Порик Василь Васильович

У таборі Василь Порик був старшим наглядачем. Користувався цілковитою довірою німецького командування та мав право вільно виходити до міста. Але одночасно він був одним із керівників підпільної групи «Комітет радянських патріотів» і груп з підготовки втечі. Завдяки можливості спілкуватися з місцевим населенням, був встановлений зв'язок з французькими комуністами, учасниками руху Опору. Разом з ними був організований Центральний Комітет Радянських Військовополонених, під керівництвом радянського офіцера Марка Слободзинського (хто ховався під цим ім'ям невідомо до цих пір) і члена ЦК французької компартії радянського емігранта Бориса Матліна, відомого під ім'ям полковник Лярош. Партизани під керівництвом Порика здійснювали нічні вилазки з табору, пошкоджували залізничні колії і пускали під укіс ешелони з награбованим вугіллям. Приклад бомонівців знаходив широкий відгук в інших таборах північних департаментів.

6 серпня 1943 року підпільний комітет табору Бомон звернувся до ув'язнених із закликом до збройної боротьби. У зверненні зазначалося: «Встановлюйте контакт із французькими патріотами…, тікайте з таборів і приєднуйтеся до загонів партизанів, разом із французькими товаришами боріться проти нашого спільного ворога — кривавого фашизму». Це звернення розповсюдили по всіх таборах департаментів Нор і Па-де-Кале, і воно сприяло піднесенню боротьби радянських людей у цій частині Франції. Саботаж набрав широкого розмаху. Псувалися шахтні транспортні засоби, інструменти, електроустаткування, повітряні насоси, завалювалися породою штреки. Комітет Бомона створив 11 диверсійних груп, які виводили з ладу вугільні шахти.

12 серпня 1943 року в містечку Бомон відбулася нарада представників багатьох підпільних організацій, де було створено міжтабірний комітет, головою якого став Василь Порик. На початок 1944 року у десяти таборах півночі діяли загони, які об'єднували понад 220 бійців. У березні 1944 року гестапо натрапило на слід Порика, але він утік із табору і став членом французького штабу фран-тірерів і партизанів на півночі Франції. Порик брав участь у розробці планів бойових операцій, а деякими з них керував сам. У ніч з 21 на 22 квітня 1944 року партизанський загін під його командуванням розгромив табір Бомон, а 23 квітня — маршову колону гітлерівців. Василь Порик був одним із 10 членів центрального комітету, що об'єднував близько 20 регіональних підпільних комітетів радянських військовополонених, які діяли на півночі та заході Франції і в Бельгії.

Перебуваючи у Франції В. Порик вивчав французьку мову, і згодом міг нею спілкуватися.

В. Порик мав приятельські стосунки з французьким подружжям Гастона та Емілії Оффр, у квартирі яких часто переховувався від переслідування[1].

Після втечі з табору Василь Порик створив партизанський загін, що боровся з липня 1943 року проти німецьких окупантів у Північній Франції. На початку травня Порик із бойовими друзями Василем Доценком, Степаном Кондратюком і Василем Колесником виконували чергове завдання. У містечку Дрокур на явочній квартирі їх оточили фашисти. Доценко і Колесник загинули, пораненому Кондратюку Порик наказав вийти з бою і залишився сам. Закінчилися патрони, і після чотиригодинного бою пораненого в плече і ногу Порика взяли в полон. Гестапівці ув'язнили Порика в фортеці Сен-Нікез міста Арраса. Тяжко поранений, з кайданами на руках, він 4 травня здійснив фантастичну втечу з камери-одиночки через три мури, якими було огороджено двір фортеці. Могутня воля Порика виявилася сильнішою за тюремні мури. Ця втеча стала подвигом, про який складали легенди. Закривавленого Порика знайшла французька жінка, яка, нагодувавши В. Порика, допомогла йому повернутися до партизан[1]. Василь Порик називав її «моя французька мама». За голову В. Порика обіцяли мільйон франків, але французькі патріоти допомогли йому дістатися до Андре Люше — головного хірурга міської лікарні який прооперував Василя Порика. Перед самим приходом гестапівців французькі друзі-партизани встигли відправити Василя на підпільну квартиру за 20 кілометрів від Арраса.

У першій половині квітня 1944 року партизани загону Василя Порика висадили два поїзди, знищили: колону гітлерівців — понад 200 солдатів і офіцерів, охорону табору Бомон, і звільнили всіх в'язнів.

З 1944 року В. Порик був членом Центрального комітету радянських військовополонених у Франції.

Пам'ятник на могилі Василя Порика в Енен-Бомоні

14 липня 1944 року, під час святкування національного французького свята В. Порик організував мітинг серед французьких комуністів. Одягнений у форму лейтенанта французької армії, він звернувся до патріотів Франції із словами: «Дорогі товариші, дозвольте мені передати вам дружній привіт від радянських патріотів. Пліч-о-пліч, разом з патріотами Франції ми ведемо боротьбу проти фашистів, і будемо боротися до кінця! Ми боремося за нашу радянську батьківщину та за свободу всіх народів світу. Ми просимо французький народ допомогти нам, щоб прискорити перемогу над фашизмом. Хай живе вільна Франція, хай живуть французькі і радянські патріоти!». Його промова була розтиражована та поширена серед французьких патріотів.

22 липня 1944 року, під час виконання бойового завдання, Василь Порик разом з Василем Колесником потрапили у засідку в районі міста Аррас (Північно-Східна Франція) і їх розстріляли. Поховано Порика у французькому шахтарському селищі Енен-Льєтар (тепер не існує як адміністративна одиниця, бо 1971 року її об'єднано з Енен-Бомон).

Про загибель легендарного героя газета «Ліберте», яка вийшла у щойно звільненому місті Ліллі, в статті «Один з тих, хто загинув заради того, щоб жила Франція. Лейтенант Василь — Герой Червоної Армії!» писала: «Лейтенант Василь загинув. Василь — ім'я, яке було у всіх на вустах, ім'я, яке ми всі вимовляємо з повагою і захопленням… Василь боровся поруч із нашими партизанами і франтирерами… Він був прикладом самовідданості для франтирерів і партизанів, піонерів нашого безсмертного народного повстання».