Бєлгородська оборонна лінія

Бєлгородська оборо́нна лі́нія (Засічна смуга, Засічна лінія) (рос. Белгородская черта) — одна з ланок у системі оборонних укріплень на південному кордоні Московської держави. Була завдовжки 800 км з центром у місті Бєлгород. Побудована з ініціативи російського уряду на початку XVII ст. Одна з російських порубіжних оборонних ліній XVI — XIX століття.

Зовнішні зображення
Бєлгородська оборонна лінія
	Схема Білгородської лінії

Лінія використовувалася для оборони від кримських і ногайських татар у XVI—XVII століттях, сприяла подальшому заселенню та економічному освоєнню південних чорноземних районів. Проходила по лінії Охтирка—Бєлгород—Ольшанськ—Валуйки-Острогозьк—Воронеж—Тамбов. Перетинала Муравський та Ізюмський шляхи. Складалася з міст-фортець, які мали артилерію, на шляхах — із дерев'яних і земляних оборонних пунктів з вежами і підйомними мостами («засічними воротами»), із засік-завалів у лісовій місцевості, валів і ровів — у польовій. Службу на лінії несли українські слобідські козаки і російські служилі люди (стрільці).

Прикордонні загони, сформовані для служби в цих містах, комплектувалися з українських слобідських козаків та селян, російських служилих людей (стрільців, козаків та пушкарів), їх загальна чисельність перевищувала 10 тис. осіб. Уряд частково переселяв сюди людей з північних областей. Населення укріплених міст займалося землеробством, тваринництвом, полюванням, рибальством, бортництвом, а також зобов'язане було охороняти оборонну лінію.