Богданівка (Підволочиська міська громада)

село Богданівка
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район/міськрада	Тернопільський район
Громада	Підволочиська селищна громада
Рада	Богданівська сільська рада
Облікова картка	Богданівка
Основні дані
Засноване	1583
Населення	1 131
Територія	3.670 км²
Густота населення	308.17 осіб/км²
Поштовий індекс	47832
Телефонний код	+380 3543
Географічні дані
Географічні координати	49°33′20″ пн. ш. 25°59′20″ сх. д.
Водойми	р.Самець,став Озерце
Відстань до; районного центру	12 км
Найближча залізнична станція	Богданівка,1304км,Гуляй Поле
Місцева влада
Адреса ради	47832, с. Богданівка, вул. Незалежності, 34
Карта
	Богданівка
	Богданівка
Мапа

Богда́нівка — село в Україні, у Підволочиській селищній громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на заході району.

Від вересня 2015 року ввійшло у склад Підволочиської селищної громади.

До 2015 - адміністративний центр сільської ради. До села приєднано хутір Гуляйполе. Є залізнична станція. Населення — 1131 особа (2001).

Географія

Розташоване на берегах річки Самець (права притока Збруча, басейн Дністра), за 12 км від адміністративного центру громади.

Територія села – 3,7 кв. км. Дворів – 364.

Історія

Перша писемна згадка — 1583 рік.

1 січня 1926 р. із сільської гміни (самоврядної громади) Богданівка Скалатського повіту вилучений присілок Футір, збудований на частині території розпарцельованого (розділеного) фільварку «Богданівка» і з неї утворено самостійну гміну Футір[1].

1 серпня 1934 року село увійшло до об'єднаної гміни (рівнозначна волості) Богданівка.

У 1939 році в селі Богданівка проживало 2270 мешканців (1940 українців-грекокатоликів, 200 українців-латинників, 60 поляків, 70 євреїв), у селі Футір проживало 180 мешканців (60 українців-грекокатоликів,, 100 українців-латинників, 20 польських колоністів міжвоєнного часу)[2].

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1302 особи, з яких 556 чоловіків та 746 жінок[3].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1132 особи[4].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:

Мова	Відсоток
українська	99,65 %
російська	0,35 %

Пам'ятки

Є церква Святителя Миколая (1896; реставрована 1909).

Споруджено:

пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1987),
пам'ятник Т. Шевченку (1991, скульптор — Роман Вільгушинський)
насипана могила УСС.

Соціальна сфера

Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступеня, Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку.

Відомі люди

Народилися

Козевич Петро Васильович (псевдо «Лютий»; р.н. невід., с. Богданівка, Підволочиського р-ну — рік і місяці смерті невідомо) — військовик. Командир комендантської сотні Подільської повстанської групи Я. Гальчевського. 1920- помічник начальника радянської міліції у містечку смт Підволочиськ. Після відступу ЧА з Галичини до грудня 1921 служив у 193-му батальйоні 29-ї бригади 12-ї дивізії у м. Проскурів (нині Хмельницький). 1922 — в повстанському загоні Я. Гальчевського. Брав участь у нападах на більшовицькі загони в Уладівці, Бару, Лютичеві та ін. населених пунктах Вінниччини; згодом перейшов на підконтрольну Польщі територію. За участь в анти польському повстанні (грудень 1922) заарештований і ув'язнений у м. Тернопіль; після втечі у березні 1923 організував повстанський загін із 16 осіб, здебільшого мешканців сіл Богданівна та Кам'янки Підволочиського р-ну .У серпні 1923 загін розпочав повстанську діяльність у Жидачівському повіті на Львівщині, у Тернопільському повіті у районі сіл Острів — Березовиця Тернопільського р-ну напали на польський постерунок і вбили 3-х жандармів. Взимку 1923—1924 Козевич розпустив загін по домівках; навесні 1924 відновив діяльність (23 особи); через зраду і після бою з 9-м полком польської кавалерії загін само розпустився. Деякий час Козевич переховувався; у червні 1924 здався радянським прикордонникам. Згодом Козевича репресувала радянська влада.)
Бобик Омелян Іванович (*1935) — вчений-математик, педагог. Кандидат фізико-математичних наук (1967), професор (1991).
Вересюк Іван (1916—1946) — член УПА, лицар Бронзового хреста бойової заслуги УПА.
співак, діяч культури І.Веселовський, (Веселовський Іван Павлович (справжній — Гевко Ілько; 1926, с. Богданівка, нині Підволочиського району −25,05.1993, м. Тернопіль) — співак, діяч культури. Член Юнацтва 0УН (І93І). Від І942 — в УПА. Під час бою із загоном НКВД біля с. Коршилівка Підволочиського району захоплений у полон (1944) .Засуджений до страти, яку замінили на 10 років ув'язнення. 1954 переведений на довічне заслання в Сибір. Заочно закінчив школу і Московський народний університет мистецтв. екстер ном — вокальний відділення Норильської музичної школи, згодом — Новосибірську оперну студію. Співортанізатор філармонії в Норильську. У репертуарі мав до 50 класичних оперних арій та українські народні пісні. 1967 р. створив українську хорову капелу «Заполярна зірка». Після повернення зі Сибіру проживав у м. Бельци (Молдова), від 1989 — в Тернополі.1)
Жилюк Михайло Олександрович (*1948) — оперний і концертно-камерний співак (баритон).
о. Микола Вояковський (1899—1972) — релігійний діяч в Галичині і США, церковний письменник.
Палій Микола Іванович (псевдонім — Микола Гурко; 1911—1994) — вчений, письменник, перекладач.
Вересюк Теодор Федорович народився 7 грудня 1932 року в селі Богданівка Підволочиського району Тернопільської області в селянській родині. Протягом 1940—1950 років навчався у середній школі рідного села, яку й закінчив. Після того навчався на філологічному факультеті Кременецького державного педагогічного інституту, який закінчив у 1954 році. З 1954—1956 року служив у Радянській Армії. З того часу працював на різних посадах у місті Чорткові Тернопільської області, зокрема, завідувачем відділу культури Чортківського райвиконкому, директором Чортківської середньої школи № 1, завідувачем відділу пропаганди і агітації Чортківського райкому партії. Помер Т. Ф. Вересюк 9 березня 1981 року в м. Чорткові, де і похований.
персонаж твору Зиновія Книша «За чужу справу»[6]
Михайло Козій.

Проживали

Солтис Михайло Миколайович (1936—2018) — український хімік, доктор хімічних наук, професор Львівського державного університету імені Івана Франка, родом з Лемківщини.

Працювали

Євген Сверстюк — український письменник, мислитель, філософ, гоголезнавець, громадський діяч; учителем української мови 1953 року.[7]

Перебували

Михайло Грушевський — історик, державно-політичний діяч, до 1914 року.
Борис Антоненко-Давидович, про що написав в оповіданні «Блакитна Галілея».

Галерея

Посилання

Dz.U. 1925 nr 124 poz. 890 Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 9 grudnia 1925 r. o utworzeniu gminy wiejskiej o nazwie "Futor" w powiecie skałackim w województwie tarnopolskiem. (пол.)
Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 77.
Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Зиновій Книш. «За чужу справу» © СРІБНА СУРМА. Торонто 1961. 2-е видання, з передмовою А. Височенка. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 18 лютого 2010.
Мельничук Б., Сеник А. Сверстюк Євген Олександрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 232. — ISBN 978-966-528-279-2.

Джерела

Бойчук О., Лашта В. Богданівка // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 149. — ISBN 966-528-197-6.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Dz.U. 1925 nr 124 poz. 890 Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 9 grudnia 1925 r. o utworzeniu gminy wiejskiej o nazwie "Futor" w powiecie skałackim w województwie tarnopolskiem. (пол.)

[2] Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 77.

[населення_1989-3] Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[населення_2001-4] Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[населення_2001_мова-5] Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[6] Зиновій Книш. «За чужу справу» © СРІБНА СУРМА. Торонто 1961. 2-е видання, з передмовою А. Височенка. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 18 лютого 2010.

[7] Мельничук Б., Сеник А. Сверстюк Євген Олександрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 232. — ISBN 978-966-528-279-2.