Барановський Анатолій Максимович
Анато́лій Макси́мович Барано́вський (нар. 25 січня (7 лютого) 1906, Київ, Російська імперія — 9 листопада 1988, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський державний діяч і дипломат. Кандидат у члени ЦК КП(б)У у 1940 — серпні 1946 р та у 1949 — 1952 р. Член ЦК КПУ у серпні 1946 — 1949 р і у 1952 — 1981 р. Депутат Верховної Ради УРСР 2-9-го скликань. Кандидат економічних наук.
| Анатолій Максимович Барановський | ||||||
 Анатолій Максимович Барановський | ||||||
| ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| 10 червня 1952 — 10 травня 1954 | ||||||
| Попередник: | Мануїльський Дмитро Захарович | |||||
| Спадкоємець: | Паламарчук Лука Хомич | |||||
| ||||||
| 1 березня 1961 — 22 серпня 1979 | ||||||
| Попередник: | Щетинін Микола Тимофійович | |||||
| Спадкоємець: | Козерук Василь Петрович | |||||
| Народження: |
25 січня (7 лютого) 1906 Київ, Російська імперія | |||||
| Смерть: |
9 листопада 1988 (82 роки) Київ, Українська РСР, СРСР | |||||
| Поховання: | Байкове кладовище | |||||
| Національність: | українець | |||||
| Країна: |
 Російська імперія→ СРСР | |||||
| Освіта: | Харківський плановий інститут | |||||
| Ступінь: | кандидат економічних наук | |||||
| Партія: | КПРС | |||||
| Шлюб: | Барановська Ганна Михайлівна | |||||
| Нагороди: |
| |||||
Біографія
Народився 25 січня (7 лютого) 1906 року в Києві в родині службовця. У 1920 році закінчив семирічну трудову школу.
У 1920-1922 роках — оперативний співробітник штабу Київської міської міліції. Працював також у фінансових органах Волинської губернії. У 1923 році вступив до комсомолу.
У 1922-1924 роках — секретар осередку комсомолу, секретар Гошівської сільської ради Овруцького району Волинської губернії. У 1924 році закінчив партійну школу.
У 1924-1927 роках — секретар Народицького районного комітету ЛКСМУ Коростенського округу, завідувач відділу Барашівського, Базарського районних комітетів ЛКСМУ Волинської губернії.
У 1927-1928 роках — секретар Базарського райвиконкому, заступник голови Городницького райвиконкому Коростенського округу Житомирщини.
У жовтні 1928—1930 роках служив у Червоній армії.
Член ВКП(б) з 1929 року.
У 1933 році закінчив Харківський плановий інститут Держплану УСРР.
У 1932–1939 роках — старший референт, начальник сектору, начальник відділу Держплану УСРР-УРСР. У 1939–травні 1940 року — заступник голови Держплану УРСР.
28 травня 1940–1941 р. — голова Держплану Української РСР.
З 5 травня 1941 року — заступник голови РНК УРСР. На початку німецько-радянської війни в умовах наступу гітлерівських військ на Україну проводив значну роботу щодо перебазування важливих підприємств на схід для налагодження масового виробництва озброєння та боєприпасів. У 1941-1942 роках — начальник оперативної групи з промисловості Військової ради Південного фронту.
У 1942–1944 роках — експерт народного комісара закордонних справ СРСР з економічних питань, брав участь у підготовці економічних статей (угод) про перемир'я з союзниками Німеччини у Другій світовій війні.
У 1944 – 16 червня 1953 р. — заступник голови РНК УРСР (з 15 березня 1946 року — РМ УРСР).
18 грудня 1945 року від імені уряду УРСР підписав у Вашингтоні угоду про допомогу Україні Міжнародної організації допомоги постраждалим від війни (ЮНРРА).
У березні—травні 1946 року був керівником української делегації на IV сесії ЮНРРА. Брав участь у Паризькій мирній конференції 1946 року; як представника України був обраний головою комісії з політичних і територіальних питань по Румунії, де не лише відстоював інтереси України, а й заперечував окремі вимоги деяких держав щодо Румунії. Очолював підкомітет, створений для визначення чехословацько-угорського кордону в районі Братислави (Словаччина). Був керівником делегації УРСР на Белградській конференції 1948 року, що виробила Конвенцію про режим судноплавства на річці Дунаї.
З 10 червня 1952 по 11 травня 1954 року — міністр закордонних справ Української РСР.
У 1950–1954 роках очолював делегацію України на V–VIII сесіях ГА ООН. В умовах диктату делегації СРСР, виявляючи принциповість, опонував її главі Андрію Вишинському.
11 травня 1954–1957 роках — голова Держплану Української РСР і заступник голови Ради Міністрів УРСР.
17 липня 1957–1961 роках — 1-й заступник голови Держплану УРСР — міністр Української РСР.
1 березня 1961– 22 серпня 1979 роках — міністр фінансів Української РСР.
19 січня 1966 - 1979 р. — засновник і перший голова Українського відділення Товариства радянсько-в'єтнамської дружби (тепер — Товариство «Україна-В'єтнам»).
Потім — на пенсії у місті Києві.
Помер 9 листопада 1988 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 7).
Нагороди
Нагороджений орденом Леніна, орденом Жовтневої Революції, трьома орденами Трудового Червоного Прапора (1.02.1966), медалями.
Джерела
- Симоненко Р.Г. Барановський Анатолій Максимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 184. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Мой фронт
Література
- Д. В. Табачник. Барановський Анатолій Максимович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Депутати Верховної Ради УРСР. 9-е скликання — 1975 р.
Посилання
- Барановський Анатолій Максимович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.25-26