Беретті Вікентій Іванович
Бере́тті Віке́нтій (Вінче́нцо-Саве́ліо-Йо́сиф-Анто́ніо) Іва́нович (14 червня 1781, Рим, Папська держава — 18 (30) серпня 1842, Київ, Російська імперія)[1] — російський архітектор італійського походження, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1809), професор архітектури (1831). Батько архітектора Олександра Беретті.
| Вікентій Іванович Беретті | ||||
|---|---|---|---|---|
| Вінченцо-Савеліо-Йосиф-Антоніо Беретті (Беретія) | ||||
 | ||||
| Народження | 14 червня 1781 | |||
| Смерть | 18 (30) серпня 1842 (61 рік) | |||
| Поховання | ||||
| Країна (підданство) |
 Російська імперія | |||
| Навчання | Петербурзька академія мистецтв | |||
| Діяльність | архітектор, викладач університету | |||
| Праця в містах | Санкт-Петербург, Київ, Севастополь | |||
| Архітектурний стиль | класицизм | |||
| Найважливіші споруди | Червоний корпус КНУ, Астрономічна обсерваторія КНУ, Київський інститут шляхетних дівчат, 1-ша чоловіча гімназія м. Києва, монумент в Севастополі на місці хрещення київського князя Володимира | |||
| Містобудівні проєкти | Співавтор генерального плану забудови Києва (1837), Володимирської вулиці, Університетського бульвару | |||
| Реставрація пам'яток | Золоті ворота в Києві | |||
| Наукові праці | Трактат з історії архітектури | |||
| Заклад | Імператорський університет Святого Володимира | |||
| Нагороди |
| |||
| Діти | ·Беретті Олександр Вікентійович | |||
 Беретті Вікентій Іванович у Вікісховищі | ||||
.png.webp){kind=small}
Біографія
Народився в 1781 в заможній родині. Походив від «уродженців італійської науки»; син професора-механіка[2].
1804 рік — закінчив із золотою медаллю Петербурзьку академію мистецтв, де навчався в класі зодчого А. Захарова. Невдовзі призначено міським архітектором Петербурга. Працював у Петербурзі під керівництвом архітектора Тома де Томона на споруджені Біржі.
1809 рік — обрано до почесних членів Академії мистецтв (за проєкт кадетського корпусу), згодом присвоєно звання академіка.
1825 рік — створення монумента на місці хрещення київського князя Володимира в Херсонесі.
1830 рік — стає одним із членів комітету зі спорудження Ісаакіївського собору
1831 рік — стає професором архітектури.
1833 рік — В. І. Беретті призначено членом комітету будівель та гідравлічних робіт.
1834–1835 роки — бере участь у конкурсі на створення проєкту для Київського університету, в якому брали участь провідні архітектори — О. Брюллов, А. Мельников, К. Тон.
1835 рік — перемога на конкурсі проєкту Київського університету (Червоний корпус), у квітні цього ж року відбуває до Києва разом зі своїм учнем П. Спарро для виконання підготовчих робіт.
11 березня 1837 року — імператором Миколою І звільнений з усіх посад у Санкт-Петербурзі та направлений до Києва «для постійного заняття» в ролі архітектора і члена будівельного комітету.
Починаючи з 1837 року і до самої смерті працює у Києві, 1840 року викладає в Київському університеті.
Роботи
Більшість робіт В. І. Беретті виконані у стилі класицизму. За безпосередньої участі архітектора розроблено проєкти таких університетських установ: Астрономічної обсерваторії (1840), Ботанічного саду, при розташуванні якого і побудові в ньому оранжерей спеціально цікавився думкою видатного українського вченого-природознавця Михайла Максимовича[джерело?]. Спланував прилеглі до Головного корпусу університету території та нові міські магістралі — Володимирську вулицю, Університетський бульвар (нині — бульвар Тараса Шевченка). 1839 зведення за проєктом Беретті Інституту шляхетних дівчат (нині — Міжнародний центр культури і мистецтв). Займався також завершенням спорудження католицького костелу (1837—1839)[джерело?], проєктуванням 1-ї чоловічої гімназії, укріпленням залишків Золотих воріт. Співавтор генерального плану забудови Києва (затверджено 1837).
Нагороди
Беретті був кавалером орденів Святого Володимира 4-го ступеня, Святої Анни 3-го ступеня і Святого Станіслава 3-го ступеня, а такоже мав знак відзнаки «За XXX років бездоганної служби»[1].
Ушанування пам'яті
На честь Вікентія Беретті названо вулицю в Києві (житловий масив Вигурівщина-Троєщина)
15 жовтня 2009 р. відбулась церемонія урочистого відкриття на фасаді Червоного корпусу меморіальної дошки видатному архітектору, будівничому Червоного корпусу Київського університету — Вінченцо Беретті (1781—1842) — з написом «від вдячних українського та італійського народів»[4]
Могила Вікентія Беретті на Байковому кладовищі
Примітки
Посилання
- Зодчі Беретті та їхнє надбання. Документальна онлайн-виставка до 235 років від дня народження В. І. Беретті та 200 років від дня народження О. В. Беретті // Офіційний сайт Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (ЦДІАК України). — 2016. — квітень.
- Беретті Вікентій Іванович (1781—1842) // Сайт Державної наукової архiтектурно-будiвельної бiблiотеки iмені В. Г. Заболотного
Джерела
- Альошiн П. Ф. Батько і син Беретті (з архітектурної спадщини) // Архітектура Радянської України. — 1938. — № 3. — березень. — С. 39–50.
- Беретти Викентий Иванович // Биография.ру
- Бутник-Сіверський Б. С. Архітектор В. І. Беретті в Києві. — К.; Л. : Держтехвидав України, 1947.
- Варварцев М. М. Беретті Вінченцо та Алессандро // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Викентий Беретти: Университет // Архитектура имперского Киева / Б. Л. Ерофалов-Пилипчак. — К.. : Изд. дом А. С. С. ; НИИТИАГ, 2000. — 192 с., ил. (рос.)
- Рапорт Будівельного комітету для зведення споруд Імператорського Київського університету Св. Володимира Київському військовому, Подільському і Волинському генерал-губернатору про передачу до капітулу орденів та медалей і орденських знаків померлого архітектора В. І. Беретті. 10 вересня 1842 року // ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 1. Спр. 5124. Арк. 1–1зв.
- Тарасов Е. Беретти, Викентий Иванович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб., 1900. — Т. 2 : Алексинский — Бестужев-Рюмин. — С. 738–739. (рос.)
- Формулярний список В. І. Беретті. За 1837 рік // ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 787а. Спр. 73. Арк. 2–9.
