Посад

Поса́д — за Київської Русі торгово-реміснича частина північно-руських міст (градів), пізніше у Росії торгово-промислові осередки, які не мали фортеці, але вважалися містами.

Спочатку неукріплену торгово-ремісничу частину давньоруського міста називали поділ, через те, що розташовувалася вона нижче за місто-фортецю. З ХІІ-ХІІІ століття в князівствах Північно-Східної Русі (Новгородське, Псковське), а пізніше і в Московському поширення набуває назва посад. Коли навколо посаду зводились стіни укріплень, посад іменували містом (го́родом). Таким, наприклад, був Китай-город.

Посад у Північній Русі, пізніше Московії та Росії знаходився за межами кремля або дитинця — це було по суті торговельно-ремісниче передмістя, де зазвичай розміщалися торжище та ремісничі квартали.

У період XIII—XVI століття, коли посади у північно-руських (пізніше російських) містах стають повноправними частинами міст, з числа заможних і родовитих містян (найчастіше бояр) обирають посадника.

У XVII—XVIII століттях посадами у Росії називалися торгово-промислові осередки, які, хоча і не мали фортеці, зараховували до міст, а їх населення — до складу посадських людей, тобто ті поселення, які історично не мали статусу міста.

В Україні термін посад з'являється лише після 1654 року внаслідок Переяславської ради, але поширення набуває виключно на Слобожанщині — переважно у Стародубському та Ніжинському полках.

Після поділу в Російській імперії посадських людей на купецтво і міщан наприкінці XVIII століття (Жалувана грамота містам, видана в 1785 році) назва посад вийшла з ужитку, проте вона зберігається у топонімах — назвах міст Центральної Росії (Сергієв Посад, Гаврилов Посад, Маріїнський Посад, Павловський Посад тощо) та деяких районів міст, зокрема, історичний центр Казані називається Казанським посадом.