Бернардо Буонталенті
Бернардо Буонталенті (італ. Bernardo Buontalenti 1531, Флоренція — 1608) — ключова фігура флорентійського маньєризму разом із Франческо Сальвіаті і Джорджо Вазарі, ерудит, архітектор і військовий інженер, художник і дизайнер, театральний декоратор.
Бернардо Буонталенті | |
---|---|
| |
Ім'я при народженні | Bernardo Timante Buonacorsi (Бернардо Тіманте Буонакорсі) |
Псевдо | Bernardo Timante Buonacorsi |
Народився |
15 грудня 1531 Флоренція |
Помер |
6 червня 1608 (76 років) Флоренція |
Громадянство | герцогство Тосканське |
Національність | італієць |
Місце проживання | Флоренція |
Діяльність | архітектор, фортифікатор, військовий інженер, художник, садівник, дизайнер і театральний декоратор |
Відомий завдяки | як архітектор і фортифікатор, будував Палаццо Бьянки Капелло, Флоренція, Вілла Медічі в Пратоліно, Палаццо Нонфініто, нині Національний музей антропології і етнографії, Флоренція і зміцнювавфортечні укріплення в містах Неаполь, Флоренція, Портоферайо, Ліворно, Пістоя, Прато. |
Вчителі | Франческо Сальвіаті і Джорджо Вазарі |
Відомі учні | Giulio Parigid |
Знання мов | італійська[1] |
Magnum opus | Галерея Уффіці, Сади Боболі і Галерея Уффіці |
Конфесія | католицизм |
Життєпис
Переказують, що втратив батьків під час повені, що час від часу відбувались у Флоренції. Юнаком був взятий на виховання в родину Медічі. Отримав надзвичайно якісну освіту , бо навчався художнім навичкам та технологіям у відомих на той час і багато обдарованих митців, серед яких Франческо Сальвіаті, Бронзіно, Джуліо Кловіо, Джорджо Вазарі. Сам вивчав архітектуру Бартоломео Амманаті та скульптури Мікеланджело Буонарроті, і став ерудитом. Належав до першої генерації надзвичайно обдарованих митців-маньєристів Флоренції, що зробило місто одним із відомих центрів італійського маньєризму взагалі.
Військовий інженер і архітектор
Рано покинув живопис, що викликало незадоволення Джорджо Вазарі, котрий вбчав в цьому втрату для мистецтва Флоренції. Спеціалізувався на фортифікації і архітектурі, що добре забезпечувало потреби. Як архітектор вибудував Палаццо Б'янки Капелло, був причетний до будівництва і добудов палаццо Уффіці, палаццо Нонфініто, добудовув фасад церкви церкви Санта Трініта. Як фортифікатор працював над зміцненням фортечних укріплень в містах Неаполь, Флоренція, Портоферайо, Ліворно, Пістоя, Прато. Зробив удосконалення в конструкції гармат і віднайшов новий тип запалювальних гранат.
Надвірна кар'єра
Зростав і виховувався в оточенні великого герцога Тосканського Франческо І де Медічі. Був радником герцога в питаннях мистецтва як фахівець широкого профілю. Супроводжував герцога Франческо І де Медічі в 1562 та 1563 рр. під час візиту того в Іспанію. Зв'язок із герцогом обірвала смерть Франческо І 1687 року.
Наближеність до герцогського двору сприяла архітектурній кар'єрі Бернардо Буонталенті, котрий став наглядачем за фортифікаційними спорудами Флоренції. Сприяв перебудовам і збільшенню фортів міста Ліворно, як фортифікатор працював в різних містах Італії.
Майстерня у Флоренції
Мав власну майстерню у Флоренції, де роками працював дизайнером меблів, ювелірних виробів, речей ужиткового вжитку. Іноді працював художником мініатюр у рукописах. Частка речей прикрашала кабінет великого герцога, а згодом перейшла до збірок Уффіці. Працював декоратором під час свят герцогського двору, деяка кількість дизайну декору і феєрверків у малюнках збережена у фондах галереї Уффіці.
Оригінальні вівтарні сходинки роботи Буонталенті
Флоренція була відомим центром маньєризму в Італії. Майстри флорентійського маньєризму першої генерації, майстри високої обдарованості і ерудиції, активно розробляли тему сходинок первісно в теорії, помітно менше — в практиці. Поштовхом до розробок можна вважати проект вигадливих ( і цілком маньєристичних ) сходинок, запропонованих і реалізованих Мікеланджело Буонарроті у флорентійській бібліотеці Лауренціана[2].
Неможливість реалізації задумів сприяла появі вигадливих і надто незвичних сходинок в малюнках маньєристів, частково — у фресковому живопису. Часто звертався до створення варіантів сходинок і постійно демонстрував ерудицію Джорджо Вазарі як у власних картинах («Кузня бога Вулкана », «Пророк Елеазар»,обидві галерея Уффіці [3]), так і у власних фресках ( фрески палаццо Канчеллерія, Рим).
Бернардо Буонталенті був майстром перехідної доби від пізнього маньєризму до раннього бароко. Ця обставина особливо відбилась у створенні ним 1574 року оригінального варіанту вівтарних сходинок у церкві Санта Трініта. Буонталенті створив із сходинок справжній арт-об'єкт, цікаво обробивши і оздобивши сходинки балясинами, рельєфами. Незвичною, наче виліпленою з гнучкої глини, була середина сходового майданчика, що була висунута уперед і підтримана кам'яними кронштейнами.
В 19 столітті була рішуче і необережно проведена реставрація церкви Санта Трініта, коли з неї варварські видалили барокові оздоби, бароковий вівтар і сходинки роботи Буонталенті, а церкву силоміць повертали до доби готики, котру вважали тоді престижною.
Але поруйнувати сходинки роботи Буонталенті навіть у 19 ст. не наважились. Їх видалили і перенесли у церкву Санто-Стефано-аль-Понте у Флоренції.
Вибрані архітектурні споруди
- Палаццо Бьянки Капелло, Флоренція
- Вілла Медічі в Пратоліно
- Палаццо Геріні, Флоренція
- Фонтан делло Спроне
- Палаццо Рікарді, добудови
- Палаццо Уффіці, добудови
- Палаццо Реале, Сієна
- Палац дожів, Піза
- Церква Санта Трініта (Флоренція), бароковий фасад, оригінальні вівтарні сходинки
- Вілла Медічі ді Серавецца, Лукка
- Грот Мадам для Йоанни Австрійської, дружини Франческо І де Медічі (Сади Боболі, Флоренція)
- Палаццо Нонфініто, нині Національний музей антропології і етнографії, Флоренція
- фортечні укріплення в містах Неаполь, Флоренція, Портоферайо, Ліворно, Пістоя, Прато.
- Грот Мадам
- Грот Мадам. Ліплений декор стелі
- Декор ніші для скульптури
Галерея
- Форт Бельведер над дахами Флоренції.
- Фонтан делло Спроне, Флоренція
- Грот Буонталенті, Сади Боболі.
- Палаццо Бьянки Капелло. Гризайль роботи Джорджо Вазарі.
Примітки
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Вазарі, с. 343
- Джорджо Вазарі, «Життєписи», т 5, М., 1971
Джерела
- Amelio Fara, Bernardo Buontalenti, Electa, Milano, 1995
- G.De Logu, L'architettura italiana del Seicento e del Settecento, Firenze, 1935
Див. також
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бернардо Буонталенті