Бариш Манчо

Бариш Манчо народився в районі Ускюдар в Стамбулі 2 січня 1943 року. Його мати, Ріккат Уяник, була відомою співачкою на початку 1940-х рр. Його старший брат, який народився під час Другої світової війни, був названий Савашем (з тур. savaş — «війна»), а його самого батьки назвали Баришем (з тур. barış — «мир») на честь закінчення війни. При народженні він отримав додаткове ім'я Тосун Юсуф на честь свого дядька. Ім'я Тосун Юсуф батьки прибрали перед вступом Бариша до початкової школи[10].

У початковій школі йому голили голову, щоб запобігти появі вошей. Він називав це однією з причин, через яку він відпустив згодом довге волосся.

Під час навчання в Галатасарайському ліцеї, а пізніше в ліцеї Шишли Теракки, він створив свій перший гурт Kafadarlar (з тур. «Приятелі»)[11]. Турецький економіст Асаф Саваш Акат грав на саксофоні, а гітарист Ендер Енен зробив свою власну гітару, тому що в ті роки було важко придбати справжню на ринку.

У 1962 та 1963 роках разом зі своєю наступним гуртом Harmoniler (з тур. «Гармонія») він записав кавер-версії деяких популярних американських твіст-композицій та аранжування пісень турецьких народних пісень у стилі рок-н-ролу, поклавши початок анатолійському рок-руху — синтезу турецької народної музики та року. У цей період ключовий візуальний та музичний вплив на нього здійснив Елвіс Преслі.

Після закінчення ліцею у 1963 році він переїхав до Європи, подорожуючи по Парижу і Льєжу, де створив гурти з місцевими музикантами і записав кілька синглів, головним чином, англійською і французькою мовами, а також деякі турецькою. Потім, у 1964 році, Бариш Манчо продовжив навчання в Королівській академії образотворчих мистецтв в Льєжі, Бельгія[12]. Він гастролював зі своїм гуртом Les Mistigris у Німеччині, Бельгії, Франції й Туреччини до 1967 року[13].

У 1967 році він потрапив в автомобільну аварію, після якої почав відрощувати вуса, щоб приховати шрам.

Розчарований труднощами роботи з музикантами різних національностей, він створив гурт Kaygısızlar (з тур. «Безтурботні»), в якій брали участь Мазхар Алансон і Фуат Гюнер — майбутні учасники гурту MFÖ. Він записав кілька синглів і гастролював з гуртом — як Туреччиною, так і за кордоном, — поки учасники гурту заявили, що вони не хочуть жити за кордоном.

У 1970 році він заснував гурт Barış Manço Ve… (з тур. «Бариш Манчо і…») знову з іноземними музикантами, щоб записати свій перший шлягер-сингл, як у Туреччині, так і в Бельгії, «Dağlar Dağlar» (з тур. «Гори, гори!»), продавши більше 700 000 примірників. Сьогодні ця пісня залишається одним з найбільш популярних його творів[14].

Після успіху «Dağlar Dağlar» Манчо записав пару синглів з гуртом Moğollar (з тур. «Монголи»), іншою популярною турецькою анатолійською рок-гуртом[15]. Потім він вирішив повернутися в Туреччину, де він недовго попрацював у гурті Kaygısızlar зі зміненим складом. У 1971 році його ранні роботи були зібрані під його першим повноформатним альбомом «Dünden Bugüne».

У 1972 році він створив гурт Kurtalan Ekspres, в якій буде брати участь до самої смерті[16]. У 1975 році, коли він продовжив писати сингли, він випустив свій перший некомпільований LP «2023» — концептуальний альбом, який включає в себе багато інструментальних пісень.

Останньою спробою для досягнення міжнародного успіху став випуск у Європі та Південній Африці LP під назвою «Baris Mancho» (1976) з оркестром Джорджа Хейса під лейблом CBS Records. Хоча альбом не приніс очікуваного успіху, він досяг вершини хіт-парадів в Румунії і Марокко. У 1977 році альбом був випущений в Туреччині під назвою «the Nick Chopper». У 1975 році Бариш Манчо знявся у фільмі «Благослови нас, батьку!» (з тур. Baba Bizi Eversene), який є єдиним фільмом, в якому він знявся за свою кар'єру. Музика у фільмі складається з компіляції пісень, написаних Баришем Манчо і гуртом Kurtalan Ekspres.

З 1977 по 1980 рік він випустив ще три альбоми в Туреччині, частково складаються з ранніх збірок синглів, а саме: «Sakla Samanı Gelir Zamanı» (1977), «Yeni Bir Gün» (1979) та «20. Sanat Yılı Disko Manço» (1980), записаних у стилі пісень з альбому «2023». Більша частина матеріалу тієї епохи доступна у пізніших збірках «Ben Bilirim» і «Sarı Çizmeli Mehmet Ağa»[17].

У 1981 році Бариш Манчо з гуртом Kurtalan Ekspres випустив альбом «Sözüm Meclisten Dışarı», містить багато пісень, включаючи «Alla Beni Pulla Beni», «Arkadaşım Eşek», «Gülpembe», «Halhal» і «Dönence». Альбом, як і раніше залишається одним з найпопулярніших творів Манчо і викликав сплеск його популярності у 1980-х роках.

«Arkadaşım Eşek» (з тур. — «Мій друг осел»), швидко став дуже популярним серед дітей (пісня про ностальгію за сільським життям і спочатку не була задумана як дитяча пісня). Протягом всієї своєї кар'єри він писав багато інших пісень, головним чином для дітей, щоб домогтися визнання серед турецьких дітей 1980-х і 1990-х років. З іншого боку, пісня «Gülpembe», складена басистом Kurtalan Ekspres Ахметом Гювенчем, є реквіємом по бабусі Баришу Манчо, яка залучила більш молоду аудиторію і є найпопулярнішою піснею Манчо нарівні з «Dağlar Dağlar»[18].

У 1983 році вийшов альбом «Estağfurullah, Ne Haddimize», пісні з якого — «Halil Ibrahim Sofrası» і «Kol Düğmeleri» — стали шлягерами. «Halil Ibrahim Sofrası» став прикладом фірмової моральної тематики пісень Манчо, рідкісною особливістю турецької поп-музики[19].

У 1985 році був випущений альбом «24 Ayar Manço», який включав пісню «Gibi Gibi» і довгу концептуальну пісню «Lahburger». Це ознаменувало початок зсуву в звучанні музики Баришу Манчо, що характеризується інтенсивним використанням синтезаторів і драм-машин на відміну від його ранніх робіт, які складаються з орієнтованого на гурт рок-звучання. У наступні роки Манчо випустив альбоми «Değmesin Yağlı Boya» (1986), «Sahibinden Ihtiyaçtan» (1988) і «Darısı Başınıza» (1989), що містили кілька шлягерів і демонстрували його нове звучання[20].

У 1988 році на турецькому державному телеканалі TRT 1 вийшла програма «7'den 77'ye» (з тур. «Від 7 до 77»), продюсером якої став Бариш Манчо. Це був симбіоз музики, ток-шоу та документальної програми, що став головним хітом протягом восьми років. Манчо відвідав майже 150 країн у рамках програми. Проект програми «Adam Olacak Çocuk», присвячений дітям, зміцнив популярність Манчо серед молодого покоління.

Хоча його популярність тривала в 1990-х роках завдяки широкій аудиторії цієї телепрограми, його музичні твори в цей період були не такими успішними, як в попередні десятиліття. Альбоми «Mega Manço» (1992) і «Müsaadenizle Çocuklar» (1995) стали найменш успішними в його кар'єрі, незважаючи на відносний успіх дитячого хіта 1992 року «Ayı» (з тур. «Ведмідь»). З іншого боку, в 1995 році він гастролював по Японії з гуртом Kurtalan Ekspres, результатом чого став альбом «Live In Japan» (1996) — єдиний концертний альбом Манчо. Він випустив у Японії ще два альбоми, після чого його там назвали «людиною, яка пише пісні про овочі», маючи на увазі пісні «Domates, Biber, Patlıcan» (з тур. «Помідор, перець, баклажан») і «Nane, Limon Kabuğu» (з тур. «М'ята, лимонна цедра»), шлягери 1980-х років[21].

Могила Баришу Манчо на кладовищі Канлиджа

1 лютого 1999 року Бариш Манчо помер від раптового серцевого нападу перед виходом своєї щойно закінченої останньої роботи «Mançoloji» (з тур. «Манчологія») (1999), подвійного альбому, що містить нові записи його пісень і незакінчену інструментальну пісню «40. Yıl» (з тур. «40-річчя») про своє 40-річчя в музиці[22].

Він був похований на кладовищі Канлиджа в Стамбулі[23].

Бариш Манчо був одним з найбільш впливових турецьких музикантів. На початку своєї кар'єри він і його гурти зробили свій внесок до турецького рок-руху, поєднуючи традиційну турецьку музику з рок-музикою, які досі залишаються одним з основних напрямів турецької популярної музики.

Воскова фігура Баришу Манчо в його будинку-музеї

Його візуальний образ — довге волосся, вуса і великі кільця — пом'якшив реакцію консервативної турецької громадської думки.

Манчо був засновником прогресивного анатолійського рок-руху в 1970-х роках. Його експерименти з електронними інструментами наприкінці 1980-х сприяли розвитку турецької популярної музики 1990-х років.

Його лірика з різноманітними темами, головним чином, переросла у дещо модернізовану версію традиції «ашиків» (з тур. aşık — «трубадур»), була вкрай маргінальної на популярній музичній сцені 1980-х років, у якій переважала любовна лірика.

В 2002 році був випущений альбом під назвою «Yüreğimdeki Barış Şarkıları» (з тур. «Пісні Бариша (миру) в моєму серці»), в якому представлені 15 популярних турецьких виконавців таких різних жанрів, як арабески, поп і рок (як в анатолійському, так і в західному стилі)[24].

• «Благослови нас, батьку!»

• Державний артист Туреччини (1991)[25].
• Почесний доктор Університету Хаджеттепе[26].
• Орден Леопольда II (Бельгія)[27].
• Почесний громадянин Туркменії[28].