Бобринець

Археологічні знахідки в районі Бобринця свідчать, що територія, на якій він розташований, була заселена людьми близько 15 тисяч років тому.

1767 року запорозький полковник Андрій Кийнаш доповів Кошеві (козацькому управлінню), що неподалік від річки Сугоклія засноване поселення Малий Бобринець. Згідно з документом 1777 року осадчим слободи Бобринцевої був прапорщик Островський — колишній запорозький козак Василь Островський, який у реєстрах Переяславського куреня значився Василем Острижським. На карті 1779 року на місці Бобринця маємо Острижецьку слободу.

Наприкінці XVIII ст. Бобринець був досить великим населеним пунктом. В 1780-х роках тут щороку відбувалося чотири ярмарки. 1816 року у місті проживало 1910 осіб.

Запровадження військових поселень 3-ї уланської Української дивізії в 1821 році й передача частини земель Єлисаветградського повіту у військове відомство привело до його скасування й утворення з решти цивільних земель новоствореного Бобринецького повіту, що сталося 6 грудня 1828 року.

У 1848 році Бобринцю надано статус повітового міста, який зберігався за ним до 1865 року[2].

Свято-Миколаївська церква

За указом 5 червня 1857 р. військові поселення почали скасовуватися, згодом відновився Єлисаветградський повіт, правління якого було переведене з Бобринця до Єлисаветграда в 1865 році.

У Бобринці в 1860-их роках жили і працювали корифеї українського театру Марко Кропивницький і брати Тобілевичі — І. К. Тобілевич (Карпенко-Карий), М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, які створили у місті аматорський театральний гурток. В 1864 році в обладнаному під театр приміщенні відбувалися спектаклі трупи Л. Млотковського.

З 1885 по 1984 рік завідуючим Бобринецької земської лікарні працював Олексій Семенович Кулик, батько Леоніда Кулика, мінералога, фахівця з вивчення метеоритів[3].

У Бобринці в той час була єдина церква. Через десятки років на кошти княжни Дмитрянської була споруджена Свято-Миколаївська кам'яна церква. В 1912 році освячено Вознесенський собор, будівництво якого тривало 14 років. Це була остання робота архітектора Якова Паученка.

Вознесенський собор

На початок ХХ ст. в Бобринці мешкало 14 294 чоловік, це було друге за величиною місто на території, що в подальшому увійшла до складу Кіровоградської області, після Єлизаветграда (61 488 ос.).[4] У цей період діяли як сільськогосподарські, так і промислові й торгові підприємства. Серед заводів діяли чавуноливарні, колісні, шкіряні й миловарний. Переважали дрібні кустарні підприємства з незначною кількістю робітників. Розвивалися фургонно-колісна, ковальська, швейна галузі. Чимало крамниць та лавок у місті належало Давиду Бронштейну — батькові Льва Троцького.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 146 жителів міста[5].

В 1935 році у місті було відкрито сільськогосподарський технікум. В 1935—1938 роках тут навчався Василь Порик, про це свідчить меморіальна дошка на будинку[6].

У Бобринці функціонують 3 будинки культури, 4 бібліотеки, п'ять творчих колективів районного будинку культури носять звання народних. Великою популярністю користуються музична школа та дитяча школи мистецтв. У місті діє історико-краєзнавчий музей. До архітектурних пам'яток належать споруджений в 1912 році Вознесенський собор (архітектор — Я. В. Паученко) та Свято-Миколаївська церква. У міському парку встановлено пам'ятник корифею українського театру Марку Кропивницькому, який разом з Іваном Карпенко-Карим (Тобілевичем) в 1860-х організували в Бобринці самодіяльний драматичний гурток.

У місті розвивається туризм^{[джерело?]}. Встановлено нові велосипедні стоянки.

• Шумок — ландшафтний заказник загальнодержавного значення.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 570 осіб, з яких 260 чоловіків та 310 жінок.[8]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 461 особа.[9]

• Кулик Олексій Семенович — лікар, завідуючий Бобринецької земської лікарні. Похований на місцевому кладовищі.

Уродженці:

Рідна мова населення Бобринця за даними перепису 2001 року

• Вінярський Михайло Борисович — український радянський кінорежисер.
• Волкотруб Віталій Юрійович (1986—2014) — молодший сержант, командир відділення — начальник радіостанції відділення управління загону спеціального призначення 3-го полку особливого призначення ГУР МО (Кропивницький). Загинув у бою під Іловайськом.
• Волошин Олександр Федорович (1855—1933)  — політичний діяч УНР, член Української Центральної Ради, педагог, етнограф, фольклорист.
• Гаспарян Ігіт Сагателович (1986—2015) — старший матрос Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Гершфельд Давид Григорович († кінець січня 2005, Брейдентон, США) — український та молдавський диригент, композитор, перший заслужений діяч мистецтв Молдавської РСР.
• Грановський Олександр Володимирович (*1950) — прозаїк.
• Грінштейн Ісаак Хаскелевич (1909—1966) — радянський художник.
• Корнієць Леонід Романович — Глава РНК (уряду) УРСР 1939—1944, активний учасник «совєтизації» окупованих районів Західної України.
• Кропивницький Марко Лукич 25 квітня 7 травня 1840, с. Бежбайраки, тепер Кіровоградської області — †21 квітня 1910) — український письменник, драматург, театральний актор.
• Луцко Анатолій Степанович (1985—2014) — старший сержант Державної прикордонної служби України, учасник російсько-української війни.
• Побігуца Борис Олександрович (1946) — композитор, музикант (віолончеліст), заслужений артист Росії (1998).
• Сербулов Володимир Федорович — Герой СРСР.
• Смоленчук Микола Кузьмович — краєзнавець, науковець, письменник.
• Тодоровський Петро Юхимович — відомий український і російський кінооператор, кінорежисер і актор
• Тікуш Василь Лук'янович — професор, доктор фізико-математичних наук, майстер спорту з легкої атлетики.
• Шпарковський Йосип Федорович — інженер-конструктор
• Шумилов Петро Павлович — дослідник у галузі нафтової промисловості, керівник розробки реактивної протитанкової зброї, тричі Лауреат Державної премії СРСР, доктор технічних наук, на честь якого в міській школі № 5, де він навчався, встановлено меморіальну дошку.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Кіровоградська область)

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Офіційний сайт Бобринецької міської ради
• Сайт про місто
• ВРУ^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Костянтин Буркут. Бобринець
• АМУ
• Bobrynets, Ukraine (англ.)
• Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom I // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 267. (пол.)
• Пивовар А. В. Поселення Правобережного Запорожжя в 2-й пол. 18 ст./Інгульський Степ. Альманах. Випуск І. Київ, 2016. С. 16.

• О. Г. Бажан. БОБРИНЕЦЬ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 305. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.