Битва на Ніжатиній ниві

Всеволодъ же приде къ брату своему . Изѧслѧву Къıеву . и цѣловавша^с̑ . сѣдоста . Всеволодъ же исповѣда ему . все бъıвшеѥ . ї ре^ч̑ ему Изѧславъ брате не тужи . видиши бо колко сѧ мнѣ сключи зла . первое бо не выгнаша ли мене . и имѣнье мое разграбиша . и паки кую вину створилъ есмь . не изгнаста ли въı мене брата своӕ . и не блуди^х̑ ли по чюжимъ землѧмъ . имѣньӕ лишенъ бъıхъ . не створи зла ничто же . ї нынѣ бра^т̑ не туживѣ . аще будеть на причастъе в Роускои землѣ . то ѡбѣма . аще лишена . будевѣ то ѡбѣма . ӕзъ сложу главу свою за тѧ . и се рекъ втишѣ Всеволода . и пове^л̑ збирати воӕ . ѿ мала до велика .

Всеволод же прийшов до брата свого Ізяслава в Київ, і, поцілувавшись, сіли вони обоє, і розповів йому Всеволод усе, що сталося. І сказав йому Ізяслав: «Брате, не тужи. Ти ж бачиш, скільки мені приключилося лиха? Спершу бо чи не вигнали мене і майно моє [чи не] розграбували? А яку потім я вину вчинив? А чи не вигнали ви мене, оба брати мої? І чи не блукав я по чужих землях і майна [не] був позбавлений, хоч не зробив я ніякого ж зла? І нині, брате, не тужімо. Якщо буде нам частка в Руській землі — то обом, якщо позбавлені будемо — то обидва. Я зложу голову свою за тебе». І, це сказавши, утішив він Всеволода, і повелів збирати воїв од малого до великого.

и поиде Изѧславъ сь Ӕрополкомь сн҃омь своимь . и Всеволодъ с Володимером̑ сн҃мь своимь . и поидоша к Чернигову . и Черниговцѣ затвориша^с̑ оу градѣ . Ѡлегъ же и Борисъ бѧшета в Черниговѣ . Чернѣговцемь же не ѡтворѧщимсѧ . приступиша ко граду . Володимеръ же приступи къ врато^м̑ въсточнъıмъ . ѿ Стръжене . ı ѡтѧ врата . ї взѧша градъ . ѡколнии . ї пожгоша ѡгнемь . людемъ въıбѣгшимъ во дн҃ешнии горо^д̑ .

І рушив Ізяслав з Ярополком, сином своїм, а Всеволод із Володимиром, сином своїм, і пішли вони до Чернігова. А чернігівці заперлися в городі. Олега ж і Бориса не було в Чернігові. Оскільки ж чернігівці не одчинилися, [війська] пішли приступом до города, і Володимир підійшов до Східних воріт од [річки] Стрижені і захопив ворота. І взяли вони окольний город, і спалили вогнем, а люди втекли у внутрішній город.

Їзѧслав же и Всеволодъ . слъıшаста ӕко иде Ѡлегъ и Борисъ противу . Ізѧслав же и Всеволодъ оурѧнивсѧ поидоста ѿ града противу Ѡлговѣ .

ї ре^ч̑ Ѡлегъ к Борисовѣ . не ходиви противоу . не можевѣ стати противу чотъıре^м̑ кн҃земь . но пошливѣ с молбою къ строема своїма . ї ре^ч̑ ему Борисъ . тъı зри готова . ӕзъ имъ противе^н̑ всимъ . и похваливсѧ велми . не вѣды ӕко Бъ҃ гордъıмъ противитсѧ . смѣренъıм же блгд̑ть даеть . ї да не похвалитсѧ силнъı силою своею .

и поидоста протївоу . ї бъıвшимъ им̑ на мѣсьтѣ на Нѣжатини нивѣ и совокупившимъсѧ ѡбоимъ . бъı^с̑ сѣча зла . и пѣрвое оубıша Бориса сн҃а Вѧчеславлѧ. похваливша^с̑ велми. Изѧславу стоӕщю в пѣсцѣхъ . оунезапу приѣхавъ ѡди . оудари копьемь за плеча . и тако оубьенъ бъı^с̑ . Изѧславь сн҃ъ Ӕрославль . предолженѣ^ж̑ бъıвшѣ сѣчѣ . побѣже Ѡлегъ в малѣ дружинı . едва втече . и бѣжа Тмютороканю .

оубьенъ бъı^с̑ кн҃зь Изѧславъ . мц҃ѧ ѡктѧ^б̑ въ . г҃ . дн҃ь .

Ізяслав тим часом і Всеволод почули, що проти [них] іде Олег і Борис. Отож Ізяслав і Всеволод, упередивши, пішли удвох од города насупроти Олегові.

І сказав Олег Борисові: «Не ходімо супроти [них]. Не можемо ми двоє стати проти чотирьох князів. Пошлім-но з просьбою до обох стриїв своїх». І сказав йому Борис: «Ти дивись, я готов. Я їм противник усім». І, нахвалившись вельми, не знав він, що «бог гордим противиться, а смиренним благодать дає» і «хай не хвалиться сильний силою своєю».

І пішли [війська одне одному] насупроти. І коли були вони на містині коло села [Гуричева] на Нежатиній ниві і зійшлися обидва, то сталася січа люта. І спершу вбили Бориса, сина Вячеславового, що нахвалився вельми. А Ізяслав стояв у піших рядах, [і] один [воїн], зненацька під’їхавши, ударив його списом у плечі, і так убитий був Ізяслав, син Ярославів. Січа ж продовжувалася, [і] побіг Олег з невеликою дружиною, і ледве втік. І подався він до Тмутороканя.

Убитий був князь Ізяслав місяця жовтня у третій день.