Бурківський Олександр Оттович

Олександр Оттович Бурківський
Народження	19 лютого 1874; Рівне, Волинь
Смерть	31 серпня 1921 (47 років); c. Пикуличі, Польща; дорожньо-транспортна пригода
Поховання	Православний цвинтар у Варшаві :
Країна	УНР
Приналежність	Армія УНР
Освіта	Чугуївське військове училище
Звання	Полковник (15.6.1916); Генерал-хорунжий (5.10.1920)
Війни / битви	Російсько-японська війна; Перша світова війна; Українсько-радянська війна
	Хрест Симона Петлюри
Орден Святого Георгія	Орден Святого Володимира 4 ступеня

Олександр Оттович Бурківський (*19 лютого 1874, Рівне (?), Волинь — † 31 серпня 1921, Пикуличі, Польща) — український військовик, генерал-хорунжий Армії УНР.

Життєпис

Народився в місті Рівному на Волині(?). Походив з дворян Гродненської губернії; лютеранин. Закінчив Білостоцьке реальне училище. У 1892 р. вступив на службу однорічником 2-го розряду до 165-го піхотного резервного Ковельського полку. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом (1894, ін. джерела — 1896). Офіцер 165-го піхотного Луцького у Києві і 74-го Ставропольського в Умані полків.

В складі Російської імператорської армії

Учасник Російсько-японської війни.

З 19 жовтня 1904 р. — командував ротою 22-го Східно-Сибірського стрілецького полку. За бойові заслуги у боях одержав звання штабс-капітана.
23 березня 1906 р. повернувся до 74-го піхотного Ставропольського полку, з яким вийшов на Першу світову війну. Був двічі поранений (28 серпня 1914 р. та 13 січня 1915 р.).
З 02 січня 1915 р. — командир 2-го батальйону 74-го полку. 15 червня 1916 р. був підвищений до рангу полковника за хоробрість, виявлену у бою.
З 26 березня 1917 р. — т. в. о. командира 467-го піхотного Кінбурнського полку.
З 06 квітня 1917 р. — командир 465-го піхотного Уржумського полку.

Під час Першої світової війни дістав всі ордени до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, орден Святого Георгія IV ступеня (06 липня 1917), Георгіївську зброю (25 липня 1917), солдатську відзнаку Святого Георгія IV ступеня (за бої 23 та 30 липня 1917 р. під Станіславовом).

В українському війську

10 січня 1918 р. залишив фронт «через хворобу», відтоді — в українській армії. Учасник боїв на більшовицькому і денікінському фронтах.

У березні 1918 — комендант Умані, з 10 квітня 1918 — командир куреня 42-го (згодом — 32-го) пішого Сумського полку 6-го АК Армії УНР, згодом — Армії Української Держави.
З 6 серпня 1918 — помічник командира 32-го пішого Сумського полку Армії Української Держави.

За Гетьманату — офіцер штабу корпусу.

З 23 лютого 1919 року — завідувач зброї 1-ї (з 15.05.1919 р. — 6-ї) Запорізької дивізії Дієвої армії УНР.
З 1 червня 1919 — помічник начальника 6-ї Запорізької дивізії.
З 31 жовтня 1919 й до кінця листопада 1919 — начальник 4-ї піхотної Холмської (Сірожупанної) дивізії Армії УНР.
З березня 1920 року — начальник 5-ї стрілецької бригади 2-ї Стрілецької дивізії (згодом — 8-а бригада 3-ї Залізної стрілецької дивізії) Армії УНР.
З 5 жовтня 1920 — генерал-хорунжий, начальник 1-ї Кулеметної дивізії, помічник командувача Правої групи Армії УНР.

З грудня 1920 у таборах інтернованих у Польщі.

Трагічно загинув у Пикуличах в автокатастрофі під час відрядження з табору інтернованих до м. Ченстохова (Польща). Похований у Варшаві на православному цвинтарі Воля.

Могила Бурківського

Джерела

Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
Бурківський Олександр Оттович. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.

ЦДАВОУ. -Ф. 1075. — Оп. 1. -Спр. 67. -G 202–206;
Оп. 2. -Спр. 653. -С. За, РГВИА. -ф. 409. -Оп. 1. — п/с 553;
Монкевич Б. З останніх днів 6оротьби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6. — С. 4-7;
Савченко В. Український рух у ІХ-ій російській армії// За Державність. — Варшава — 1938. — № 8. — С 81-85;
Пекарчук І. Правда про 10 і 11 листопада 1920 р.// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 1. — С. 8-9;
Пузицький А. Ще в справі 10 і 11 листопада 1920 р.//Літопис Червоної Калини — Львів — 1933. — Ч. 4. — С. 8-9;
Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма, — Київ. — 2002. — С. 67, 221.
М. Литвин, К. Науменко, Збройні сили України першої пловини XX століття. Генерали і адмірали, Львів—Харків 2007. ISBN 978-966-2918-12-0

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.