 17 лютого 1929(1929-02-17)
Ленінград (нині Санкт-Петербург)
Помер 27 червня 2015(2015-06-27) (86 років)
Київ
Місце проживання Київ
Країна  Україна
Діяльність геоботанік
Alma mater Ніжинський державний педагогічний інститут імені М. В. Гоголя
Галузь ботаніка, геоботаніка
Заклад Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України
Звання професор
Ступінь доктор біологічних наук
Науковий керівник Є. М. Брадіс

Лев Сергі́йович Балашо́в (17 лютого 1929(19290217), Ленінград — 27 червня 2015, Київ) — український геоботанік російського походження, професор (2015), доктор біологічних наук (1994). Лауреат премії АН УРСР імені М. Г. Холодного (1990). Автор понад 200 наукових праць, зокрема 9 монографій.

Вивчав лучну та болотну рослинність Полісся та Лісостепу України, їх зміну під впливом діяльності людини, зокрема наслідки Чорнобильської катастрофи. Зробив суттєвий внесок в охорону природи України, обґрунтувавши створення близько 20-ти заповідних територій і виступаючи проти осушення боліт і річок Полісся.

Життєпис

Дитинство

Народився в Ленінграді (нині Санкт-Петербург), більшу частину дитинства провів у його передмісті Сестрорецьку на північному узбережжі Фінської затоки. Батьки  — Сергій Іванович і Марія Сергіївна (дівоче прізвище Петрова), за освітою відповідно радіоелектронник та інженер-електрик, були громадськими активістами, «синеблузниками». Батько працював на заводі «Червона Заря» і згодом інженером у відділеній від заводу Центральній лабораторії провідного зв'язку, займаючись радіоелектронікою. Мати після народження другої дитини, Ірини, працювала бухгалтером у приміському колгоспі.

Перед Блокадою Ленінграду в 1941 році разом із матір'ю і сестрою був евакуйований з міста у Вологодську область, де вони працювали в колгоспі. Батько Л. С. Балашова у війну був приписаний до військового складу ПММ. У 1944 році з військовою частиною батька вся родина потрапила в Румунію, де Л. С. Балашов два роки ходив до радянської школи в Бухаресті. Певний час родина також жила в Рені Одеської області. Згодом осіли у місті Ніжин Чернігівської області, де поховані батьки Л. С. Балашова. У Ленінград родина не повернулася через проблеми зі здоров'ям С. І. Балашова: лікарі рекомендували йому південніший клімат.

Освіта і подальше життя

Навчався в Ніжинському державному педагогічному інституті імені М. В. Гоголя, який закінчив 1952 року. Під час навчання зустрів свою майбутню дружину, однокурсницю Світлану Петрівну Головко (1930—2011) з міста Миргорода.

У 1952–1959 роках працював асистентом кафедри ботаніки Ніжинського педагогічного інституту.

1959 року вступив до аспірантури в Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України. Його науковим керівником тут була болотознавець Єлизавета Модестівна Брадіс. З 1962 року працював у відділі геоботаніки цього закладу, переїхавши з дружиною і двома синами у Київ, де отримав у 1964 році квартиру в Академмістечку на бульварі Вернадського.

У 1965 році захистив кандидатську дисертацію. З 1969 року працював на посаді старшого наукового співробітника Інституту ботаніки.

1994 року захистив докторську дисертацію і після цього продовжив працювати у відділі геоботаніки провідним науковим співробітником.

З 2006 року був частково зайнятий у Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, де працював над підготовкою нових кадрів, керував дисертаційними роботами.

До останніх місяців свого життя зберігав працездатність і ясність мислення, продовжуючи наукову діяльність до початку 2015 року. Помер 28 червня 2015 року від ускладнень після інсульту. Сини, онуки та правнуки Л. С. Балашова живуть у Києві. Один з онуків — зоолог І. О. Балашов.

Наукові дослідження

У період навчання в аспірантурі діяльність Л. С. Балашова була спрямована на вивченні рослинності долини р. Снов у Чернігівському Поліссі. Опублікував низку праць на цю тему у 1961—1971 роках. Основна увага в цих працях була приділена вивченню лук, боліт і вищої водної рослинності. У 1965 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Луки заплави р. Снов».

Л. С. Балашов вивчав рослинність на багатьох болотних і лучних ділянках Полісся, які мають пріоритетну природоохоронну цінність. Наприклад, особливу увагу в 1970-х роках було приділено болотам Видра (Чернігівщина) та Переброди (Рівненщина). За результатами таких досліджень Л. С. Балашов зробив значний внесок у справу охорони природи, обґрунтувавши створення загалом близько 20 болотних і лучних природоохоронних об'єктів.

З 1970-х років Л. С. Балашов багато працював на вивчення рослинності Поліського природного заповідника, першим з ботаніків детально описавши цю територію. Запропонував зонування заповідника, виділення ділянок повної заповідності. У 1983 році результатом цієї роботи стала монографія про рослинність Поліського заповідника.

Інтенсивно вивчав вплив меліорації, осушення боліт, на рослинність Полісся, зазначаючи при цьому її негативний вплив на довкілля. З 1970-х років досить активно виступав проти масового осушення боліт і річок Полісся, зокрема проти таких планів щодо р. Снов. Намагався вплинути на цю проблему публікуючи заклики скоротити обсяги осушення земель у газеті «Правда Украины» та науково-популярному журналі «Рідна Природа». Особливо вагомі наукові праці Л. С. Балашова щодо впливу меліорації на рослинність були опубліковані на початку 1980-х років, зокрема монографія «Изменение растительности и флоры болот УССР под влиянием мелиорации» (1982).

Значна кількість праць Л. С. Балашова була присвячена класифікації лучної рослинності. Найбільш значні з таких робіт були опубліковані у другій половині 1980-х років, перш за все це монографія «Типология лугов Украины и их рациональное использование» 1988 року.

Був одним з авторів відомої науково-популярної книги про Полісся «В краю ландыша и азалии» (1989).

Докторська дисертація — «Антропогенні зміни, оптимізація використання і охорона трав'янистої рослинності Полісся і Лісостепу України» (1994).

Відразу після Чорнобильської катастрофи і до 2001 року активно вивчав зміни рослинності у зоні відчуження, вплив радіоактивного забруднення на довкілля, присвячуючи цим питанням свою основну увагу і опублікувавши на цю тему значну кількість наукових праць.

Найважливіші праці

Наукові статті
  • Балашов Л. С. Рослинність мезотрофних боліт долини р. Снов // Український ботанічний журнал. — 1962. — 19, № 1. — С. 64-72.
  • Брадис Е. М., Балашев Л. С. Болота Западной Подолии // Природа болот и методы их исследования. — Ленинград: Наука, 1967. — С. 43-47.
  • Пашкевич Г. О., Балашов Л. С. Розвиток рослинності долини р. Снов в голоцені // Фізична географія та геоморфологія. — 1971. — 6. — С. 66-72.
  • Балашев Л. С. Индикация интенсивности осушения болот по растительному покрову // Экология. — 1980. — № 3. — С. 31-36.
  • Балашев Л. С. Антропогенные изменения лугов Украинского Полесья // Экология. — 1991. — № 1. — С. 3-9.
  • Балашов Л. С., Францевич Л. І. Чи оголошувати зону відчуження і зону безумовного (обов'язкового) відселення заповідником? // Бюлетень екологічного стану зони відчуження. — 1997. — 10. — С. 21-26.
  • Балашов Л. С. Прогноз розвитку рослинного покриву на території зони відчуження ЧАЕС // Український ботанічний журнал. — 1999. — 56, № 3. — С. 388—393.
  • Балашев Л. С., Зуб Л. Н., Савицкий А. А. Типы водоемов Киева по флористическому составу высшей водной растительности // Биология внутренних вод. — 2000. — № 1. — С. 5-12.
  • Балашов Л. С. Рослини Червоної книги України у зоні відчуження ЧАЕС // Український ботанічний журнал. — 2003. — 60, № 5. — С. 528—536.
  • Слівінська К. А., Балашов Л. С. Фітоценотичний склад кормових угідь коня Пржевальського (Equus przewalskii Poljakov, 1881) в умовах Чорнобильської зони відчуження // Український ботанічний журнал. — 2006. — 63, № 1. — С. 22-30.
  • Балашов Л. С. Класифікація екосистем заплавних лук України // Український фітоценотичний збірник. Серія С. — 2006. — 23. — С. 107—113.

Монографії
  • Балашев Л. С., Андриенко Т. Л., Григора И. М., Кузьмичев А. И. Изменение растительности и флоры болот УССР под влиянием мелиорации. — Киев: Наукова Думка, 1982. — 290 с.
  • Балашев Л. С. Растительность Полесского государственного заповедника. — Киев, 1983. — 160 с.
  • Балашев Л. С., Сипайлова Л. М., Соломаха В. А., Шеляг-Сосонко Ю. Р. Типология лугов Украины и их рациональное использование. — Киев: Наукова Думка, 1988. — 240 с.
  • Воробйов Є. О., Балашов Л. С., Соломаха В. А. Синтаксономія рослинності Поліського природного заповідника // Український фітоценотичний збірник. Серія Б. — 1997. — 1(8). — 128 с.
  • Шестопалов В. М., Францевич Л. І., Балашов Л. С. та ін. Автореабілітаційні процеси в екосистемах Чорнобильської зони відчуження. — Київ: АНТ Лтд, 2001. — 252 с.
  • Балашов Л. С., Даниленко М. А., Сипайлова Л. М. Кормовиробництво. Луки Чернігівщини. — Чернігів: Чернігівські обереги, 2006. — 280 с.

Науково-популярні видання
  • Смык Г. К., Балашев Л. С., Бортняк Н. Н. и др. В краю ландыша и азалии. — Киев: Урожай, 1989. — 208 с.
  • Смик Г. К., Грабовський В. Б., Балашов Л. С. Живі смарагди України: оповіді про рослини. — Київ: Молодь, 1990. — 224 с.

Посилання та джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.