Бернардиця Юретич

Народилася 18 серпня 1963 року в невеличкому далматинському селі Сріяне поблизу Оміша. У своєму рідному місті в 1978 році закінчила початкову школу ім. 23 травня, після чого вступила у медичне училище в Дубровнику, з якого випустилася в 1982 році. 1984 року, у 21-річному віці, стала черницею італійського ордену «Служниці благодійності» (італ. Ancelle Della Carità). У 1990 році, у віці 27 років, остаточно вийшла з ордену через багато інших зобов'язань, які вона мала щодо піклування про наркозалежних.[2] Свою освіту продовжила в Папському Салезіянському університеті[3] в Римі, який закінчила 1988 року дипломною роботою із психології на тему «Мета людського страждання у світлі логотерапії [Віктора] Франкля». 1990 року в тому самому університеті здобула ступінь магістра, захистивши наукову роботу з теми «Хворі на СНІД з психологічної точки зору». 1995 року вступила в докторантуру.[4][5]

У 1984—1986 роках працювала медсестрою Карітас у «Домі літніх людей» у баварському місті Фраюнг (Німеччина). 1990 року заснувала першу в колишній СФРЮ неурядову гуманітарну організацію для профілактики наркоманії та лікування наркозалежних — Zajednica susret.[6]

З 1992 до 1996 року відкрила три психотерапевтичні клініки у Пауче, Івановаці та Чіово, а також три консультативні центри. 1991 року призначається членом Національного комітету боротьби з наркоманією уряду Хорватії. У 1994 році стала національним координатором неурядових організацій у ділянці профілактики і лікування наркоманії. 2000 року відкрила психотерапевтичну клініку для лікування наркоманів у Бані-Луці, що у Боснії та Герцеговині. З 2001 по 2003 рік була начальницею терапевтичного центру Чіово, який вона заснувала. У 2002 році стала головою експертної ради хорватського урядового Управління з боротьби проти наркоманії, а 2003 року очолила Управління з боротьби проти наркоманії. Цю посаду займала до 2008. 2004 року стала викладачем кафедри лікування профзахворювань факультету соціальної медицини. З 2008 до 2011 року працювала помічником директора та начальником відділу кадрової політики АТ «Institut IGH d.d.». У 2012 році призначена зовнішнім членом Ради з охорони здоров'я та соціальних питань парламенту Хорватії та директором заснованої нею неурядової гуманітарної організації «Zajednica susret». 22 січня 2016 року стала міністром соціальної політики та молоді.

Неодружена. Заявляла, що колись думала всиновити дитину, але, зрештою, передумала, бо вважає, що «кожна дитина потребує матері і батька, навіть якщо вони остаточно розлучилися».[7]

Переконана римо-католичка. За день перед тим, як стала міністром, написала пост на Facebook, в якому подякувала своїм друзям за їхні привітання та закликала тих своїх друзів, які вірують, молитися за неї і весь уряд з тим, щоб Дух Святий просвітив їх так, щоб вони змогли працювати тільки задля слави Божої.[8]

5 лютого 2016 дала інтерв'ю загребському комерційному телеканалові RTL Televizija, в якому, серед іншого, заявила, що «тільки сила Божа і Його допомога може витягнути нас [із цих проблем]. Звичайно, з нашими зусиллями, але, звісно, ми не зможемо зробити це самотужки». Вона відмовляється говорити про аборт, штучне запліднення і законодавче визнання одностатевих шлюбів у Хорватії, бо вважає ці питання ідеологічними.[9]

Вільно говорить хорватською, німецькою, італійською, англійською, іспанською та португальською мовами.