Берегомет (смт)

Через селище протікає річка Серет. Біля річки є гора Стіжок. За однією з теорій назва Берегомет походить від німецького — Berg (гора). За іншою версією назва Берегомет походить від того що річка Серет береги метає.

У селищі є гімназія та 4 школи, ПВНЗ Берегометський політехнічний технікум, автошкола, залізнична станція, завод, лісгосп, лікарня, ратуша та ринок. Розвинута приватна промисловість у галузі переробки деревини.

У Берегометі залишилося декілька визначних пам'яток, пов'язаних з життєдіяльністю шляхетного роду Васильків.

Найяскравіша споруда — Замок Берегомет, який існував на початку XX століття, у первісному вигляді не зберігся.

У центрі стоїть мурована Михайлівська церква (побудована 1888 року), безпосередньо пов'язана з родом Васильків.

На вулиці Центральній, 12 збереглася колишня споруди літньої резиденції роду Васильків (нині селищна лікарня).

1890 року Микола Василько заклав Берегометський дендропарк. Його площа — 1 гектар, тут росте 54 види дерев і чагарників. Перлиною парку є два дерева псевдомодрини золотистої.

При виїзді з Берегомета у бік Сторожинця ліворуч від дороги стояла дерев'яна церква Св. Юрія 1890 року з дзвіницею, яка згоріла 18 червня 2010 року[3]

У Берегометі розміщується адміністрації НПП «Вижницький».

Коли саме почали заселяти люди Берегомет, ніхто зараз не скаже, але на основі досліджень, архівних даних, переказів можна припустити, що це було не пізніше XV століття. Чому саме тоді? В ті давні часи була однією з наймогутніших держав Османська імперія, її володарям вдалося завоювати і підкорити багато країн. Визнав себе васалом турецького султана молдавський господар, якому належала Буковина. Народ жорстоко пригноблювали, примушували платити великі податки, виконувати різноманітні повинності. Разом з кримськими татарами турки робили набіги на буковинські, подільські землі, що супроводжувалися вбивствами, грабежем, спустошенням населених пунктів, поневоленням народу і продажем його в рабство. Особливо це лихоліття посилилося в останній чверті XV століття і продовжувалось у XVI-му столітті. З історичних хронік відомо про напади 1489, 1454, 1499, 1502, 1508, 1509, 1515 років, які привели до втеч великої кількості людей у гори з метою врятування власного життя та своїх дітей. Селяни-втікачі намагались якнайдалі сховатися від своїх поневолювачів, а тому найкращою схованкою вважали гірську місцевість, до якої було важко добратися через дрімучі ліси і малозалюднені місця.

Скільки прийшло туди втікачів перший раз? Теж не знайдено відповіді, бо в той час ніхто не робив перепису населення. Вони вибрали це місце не випадково, а тому, що тут була річка з великими запасами риби, з деревини можна було робити будинки, господарські будівлі, хатнє начиння, в самому лісі добувати оленів, диких кіз, кабанів, зайців, зубрів, збирати гриби та ягоди.

Очевидно, переселенців було декілька сімей, бо одна-дві побоялися б воювати з ведмедями та вовками, яких було достатньо в цій місцевості. Крім того, важко було зробити зруб одному, і один не міг розпилювати досить товсті стовбури дерев. Розміри жител не були великими. Вони складалися з хати та сіней і часом комори для зберігання продуктів харчування, одягу та іншого. Все старалися зробити, як у попередніх оселях на долах.

З меблів були лавиці, стіл, полиці, мисник, колиска. Підлоги не було, вікна маленькі, пічка, цебер, діжка, коцюба, горщики, ікони, за якими було зілля і в декого над ними висів вишитий рушник. Зимою в приміщенні могли бути разом з людьми тварини. Хата була курною. Проходили роки за роками. Мало що змінилося в сімейному побуті поселян. В основному вони полювали та потрохи відвойовували землю у лісу, викорчовуючи його, Рідко коли покидали своє село, боячись зустрічі з чужинцями або військом.

Поступово зростала кількість населення. Народжувались діти, створювалися нові сім'ї, і про цей населений пункт дізналися в Сучавському цинуті. Перша письмова згадка про Берегомет датується 1696 роком у праці Т. Балана «Документи Буковини», яка була видана в Чернівцях у 1937 році.

Здавна в Берегометі, враховуючи його положення на перехресті різних тогочасних держав, проживали представники різних національностей. Єврейська громада Берегомета у 1800 році становила 10,8 %.

Чому його назвали Берегомет? Якщо подивитися на граматичну основу, то це слово складається з двох коренів — берег і мет. Що ж і хто метав на березі Сірету? Матеріали місцевої усної народної творчості зберегли досить цікаві факти з життя людей тих давніх часів, і на основі цього можна судити, чому вони так назвали своє поселення, і з невеликими видозмінами користуються цією назвою більше 15 поколінь.

Існують дві назви Берегомета — народна і офіційна. Народна або історична назва — Волоський Берегомет, так як тут проживало чимало волохів (румунів), а був ще один Берегомет в Кіцманському повіті — Руський Берегомет, тобто український. Офіційна ділова назва, яка вживалася в австрійському та румунському діловодстві — Берегомет над Сіретом, так як відповідно існував Берегомет над Прутом в Кіцманському повіті. В роки румунської окупації вживалась калька «Берегомет ам Сірет». Поширеною є народна вимова «Берегміть» «до Берегмети», «берегміцкі». З приходом радянської влади відмінність у назві між двома Берегометами стерлася.

Назва Берегомет походить від характеру річок, на яких розкинулося це селище. Щовесни бурхливі потоки наносили великі береги з гравію. Тому люди говорили «береги мете», а місце назвали Берегомет. Правильність цієї теорії підтверджена тим, що немає Берегомета поза бурхливими ріками.

Берегометський парк, Сіретський заказник (частково), Сіретські скелі.

• Микола Василько — політик, що присвятив більшу частину життя відстоюванню прав українців в Австрійській імперії.
• Антін Кравс — український і австрійський військовий діяч, генерал-четар УГА.
• Одарка Киселиця — Заслужений художник України, Лауреат «Літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича»
• Наприкінці 1930-х років учителювали поет Харитон Бородай, фольклорист і етнограф Мирослава Шандро.
• Шовк Олександр Васильович (1979—2019) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни[4]
• Осовська Юлія Тодорівна (* 1946) — новатор радянського сільськогосподарського виробництва.

• Купчанко Михайло. Історія села Берегомет.
• Берегомет // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0. — С. 84.
• Бучек М. С. Берегомет // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0. — С. 484.
• Berhometh // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 151. (пол.).— S. 151. (пол.)

• Облікова картка
• Андрій Бондаренко — Берегомет
• Старі фото Берегомету^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
• Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.