Бугі-вугі (танець)

Джітербаг в джук-джойнті, листопад 1939

Достеменно невідомо походження назви бугі-вугі, але поширення її у середовищі афроамериканців вказує на можливі африканські коріння. Так, мовою банту mbuki-mvuki означає скинути одяг для танцювального виступу.[1] У мові мандінка слово buga і у мові гауса buga чи bugi означає бити в барабан.[1][2] А у Західній Африці bogi й bogi-bogi — танцювати.[1][2] Значення всіх цих слів узгоджуються з подальшим розвитком терміну бугі-вугі як назви танцю і танцювальної музики.

Обкладинка журналу Life за 23 серпня 1943 року зі свінговими танцівниками

Наприкінці 19 століття — в 1870-х роках чорношкірі піаністи Техасу починають виконувати музику, яку згодом назвуть предтечею бугі-вугі.[3] Цей стиль стає відомий під іменами «Barrelhouse» і «Honky Tonk» (обидві назви означають бар, питний заклад, придорожню забігайлівку) — за назвами типу закладів, в яких грали таку музику.[4] Першим записом саме бугі-вугі можна вважати «New Orleans Hop Scop Blues» Джорджа Томаса (англ. George W. Thomas), що вийшов в 1910 році.[5] У 1927 році був випущений класичний запис Альберта Еммонса (англ. Albert Ammons) «Honky Tonk Train Blues», але «офіційна» поява стилю «бугі-вугі» датується 29 грудням 1928, коли вийшов запис «Pinetop's Boogie Woogie» Клеренса Сміта (англ. Clarence «Pinetop» Smith).[6] Слово «boogie» в тодішньому сленгу мало два значення — їм називали, по-перше, сексуальний контакт,[7] а по-друге, просто стан «повного відриву, насолоди і задоволення».

Клеренс Сміт до своєї музичної кар'єри працював танцівником водевілю і тепістом.[4] На той час в танцях вже існувало багато рухів, що використовували словосполучення бугі-вугі в назві, наприклад, в автентичному джазі були рухи під назвами «бугі бек»[8] і «бугі форвард»,[9] а один з кроків популярного у 1920-тих танцю «Ballin' the Jack» називався бугі-вугі. І Клеренс Сміт використовує яскраве слово для своєї композиції.[4] Так музичний стиль бугі-вугі отримує своє ім'я.

Протягом усіх 1940-х вплив музичного стилю бугі-вугі спостерігався в безлічі аранжувань, які виконувалися біг-бендами. Дуже популярними стають композиції Вілла Брадлі (англ. Will Bradley) «Beat Me Daddy, Eight To The Bar», Томмі Дорсі (англ. Tommy Dorsey) «Boogie Woogie», Джина Крупи (англ. Gene Krupa) «Drum Boogie».

У свінгових танцях на той час панував лінді хоп, який з винаходом парних акробатичних трюків[10] стає головним елементом танцювальних шоу і кінострічок. З'являються інші різновиди свінгових танців, такі як іст кост свінг (спрощена шестибітна версія), і голлівудський стиль лінді хопу. В пошуках нових ідей американські продюсери спочатку перейменовують лінді хоп на джітербаг,[4][11] намагаючись уніфікувати свінгові танці, а потім починають активно використовувати в танцювальних шоу музику бугі-вугі, з її потужним ритмом й енергетикою.[4] Так в 1938 році у ревю Кеба Келловея (англ. Cab Calloway) для нью-йоркського клубу «Коттон», знаменитий ліндіхоперський гурт «Whitey's Lindy Hoppers" виконав танець під назвою бугі-вугі, музичним супроводом якого послужила композиція «A Lesson in Jive»,[12] — насправді це був лінді хоп, а звучну назву було приліплено до нього для створення у публіки відчуття новизни.[13]

Сестри Ендрюс у кінострічці «Buck privates» в 1941

Під час і після Другої світової війни в Європі було багато американських солдат і розважальних команд «USO»[14] (американська організація, що займалася проведенням концертів для американських військ на військових базах). Американці привезли з собою певні культурні традиції, серед яких були й свінгові танці — лінді хоп, джітербаг, іст кост свінг та інші.

Вагомий внесок у популяризацію американської музики внесли Сестри Ендрюс — під час Другої світової вони виступали перед військами союзників в США, Африці, Італії[14]. Серед відеокліпів, записаних Сестрами Ендрюс для армії, є ролики з такими відомими каліфорнійськими ліндіхопперами, як Дін Коллінс, Джевел МакГован та іншими.[15] Голлівудський стиль лінді хопу з одного боку і більш прості версії свінгових танців, такі, як іст кост свінг, американців у Європі стали першими моделями для європейців. А музичний стиль Ендрю Сістерз, енергійний свінг з елементами фортепіанного бугі став першою музикою, під яку європейці вчилися свінговим танцям.

У 1946 році скінчилась ера свінгу і музиканти почали грати іншу танцювальну музику. Танець адаптувався до музики, до уявлень європейців про парний танок, і прийняв нову назву «бугі-вугі», тим паче що енергійний рух ніг дуже корелював до цього стилю музики.

Кадр з фільму «Rock Around the Clock» (1956)

Післявоєнна Європа потребувала емоційного виходу від наслідків повної розрухи. Таким виходом стала музика і танці. Забезпеченні американці, що мали змогу смітити грішми, для збіднілої європейської молоді здавалися еталонами благополуччя і культурного відродження. Американська музика, танці набували неабиякої популярності серед нового покоління, хоча офіційна преса називала їх аморальними.[16] Танцювальні школи відмовлялися навчати свінговим танцям через їх чорношкіре походження[17][18] й охочі змушені були навчатися у барах, на вулиці, в американських клубах.[19] Розповсюдження танцю проходило через спілкування і експериментування.[20]

У 1956 році виходить кінострічка «Rock Around the Clock» і миттєво стає культовою.[21] У фільмі знялось багато ліндіхопперів з Каліфорнії, таких, як Фреда Викофф, Джо Ланза, Ленні Сміт, Лу Саутерн.[22] Вони виконували голлівудський стиль лінді хопу, але під рок-н-рольну музику. Танцювальні школи вже не могли відмовлятися від прибутку і почали навчати охочих. Оскільки відношення до афроамериканських традицій загалом залишалося незмінним, європейські вчителі почали викладати «європейську» версію танцю. На відміну від оригінального танцю, в танцювальних школах клубах вчили і танцювали у вертикальному положенні, компактно і з чіткими лініями. Елементи, які здавалися образливими, були опосередковані.[23] Найбільшим центром бугі-вугі в 1950-ті був Берлін.[24]

Назва танцю в післявоєнній Європі трансформується: у той час як до середини 1950-х років його називали «джітербаг» і «бугі-вугі»,[25] Поява в кінці 1950-х терміну «рок-н-рол» дає нове ім'я танцю.[26] Народження у США музики Білла Хейлі й Елвіса Преслі, які на основі афроамериканського коріння грають білу музику, робить американські традиції більш прийнятними. Також успіх частково пояснюється тим, що музика і танець були вираженням юнацького протесту проти покоління їх батьків.[26] На базі бугі-вугі виникають багато інших танців, в тому числі джайв, акробатичний рок-н-рол, ле рок, черок.[27]

З появою твісту бугі-вугі поступово щезає, залишаючись тільки в професійних танцювальних школах.[27] Він вважається спрощеною версією рок-н-ролу, рок-н-ролом без акробатичних елементів, зазвичай його виконують діти і літні люди. Уся соціальна складова зникає, танець стає дуже обмеженим і стереотипним.

Кадр з фільму «Swing kids» 1993 року

З 1960-х по 1980-і бугі-вугі практично повністю поглинені акробатичним рок-н-ролом. Танець уніфікують, з'являються обов'язкові елементи, по суті, бугі перетворюється на спорт. Зникають технічні аспекти ведення і слідування, імпровізація, музикальність. Тому на початку 1980-х у європейських танцівників виникає бажання добратися до коріння, подивитися, як танець виглядав насправді, у ті часи. Пошук старих записів, кіноплівок, живих свідків виявився плідним, і у 1984 році в Мюнхені проходить перший чемпіонат з бугі-вугі у сучасній формі.[27] За Німеччиною слідують Італія і Швейцарія, згодом Швеція, Франція й інші європейські країни.

Протягом наступного десятиріччя бугі залишаються танцем професіоналів і небагатьох ентузіастів, але початок відродження свінгу у США наприкінці 1980 років та поява нео-свінгу, музичного стилю, що ідеально пасував бугі-вугі, зробило це захоплення масовим.[28] Музика у виконанні Big Bad Voodoo Daddy, Royal Crown Revue, Dr. Zoot, Cherry Poppin' Daddies і Brian Setzer[29] стає дуже популярною, а поява свінгових танців на кіноекранах (фільми «Swing Kids» (1993) і «Swingers» (1996)) та телебаченні (реклама фірми «Gap» «Khaki Swing» (1996)) спонукає ентузіастів експериментувати з бугі-вугі.

Великі школи бугі-вугі існують майже в усіх європейських країнах, вони об'єднанні у національні федерації і підпорядковуються Світовій конфедерації рок-н-ролу WRRC. WRRC виникла у 1984 році на основі федерацій Італії, Німеччини, Франції, Швейцарії для впорядкування правил зі спортивного рок-н-ролу і бугі-вугі.[30] Зараз у складі Світової конфедерації знаходиться більше 30 країн.[30] WRRC регламентує певні танцювальні правила, музику для змагань, проводить чемпіонати і кубки світу з бугі-вугі.[31] Чемпіонати з бугі-вугі транслюють національні телекомпанії Німеччини і Франції.

Довгий час соціальний (клубний) і змагальний (конкурсний) бугі-вугі досить чітко розділяли. Зараз ця різниця не така велика, але певні аспекти залишилися:

• соціальний танець характеризується великим діапазоном темпів, імпровізацією, складною системою ведення і слідування, дрібною музикальністю;
• конкурсний танець виконується під певні, схвалені федерацією мелодії, складається з невеликих поставлених хореографій, танцівники використовують сольні елементи з автентичного джазу і чарлстону, а також складні акробатичні елементи.

• вага тіла над кінчиками ніг;
• ноги трохи зігнуті;
• спина пряма, трохи нахилена вперед, таз трохи випнутий назад;
• система (рамка) права рука-груди-ліва рука повинна залишатися натягнутою протягом усього танцю;
• зв'язок у парі здійснюється в основному за рахунок лівої руки партнера, яка тримає праву руку партнерки;
• передпліччя рук партнера і партнерки утворюють одну лінію.[32]

Крок йде від коліна, з досить високим підйомом стопи. При цьому корпус залишається незмінним, нібито підвішеним над підлогою.[32]

Найбільш поширеним є шестибітний ритм. Він виконується таким чином — два кроки, тріплстеп (синкоповане шасе), тріплстеп. Партнер починає з лівої, партнерка з правої ноги. Існують варіації на вісім біт і на чотири. Теоретично може бути будь-яка парна кількість біт. Найбільш поширені подвійні і потрійні кроки, але також використовують різні варіації,[32] в тому числі з кіками.

Музика в бугі, як і в усіх свінгових танцях, має розмір 4/4. Наголос на слабу долю (2 і 4). Музична фраза складається з 2 тактів — 8 бітів.

Для музики, під яку виконується бугі-вугі, притаманна структура, коли куплет складається з 4 вісімок. Три вісімки подібні одна до одної і так званий брейк, вісімка, що відрізняється від попередніх. Для змагального бугі найчастіше використовується така танцювальна схема — 4 зміни на 6 рахунків і брейк на вісім. Хоча можливі варіанти і 3*8+1*8, і 2*6+1*8+1*4+1*8, і безліч інших.

У 1980—1990 рр. бугі-вугі виконувався майже виключно у швидку музику, що дозволяло найбільш ефектно показати роботу ніг. Зараз у змагальну програму входить також і повільний темп, не притаманний автентичному бугі. Через це виконання бугі у повільному темпі іноді нагадує лінді хоп або вест кост свінг.

Найпоширенішими є шестибітні зміни положення в парі. Це можуть бути зміни положення партнерів відносно один одного, виходи в закриту чи відкриту позицію, або обертальні рухи одного чи двох партнерів.[32][33] Також використовують 8-бітну варіацію свінгауту — віп, коли рух починається у відкритій позиції, проходить через закриту і закінчується знову в відкритій. Бугі-вугі досить адаптивний танець, йому притаманний постійний розвиток і використання кроків і фігур з близьких йому соціальних танців, наприклад, лінді хопу, вест косту, або навіть сальси. Під час брейку часто танцюють автентичний джаз або чарлстон у парі. На змаганнях деякі фігури замінюють на акробатичні елементи, важливою вимогою до яких є їх ритмічна музикальність.[34]

Основною метою змагань є відтворення духу бугі-вугі в його найліпшому виконанні.[35] Найважливішою частиною цього є:

• базові кроки і ведення, активне і точне;
• динаміка у швидкий темп і аристократичність у повільний;
• різноманітність танцю в музику;
• дух шоу (весело, робота на публіку тощо).

Правила турнірів з бугі-вугі не стандартизовані і відрізняються від країни до країни. Є обрані музичні композиції, які в основному використовуються для турнірів. Список деяких з найважливіших правил турнірів:[34][36]

• є додаткові тури і тур надії для виходу в фінал. Темп збільшується з кожним туром;
• повільний раунд виконують виключно основний клас чи сеньйори;
• максимум сім пар у фіналі;
• у фіналі, кожна пара танцює сама на танцювальному майданчику;
• у попередніх, проміжних і турах надії кілька пар можуть танцювати одночасно;
• у журі має бути від 5 до 7 суддів;
• музика у фіналі має обиратися з чотирьох треків у випадковому порядку;
• у попередніх, проміжних і турах надії музика вибирається випадковим чином;
• оцінка пари буде включати в себе інтерпретацію музики, техніку ніг, малюнок танцю і ведення-слідування;
• танцювальний одяг має бути у стилі 1950-х років;
• деталі одягу не можуть бути знятими;
• учасники змагань з формейшену повинні виступати в однакових костюмах;
• танцювальні трюки судяться як танцювальні фігури. Виконання акробатичних трюків у чистому вигляді заборонено.

Критерії оцінки діляться на чотири позиції. Загальний бал із 40 пунктів (10 за позицію) отримується за сумою усіх чотирьох[34]:

Під позицією «техніка ніг партнера/партнерки» розглядають усі критерії, що стосуються загального виконання:[35]

• крок. Окрім одинарного, подвійного і потрійного основного кроку допускаються й інші варіації, якщо вони підходять до музики. Рух має виглядати легко і грайливо, але при цьому бути динамічним. Вибір малюнку ніг танцівників покликаний підкреслити ритмічний характер музики;
• рух тіла. Рух ніг має бути компенсовано зустрічним рухом стегон, щоб зменшити «злети і падіння» верхньої частини тіла. Рух тіла танцівника має бути музикальним і обігравати фігури;
• положення рук. Руки мають бути в найвиграшнішій позиції для посилення враження від танцювальних фігур.

Загальна виконання і оцінка: цей набір критеріїв підсумовується для оцінювання. Різні тлумачення дозволено за умови, що зазначені критерії були виконані. Окремі критерії завжди підпорядковані найбільш вигідному загальній картині.

Порушення критеріїв караються важче дрібних помилок.

Всі фігури і танцювальні елементи повинні виконуватися через візуальний, ручний або тілесний контакт.[37] При виборі танцювальних фігур, найважливішим є збереження характеру бугі-вугі. Новостворені, або запозиченні з інших видів танцювальні фігури, мають бути адаптовані з урахуванням характеру бугі-вугі. Під виконанням фігур мається на увазі якість технічного виконання кожної фігур на виступі. Оцінюється легкість, грайливість і точність. Різноманітність дуже вітається.[35] Акробатичні елементи повинні бути оцінені як фігури танцю, приділяючи особливу увагу виконанню, заходу і виходу.[34]

Наступні критерії відносяться до цієї позиції:[35]

• гармонія: гармонія означає взаємодію і доповнення рухів обох танцівників під час виконання фігур. Також це відноситься до ліній, що створює пара;
• ефектність пари: партнер і партнерка мають діяти як єдине ціле, не втрачаючи при цьому особисту індивідуальність;
• харизма: в танці має бути відображене задоволення від танцю, радість;
• інтерпретація: кожен рух, кожен крок мають бути індивідуальними і мати унікальний характер. В залежності від музики одна й та ж фігура мають відрізнятися.

Рейтинг: вирішальне значення для розгляду цієї позиції є загальне враження від вищезазначених критеріїв.

Оцінка «Ведення-слідування» складається з наступних питань:[35]

• чи чекає пара на брейк, чи танцює вільно до настання брейку?
• чи скорочують фігури, щоб бути в музиці, чи усі фігури заздалегідь сплановані і керовані?
• чи використовуються допоміжні фігури і як вони виконані?
• як проходить ведення — тілом, рукою, візуально?
• чи не використовує партнер забагато енергії для ведення партнерки?
• чекає партнерка на початок ведення, чи йде на кроки сама?

Для ведення-слідування у пари є певні прийоми. Суддя повинен оцінити як танцівники використовували їх.

Змагання проводяться в наступних категоріях і за наступними правилами[34]:

(Для сеньйорів: 35-40 років — один з партнерів має бути не молодше 35 років, другий — не молодше 40).

Фрагменти виступів усіх світових чемпіонів з бугі-вугі в основному класі з 1991 по 2013 рік.

Плакат фільму «Стиляги» 1993 року

В кінці 1940-х у радянському союзі виникає нова молодіжна субкультура — стиляги. Захоплення західною культурою, одягом, стилем життя, американськими музикою і танцями різко засуджуються офіційної пресою і владою.[38] Тим не менш, після Другої світової радянське суспільство деякий час зберігало відкритість по відношенню до Заходу. Мільйони радянських солдат повернулись додому, в їх розповідях фігурували враження про інше, європейське життя. Люди ще носили речі, прислані по ленд-лізу, а в радянських кінотеатрах йшли «трофейні» західні кінострічки. Молодь обожнювала такі фільми, як: «Серенада сонячної долини», «Сто чоловіків і одна дівчина», «Джордж із Дінкі-джаза», «Дівчина моєї мрії».[38][39]

Джаз і свінгові танці стають символами свободи, нонконформізму і прагнення до кращого. Улюбленими танцями стають свінг, рок-н-рол і бугі-вугі.[38][40] Причому радянські стиляги не обмежуються доволі небагатими знаннями в цій області і вигадують власні варіації на тему модного танцю (бугі-вугі) — існували «атомний», «канадський» або «трійний Гамбурзький» стилі.[41] Є певні свідчення, що свінг танцювали в Одесі ще в 1940-х, незважаючи на різко негативне ставлення до цього влади. Так, «Комсомольська правда» виступила з різкою критикою захопленням одеситів бугі-вугі і джазом.[16]

У 1960-х ця молодіжна субкультура поступово зникає, а з нею і культура соціального танцювання бугі-вугі.

В 1985 році до влади в СРСР приходить Михайло Горбачов. Настає час перебудови. У радянському союзі починається відлига і західна культура поступово повертається до мешканців СРСР. В 1986 в Москві створюється перший спеціалізований клуб рок-н-ролу, а в 1987 році пройшов перший офіційний турнір з акробатичного рок-н-ролу.[42] В 1990 році у змаганнях в Москві беруть участь спортсмени клубу «Гранд» з Харкова.[43]

Іван Катрунов та Тетяна Георгієвська на кубку світу в Італії

У 1994 викладачі московського клубу акробатичного рок-н-ролу «Танцкласс» Дмитро Тарасов і Марина Косминіна відвідують семінари з бугі-вугі у Швейцарії[44] і починають викладати новий танець спочатку в Росії, а потім і в Україні. У 1995 на такі семінари в Харкові попадає Тарас Мельник,[45] який у 2001 році разом з Ларисою Глікиною засновує Київський Свінг Денс Клуб КСДК.[46] Тарас і Лариса успішно змагаються і виступають, стають срібними призерами чемпіонату Росії з бугі-вугі і неодноразовими призерами чемпіонатів України.[45] З 2003 року КСДК починає проводити щорічний міжнародний танцювальний фестиваль «Свінгляндія», який відвідують такі відомі танцівники бугі-вугі як чотирикратні чемпіони Швеції Гасе і Марі Маттсон і чемпіонка світу Джессіка Леннартсон. У 2005 в КСДК тимчасово припиняють викладати бугі-вугі.

У 2003 році Іван Катрунов і Жанна Заночкіна засновують клуб «Елвіс» у Харкові.[47] Іван і Жанна досягають високих результатів в Україні та світі, серед іншого посівши третє місце на кубку світу в Москві у 2007.[47] У 2009 році на хвилі інтересу до рок-н-рольної культури через розвиток рокабільної субкультури в Києві і прем'єри кінострічки «Стиляги» КСДК відновлює заняття з бугі-вугі. У 2011 до Києва переїжджає Іван Катрунов і починає викладати бугі спочатку в КСДК, а згодом і створивши свою власну школу — філіал харківського Елвіса.[48]

У цьому ж році Євген Нагорний створює у Києві "Kiev Rebel Dance".

З 2011 харківський Елвіс, під керуванням Жанни Заночкіної перетворюється на "Fast Feet Club". У Харкові щорічно проводиться найбільший і наймасштабніший Бугі фестиваль України - "Слобожанський Lets Dance Camp", щороку там збираються майже всі бугери України, обов'язковим атрибутом фестивалю є присутність найкращих міжнародних вчителів і неймовірна атмосфера самого кемпу.

У 2013 році Сергій Ковальов створює у Києві "Hot Boogie Club".

Іван Катрунов починає активно виступати на міжнародній сцені з Тетяною Георгієвською. Пара встановлює рекорд швидкості розвитку — за півроку ставши фіналістом чемпіонату світу.[49] У 2013 вони виходять на друге місце у рейтингу WRRC, а в 2014 українська пара вперше очолює світовий рейтинг.[49]

У 2015 році Тетяна Георгієвська починає виступати за Норвегію з Сондре Олсеном Бьо, і за декілька місяців вони стають однією з найсильніших пар Світу.

У 2016 році в КСДК знову починається викладання Бугі-Вугі, викладачами стають багаторазові фіналісти і призери Чемпіонатів України - Максим Болгов та Вікторія Чупріна, згодом до них приєднується Марина Прийдан. На початку 2018 року напрямок Бугі-Вугі в КСДК відокремлюється і створюється новий клуб - Rock Dance Studio.

У 2018 році у Хмельницькому, спочатку як філіал київського Hot Boogie Club, а потім як окремий клуб, починає працювати Groovy Moves.

Тетяна Георгієвська і Сондре Олсен Бьо і досі залишаються майже непереможною парою, яка у 2017 і 2019 році виграє Чемпіонат Світу, і Чемпіонат Європи 2018 і 2019 року.

23-24 травня 2020 року в Україні, планувалось проведення Кубку Світу з Бугі-Вугі під егідою Всесвітньої Конфедерації Рок-н-Ролу (WRRC) та Всеукраїнської Федерації Акробатичного Рок-н-Ролу та Бугі-Вугі України (ФАРРУ), але із поширенням епідемії коронавірусу було вирішено змістити змагання на іншу дату.