Всеволод Ярославич

Всеволод народився в 1030 році; під цим роком Літописець записав: «И родися Ярославу четвертий синъ, и нарече имя ему Всеволодъ». Він був п'ятим сином великого князя київського Ярослава Мудрого; четвертим сином шведської принцеси Інгігерди (Ірини)[1].

На іншому місці літописець каже, що Всеволод «бѣ бо любимъ отцемъ паче всея братьи, егоже имяше присно у себе». Між найстаршим братом Ізяславом, Святославом і Всеволодом був ще один брат, що скоро помер і літописець не згадує його імені.  Всеволод був улюбленим сином князя Ярослава Мудрого. У 1046 році одружився з Марією Костянтинівною (уродж. Принцесою Східної Римської Імперії, дочкою Імператора Костянтина IX Мономаха, яка померла у 1067 році. Друга — половчанка Анна, померла в 1111 році[5]. Анна, княгиня «Всеволожа», фігурує у графіті на стіні Софії Київської[6], в якому говориться, що княгиня Всеволожа купила землю Бояню всю.

Син Всеволода — Володимир (по матері) Мономах підкреслює незвичайні знання батька, кажучи: «Отець мой, дома сѣдя, изуміяше 5 языкъ, — в том бо честь есть отъ инѣхъ земель». Цей факт оцінюють звичайно як доказ «особливої освіти»

Після смерті батька 1054 року, Всеволод отримав Переяславль, Ростов, Суздаль, Білоозеро і Поволжя. Переяславль знаходився на південному кордоні Русі, а тому часто піддавався набігу кочівників — печенігів, торків, половців, і Всеволоду часто доводилося з ними воювати.

Батько Володимира Мономаха 1053 року, Ростислава 1070 року, трьох доньок — Євпраксії, Янки[7] та Катерини[8]. Вихователем дітей князя був Боян-Ян.

У 1054-1073 роках князь Переяславський. У 1073-1078 роках — князь Чернігівський. 1073 року тріумвірат розпався: Святослав і Всеволод вигнали Ізяслава, звинувативши його в союзі з Всеславом полоцьким проти них. Всеволод перейшов до Чернігова, віддавши Переяславль Давиду Святославичу. Ізяслав не отримав допомоги від своїх польських союзників, більше того, в 1076 році Олег Святославич з Володимиром Всеволодовичем очолювали руське військо в поході на допомогу полякам проти чехів.

У грудні 1076 року Святослав раптово помер. Всеволод зайняв його місце, але вже через півроку повернув престол Ізяславу, який рушив на Київ з поляками. Йому вдалося не тільки утримати Чернігів, а й повернути Переяславль. Але проти нього стали племінники. Вирішальна битва відбулася 3 жовтня. В ній загинули Ізяслав і Борис.

Печатка Всеволода Ярославича.

Всеволод Ярославич із сином Володимиром Мономахом.

Із 1 січня 1077 до 13 квітня 1093 року — Великий князь Київський, з перервою на липень-жовтень 1077 року.

У 1054 році князь Всеволод Ярославич переміг торків і уклав мир з половецьким князем Болушем.

1068 року половці розгромили трьох старших Ярославичів над річкою Альтою і страшенно спустошили передусім волость Всеволода — Переяславщину. На відбудову Переяславщини він потратив багато зусиль.

1073 року між Ярославичами розпочалися незгоди за полоцький уділ і тепер два молодші брати Святослав із Всеволодом вигнали з Києва найстаршого брата Ізяслава, якого з волі батька повинні були слухати.

1077 року Всеволод володів більшістю руських волостей. Тільки Полоцька земля залишалася надалі за Всеславом; Ізяславичем дісталися: Володимир, Турів і Пінське (Ярополкові) та Новгород (Святополкові). Сам Всеволод мав тепер: Київ, Чернігів, Переяслав — усе ядро Руської держави, а ще Смоленськ і Поволжя.

1078 року був розбитий половцями на ріці Сожиця (Оржиця). Одноосібно керував державою понад 15 років, а до того керував державою як член тріумвірату Ярославичів. У роки його правління була збудована церква Андрія Первозваного у Києві, Михайлівський Видубицький монастир, перенесено мощі Святого Феодосія, відкрито школу для дівчат.

Помічником Всеволода в його державній праці був його син Володимир Мономах, що з його доручення об'їздив усі землі. Всеволод, як освічена людина, вніс значні зміни і доповнення в «Руську Правду» (так звану «Правду Ярославичів»). Тепер «Правда Ярославичів» уже чітко відбивала характер суспільних стосунків, захищала недоторканість земельної власності, інвентарю, маєтку, коней, худоби, птахів.

Намагався втримувати єдність Київської держави і підтримував зв'язки з Візантією та Західною Європою, говорив п'ятьма мовами. Батько Володимира Мономаха, Євпраксії Всеволодівни, королеви Адельгейди, імператорки Німеччини та преподобної Анни Всеволодівни, засновниці жіночої монастирської школи у Києві[9]. Євпраксія є одною з перших вітчизняних феміністок: "…мала силу характеру і мужність боротися проти гноблення і знущань. Вона виступила проти найсильнішого можновладця світу — німецького імператора Генріха IV — й перемогла його, хай і пожертвувавши собою. Такою й увійшла до історії[10].

Був похований в Софійському соборі[11].