Барвинівка

Через село протікає річка Рудня (Луб'янка), права притока Случі.

На північному заході від присілку бере початок річка Черевач, права притока Случі.

Кількість населення, станом на 1923 рік, становила 1 776 осіб, кількість дворів — 373[1].

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 881 особа, з яких 408 чоловіків та 473 жінки[2].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 698 осіб[3].

Перша згадка села Черниця: 1585 р.[5]. Село Черниця, під назвою Щерниці, згадується в акті від 1585 року, березня, — у скарзі Звягільського намісника Василя Богдановича Ільїнського та войта Корецького Томила Манцевича на Берестейського воєводича Фрідріха Тишкевича — про те, що він переманює до себе із маєтку Пулин селян на умовах 20-річної пільги від панщини. При цьому Черниця згадується як володіння Звягельського князя воєводи Київського Костянтина Костянтиновича Острожського, що входило до складу Пулинського околодка і знаходилося під управлінням отамана Пулинського — Супруна: "піддані князя Гриць, Євхим, Роман та інші (піддані (з) Щерниці) «з бидлом, вівцями та козами» були переманені Тишкевичем у свої маєтки.

Пізніше, під назвою Черниця, воно згадується в акті від 1650 року 7 січня, в скарзі Щасного Воксовського, уповноваженого дружини Віленського воєводи та гетьмана вольного князівства Литовського Анни-Алеізії Ходкевич на орендного власника м. Вільська пана Олександра Цекланського і на слугу його — Яна Белецького про те, що він, Белецький, перебуваючи козацьким писарем і маючи знайомство з війтом м. Черниця — Іваном Водянюком, вмовив, за посередництвом цього війта, біля 120 селян з містечка Черниця, м. Бровник, с. Стариков, с. Немильня, с. Пилиповичі, с. Лунчиця та з інших сіл Звягельської волості — піти в орендований Цеклинським маєток. І дійсно, вночі 20 грудня 1649 року вивів їх з цих сіл з усім їхнім майном, привів їх в містечко Вільськ і там повністю пограбував їх, «коней, вози, скрині і всю субстанцію маєтність їхню побрав та пошарпав». При цьому, у війта Івана Водянюка він відняв 16000 злотих польських — чиншевих, зібраних ним з селян Звягельської волості для поміщика, та 2000 злотих його власних. Крім того, у того ж війта він відняв "шабель добрих три, палаш, луків два, пітолетів пару, суконь різних пар п'ять, ковдру турецьку, матрац атласний, сукню одну з срібними петлицями, бутів турецьких пар п'ять, вілчур дві, сукманів білоголовських два, ліників п'ять (з яких один турецький желтокгоронний, інший червоний турецький, коней сім, бахмата строкатого, власного протестуючого конів вісімнадцять, сукна простого ліктів п'ятдесят, котелків три, наневок дві, бидла сорок; … а в Уласа, селянина Щерниці від відняв «кожух новий одежний, хуст білих скриню одну, сукна простого ліктя чотири»[6].

Дерев'яна церква Вознесіння Господнього з 1794 р. У 1887 році відновлена спадкоємцем села, графом Тишкевичем. До православного приходу села Черниця належать села: Кам'яний Майдан, Черницька Слободка та Гута Дзєканка. Філіальна церква в селі Немильня.

У 1577 році село Черниця належить панам Мєдзиржицьким. У 1581 році — до маєтку Бараші князя Костянтина Острозького, який налічує 5 поселень, 11 застав. У 1620 році Черниця — маленьке містечко, але без магдебурзького закону, має 250 вільних мешканців, сплачує за опіку 60 злотих князю Острозькому. Мало 9 цегляних будинків[7].

Станом на 1900 рік — власницьке село, належало Людгарду з Тишкевичів та Яблоновських, загальною площею 12250 десятин (4555 десятин лісу). Православна церква, постоялий будинок, водяний млин. Село розташоване над річкою Луб'янка, притоки річки Случ[7].

В 1906 році — село Новоград-Волинського повіту у Гульській волості Волинської губернії. Відстань від повітового міста 18 верст, від волості 12. Дворів 240, мешканців 1270[8].

У 1923 році увійшло до складу, як адміністративний центр, новоствореної Черницької сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, стала частиною новоутвореного Новоград-Волинського району Житомирської (згодом — Волинська) округи. Разом з радою, входило до складу Соколовського (20.6.1930 р.) та Новоград-Волинського (15.9.1930 р., 4.6.1958 р.) районів, Новоград-Волинської міської ради (1.6.1935 р.).

5 серпня 1960 року село перейменоване на Барвинівку, з відповідним перейменуванням сільської ради[9]. В складі Барвинівської сільської ради перебувало до 2017 року, відтоді увійшло до складу Брониківської сільської територіальної громади Новоград-Волинського району Житомирської області[10].

• Гордійчук Олександр Михайлович (1983—2014) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)

• Барви́нівка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Тронько П.Т. (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Житомирська область / Чорнобривцева О.С. (голова редколегії тому), 1973 : 728с. — С.482

• Погода в селі Барвинівка