Бусовисько

Розташоване в Карпатах, на березі Дністра.

Невеличке село, яке розкинулося на правому березі Дністра в мальовничій глибинці Карпатських гір.

Перша згадка про поселення відноситься ще до XIII століття. Первісно Бусовисько називали Волковичі. Адміністративно воно належало до тогочасного міста Самбора. Коли село змінювало свою назву, то спочатку було Пусовисько, потім Пересовисько, а згодом перейшло у Бусовисько.

Відомим село було ще з часів панування Австро-Угорщини своїми лікувальними рекреаціями. Мешканці Бусовиська вміли варити жентицю так, що вона виліковувала багато хвороб. Так що на променад тогочасним селом ходило багато львівської еліти. У місцевій церкві 1886 року повінчалися Іван Франко і Ольга Хоружинська.

У післявоєнний час про Бусовисько дізналася і правляча верхівка Радянського союзу. Саме тут у 1947 році переховувався син легендарного генерала Тараса Чупринки Юрій Шухевич у батькового приятеля Михайла Цапа.

Важливу роль у культурному житті відігравала церква. Відомо, що юридичний дозвіл на земельні угіддя для храму був наданий Михайлом Копистинським, Перемиським єпископом у 1595 році. В документаціях про село згадується монастир. Сучасна церква збудована у 1780 році. Це тризрубний триверхий храм бойківського типу. Напис на надпоріжнику західних дверей церкви повідомляє, що «По благодаті збудований божественний дім дня 30 квітня Р. Б. 1780». У 1793 році церква отримала грамоту єпископа Максиміліана Рилла, підтверджену єпископом Антоном Ангеловичем з наданням відпусту на Преображення Господнє, перенесеним сюди по ліквідації кафедрального собору в с. Спас. Зі скасованого Спаського монастиря до Бусовиськ передали ікони та багато церковних речей. У храмі зберігся іконостас кінця 18 століття, ікона невідомого автора «Преображення Христа» (14 ст.) і «Поклін царів і східних мудреців Ісусові» (сер. 16 ст.). Відома ще одна Бусовиська ікона «Поклоніння волхвів» (сер. 16 ст.), яка знаходиться в Національному музеї у Львові.

Попередниця сучасної церкви згадується у 1695 році. Вона була також тризрубною, але з двома двозаломними верхами. Такою її описує акт візитації у 1766 році.

При вході на церковне подвір'я праворуч знаходиться дерев'яна дзвіниця. На згадку будівничі залишили різьблений напис на одвірку її дверей: «По благодаті збудована ця дзвіниця Р. Б. 1788».

Церкву ремонтували на початку XX століття. Дах з ґонти замінили бляхою. В 1928 році громада села замовила проект нової мурованої церкви, архітектором був Євген Нагірний. Але втілити в життя цю ідею поки що не вдалося.

З 1960 по 1989 рр. церква Собору Пресвятої Богородиці стояла закритою. З 90-х храм оберігається як сакральна пам'ятка архітектури національного значення.

Станом на липень 2019 діє парафія ПЦУ.

Будівлю зведено у 1880 році за гроші громади села Бусовисько.

У плані складається з трьох основних приміщень: класу й житла вчителя, які розділені коридором.

У монографії про Старосамбірщину Софії Стешальської 1839 року зазначається, що школа в Бусовиськах є “найгарніша з всіх шкіл” і може бути зразком при будівництві таких споруд в інших селах.

Класна кімната – це велике прямокутне приміщення. Стіни в класі побілені, підлога зроблена з широких соснових дощок. При глухій стіні знаходиться підвищення – «градус». На ньому стоять : з одного боку стіл, з другого – чорна таблиця (класна дошка). Навпроти «градуса» вздовж кімнати – два ряди шкільних лав. На них лежать грифельні таблички з «рисіками». Учні 1-2 класів писали на грифельних дошках «рисіками»(загостреними грифельними паличками). 3 – олівцем у зошитах, і лише 4 – ручками(з металевим пером).

У творі Івана Франка «Грицева шкільна наука» описано «ослячу парту», яка теж є у класній кімнаті. За нею навчались несумлінні діти.

Вчитель жив у тому самому приміщенні – навпроти.

Школа з села Бусовисько

Школа з села Бусовисько

Вчителя винаймала сільська громада.[1]

Наразі в селі проживає близько тисячі людей. Великими родинами Бусовиська вважаються селяни з прізвищем Герило, Кость, Лужецький, Луць, Українець, Щербан, Цап, Яворський, Яциник. Село поділене на такі собі квартали: Горішній Кінець, Горб, Середина і Стави (колись болотиста місцевість). Навколо розкинулись гори, які селяни називають Січки, Потічки, Тараси, Лази, Вішки, Русинова гора.

А за селом ще одна цікава диковинка — Спаський чи Соколів камінь, або Чортів. Кожен може розказати легенду про це дивовижне місце. Гору, де знаходиться пам'ятка називають За верхом, а поруч ближче до села є Головня.

Дерев'яна церква Собору Пресвятої Богородиці, побудована 1717 р. Дзвіниця церкви Собору Пресвятої Богородиці (дер.) 1788 р.

• der-cer.lviv.ua/busovysko — «ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ ЛЬВІВЩИНИ»
• https://decentralization.gov.ua/newgromada/4244/composition
• https://strilky-gromada.gov.ua/