Беатріче Белявців

Народилася у Каунасі[1], закінчила Вільнюський технічний університет Гедиміна[1], ще за радянських часів познайомилася з майбутнім чоловіком — Юрієм Белявцівим та від початку 1990-х подружжя мешкає у Львові[2]. Через такі зміни у житті опанувала українську мову й фахово перекладає з рідної литовської на українську та з російської й української на литовську[1].

Вже живучи у Львові, провадила громадську діяльність, зокрема, у Литовському товаристві[3]. Упродовж багатьох років є відповідальною секретаркою Генерального Почесного консульства Литовської Республіки у Львові[4][1][2][5]. Разом з Генеральним Почесним консулом Литовської Республіки у Львові Віталієм Антоновим, з яким працювала у «Концерні Галнафтогаз»[1], є засновницею Українсько-литовського благодійного фонду ім. Т. Г. Шевченка, який існує з 2001 року[6].

Була директоркою львівської філії Центру студій європейської інтеграції, заснованого при Інституті міжнародних відносин та політичних наук Вільнюського університету[3]. 2011 року нагороджена орденом «Зірка литовської дипломатії» (Lietuvos diplomatijos žvaigždė) за вагомий внесок у литовсько-українські відносини, відзнаку вручав тодішній міністр закордонних справ Литви Аудронюс Ажубаліс[5][7].

2015 року, на тлі Російсько-української війни, започатковує громадську організацію «Східноєвропейське співробітництво» (англ. East European Cooperation, лит. Rytų Europos bendradarbiavimas), яка фінансується з литовських та інших європейських джерел, реалізовує проєкти допомоги переселенцям зі Сходу України[2] та здійснює дослідження й актуалізацію спільної історичної пам'яті Литви і України. Одним з результатів цих досліджень стало відкриття 2018 року Кімнати історичної пам'яті князя Федора Коріятовича у мукачівському Замку Паланок[8].

Налагоджує співпрацю культурних інституцій[9], перекладає українською литовську літературу та провадить дослідну діяльність[10]. Була авторкою проєкту «Історичний шлях кримськотатарського народу з Криму до Литви», що триває з 2019 року[11], коли було видано однойменного 64-сторінкового путівника, який містить довідкову інформацію й туристичний маршрут, укладений згідно із концепцією культурного шляху Ради Європи[12][13].

Стала однією з перекладачок у проєкті «Особливі прикмети: 10 розмов про ідентичність» Видавництва Анетти Антоненко, під час якого відтворила українською твори Лаури Сінтії Черняускайте[14]. Восени 2020 року український переклад п'єси «Ковзанка» було використано у львівському Театрі Лесі Українки під час серії перформативних читань «Книжка на сцені».

Має сина Андрія та доньку Єву[2].

• Альвідас Шляпікас, «Моє ім'я — Маріте» (Alvydas Šlepikas, Mano vardas — Marytė), видавництво «Брайт Букс», 2016 рік[15][16] ISBN 978-966-2665-99-4
• Іцхокас Мерас, «Нічия триває лише мить» (Icchokas Meras, Lygiosios trunka akimirką), видавництво «Брайт Букс», 2017 рік[17] ISBN 978-617-7418-35-0
• Антанас Шкєма, «Сонячні дні» (Antanas Škėma, Saulėtos dienos), видавництво «Брайт Букс», 2017 рік[17] ISBN 978-617-7418-21-3
• Рімантас Кміта, «Хроніки Південного» (Rimantas Kmita, Pietinia kronikas), Видавництво Старого Лева, 2019 рік[18][19][20] ISBN 978-617-679-668-8
• Лаура Сінтія Черняускайте, «Звільніть золоте лоша; Ковзанка» (Laura Sintija Černiauskaitė, Išlaisvinkit auksinį kumeliuką; Liučė čiuožia), Видавництво Анетти Антоненко, 2020 рік[21] ISBN 978-617-765-445-1
• Дайва Ульбінайте, «Велика президентка маленької країни. Історія Далі Грибаускайте» (Daiva Ulbinaitė, Nustokim krūpčiot. Prezidentė Dalia Grybauskaitė), видавництво «Наш формат», 2021 рік[22] ISBN 978-617-786-674-8
• Юрґа Віле, Ліна Ітаґакі, «Сибірські хайку» (Jurga Vile, Lina Itagaki, Sibīrijas haiku), видавництво «Видавництво», 2021[23] ISBN 978-617-781-833-4

1. Досьє на ресурсі Литовського інституту культури (Lietuvos kultūros institutas).
2. Інтерв'ю газеті «Високий Замок» (15.05.2017).
3. Інтерв'ю виданню «Твоє місто».
4. Сторінка у Facebook ГО «Східноєвропейське співробітництво».
5. Уривок з перекладу п'єси «Звільніть золоте лоша» Лаури Сінтії Черняускайте на ресурсі «Читомо» (29.08.2020).