Острогозьк

Острого́зьк[2] (заст. укр. Рибне; рос. Острогожск) — місто в Росії, адміністративний центр Острогозького району Воронезької області. Лежить на історичній території Слобідської України.

місто Острогозьк
рос. Острогожск
Герб Острогозька Прапор Острогозька
Країна Росія
Суб'єкт Російської Федерації Воронезька область
Код ЗКАТУ: 20231501000
Код ЗКТМО: 20631101001
Основні дані
Час заснування 1652
Статус міста 1765
Населення ▼ 33 842[1]
Площа 22 км²
Поштовий індекс 397852–397855
Телефонний код +7 47375
Географічні координати: 50°52′ пн. ш. 39°04′ сх. д.
Часовий пояс UTC+4
Водойма р. Тиха Сосна
Найближча залізнична станція Острогозьк
Відстань
До залізничної станції: 3 км
До центру регіону (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:
142

Влада
Вебсторінка www.ostrogozhsk.ru
Мапа

Острогозьк

 Острогозьк у Вікісховищі

Засноване в 1652 році, статус міста з 1765 року. Один із полкових міст Слобожанщини. Населення (за переписом населення 2010 року) — 33 842 мешканці.

Лежить за 142 км на південь від Воронежу на річці Тиха Сосна (притока Донy). За 3 км від міста знаходиться залізнична станція Острогозьк (на лінії Лиски—Валуйки).

Походження назви

Острогозьк, який є історичним центром Східної Слобожанщини, був заснований українськими козаками 1652-го року. Колись, у VІІІ-Х ст.ст., на цьому місці вже існувало слов'янське поселення племені сіверян, але постійні напади кочовиків змусили наших предків покинути ці землі, і повернулися вони сюди лише у добу Богдана Хмельницького, аби своєю присутністю знову захищати рідну землю від ворожих зазіхань. Свою назву місто отримало від річки Острогощі, яка тут впадає у Тиху Сосну. Але за народними переказами, ім'я своє Острогозьк отримав від маленької дерев'яної фортеці — «острожка», з якого і розпочалася у ХVІІ ст. майбутня столиця найсхіднішого українського козачого полку.

Історія
Преображенська церква в Острогозьку
Герб (1781)

Засноване у 1650–1652 реєстровими українськими козаками Чернігівського і Ніжинського полків як військова фортеця — острог (на Білгородській межі) Московії. Будівництвом міста керував полковник Іван Дзиковський. Кількість реєстрових козаків — 2000 осіб, з родинами та майном. У 1653 році було завершене будівництво фортеці та церкви, а 1654 року до міста прибули нові переселенці-козаки, котрі оселилися у західній частині міста, яка й досі має назву «Нова Сотня».

До 1765 був полковим містом Острогозького слобідського полку, в 1779–1928 повітове місто Острогозького повіту Воронізької губернії.

За даними 1859 року у місті мешкало 7112 осіб (3678 чоловічої статі та 2434 — жіночої), налічувалось 762 дворових господарства, існували 7 православних церков, повітове й приходське училища, приватний пансіон і приватна школа, лікарня, богодільня, поштова станція, 25 заводів (2 салотопних, 3 миловарних, 3 свічкосальних, 2 свічковоскових, 2 ковбасних, 3 тютюнових, 2 цегельних і шкіряний), відбувались базари й 3 ярмарки на рік[3].

Місто в народі називали Рибним, оскільки тут був головний склад риби, що продавалася у внутрішніх губерніях Московії з Дону.

1895 через місто пройшла залізниця Харків—Балашов.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 20983 осіб (10410 чоловічої статі та 10573 — жіночої), з яких 20653 — православної віри[4].

Перші визвольні змагання

25 травня 1917 року в місті відбувся перший Український з'їзд Острогозького повіту, на який зібралися представники 15 волостей, товариства «Просвіта» та кооперативів. З'їзд видав кілька постанов та перевів збірку на Український Національний Фонд.

Найголовнішими постановами були:

  • зв'язатися з Харковом як центром всієї Слобожанщини;
  • негайно приступити до українізації народних шкіл шляхом організації курсів, впливом на земства тощо;
  • признати жовто-блакитний прапор та ін.

Було обрано Українську повітову раду, якій було доручено реалізацію постанов З'їзду та започаткування національних з'їздів у інших повітах.

У 1917 — у складі УНР. У 1918 зайнятий військами Української Держави. Гетьман Павло Скоропадський включив Острогозьк безпосередньо до складу Харківської губернії Української Держави. Після встановлення Директорії в Україні місто деякий час контролювалося урядом УНР. 1920 — постійна більшовицька окупація.

З 1928 року — районний центр (до того був повітовим містом). Тоді ж почався систематичний терор проти міського населення, пов'язаного з приватною справою. 1932—1933 комуністи вдалися до Голодомору проти населення міста. Загалом місто значно постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР.

У роки німецько-радянської війни під контролем німецьких військ з 5 липня 1942 року по 20 січня 1943 року. Тоді ж Острогозьк включений до складу Райхскомісаріату Україна. Острогозьк мав входити до Генеральної округи Воронеж (адміністративний центр у місті Воронеж) і стати центром Острогозького ґебіту.

Населення

За переписом 1897 року у місті проживало 20 983 осіб (10 410 чоловіків та 10 573 жінки)[5]. Розподіл населення за мовою згідно з переписом 1897 року[5]:

МоваОсібВідсоток
українська10 78951,42 %
російська9 81546,78 %
єврейська1280,61 %
польська730,35 %
німецька670,32 %
інші1110,53 %
Разом20 983100 %

Зміна чисельності населення за даними всесоюзних і всеросійських переписів:[6]

Рік195919701979198920022010
населення28403▲32979▲35577▲35698▲35746▼33842

Економіка
  • авторемонтний завод
  • цегляний завод
  • завод столярних виробів
  • оліфоварочний завод
  • консервний завод
  • винний завод
  • маслосироробний завод
  • шкірний завод
  • філіал ПО «Робітниця» (легка промисловість)
  • крейдо-вапняний комбінат.

Соціальна сфера
Будинок-музей Крамського

У місті є краєзнавчий музей, будинок-музей Івана Крамського, картинна галерея імені І. М. Крамського.

Видається російською мовою районна газета «Острогожская жизнь».

Зберігся ряд пам'яток архітектури — купецьких будинків XIX — початку XX століть. У центрі міста — пам'ятний камінь на місці зустрічі Гетьмана Івана Мазепи і московського володаря Петра I.[7]

Пам'ятний знак на честь гетьмана Мазепи на острогозькому Майдані
М. Ратушний та Д.Денисенко біля «мазепиного каменю».

На центральній історичній площі міста Острогозька, що називається тут Майданом, височить величний пам'ятний знак, напис на якому повідомляє: «16 вересня 1696 р. на Майдані Петро І, повертаючись з Азовського походу, зустрічався з гетьманом України Мазепою і козаками Острогозького полку, дякував їм за хоробрість і вірну службу»[8].

Відомо, як сильно допомогли козаки гетьмана Мазепи російському цареві при здобуті міцної турецької фортеці у гирлі Дону, на Азовському морі. Тому і дякував Петро за це українському гетьману. У перший раз володар України побував тоді у Острогозьку, через те і запам'ятали це острогозьці надовго, якщо не сказати, що назавжди. І не зважаючи ні на які прокляття і анафеми з трибун і амвонів, побудували у своєму місті пам'ятник з нагоди цієї зустрічі.

2010-го року острогозький Майдан відвідала висока делегація українців. Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради Михайло Ратушний і український журналіст зі Східної Слобожанщини, активіст місцевого українського товариства «Перевесло», який при цьому очолює Воронізьке регіональне відділення ОУР (Об'єднання українців Росії) Дмитро Денисенко, узявши з собою державний прапор України, сфотографувалися разом з ним біля острогозького пам'ятника українському гетьману. Світлина ця, разом з невеличкою статтею про Східну Слобожанщину, з'явилися незабаром в українському виданні «Україна молода». Між іншим, згадали автори цієї статті і про ті труднощі, які довелось долати острогозьким шанувальникам старовини, аби отримати дозвіл від воронізької влади на встановлення цього пам'ятника. «Коли встановлювали цей пам'ятний знак, місцевій владі закидали: чого це ви Мазепу згадуєте? — розповідає пан Денисенко. — Ті відповіли: тут відбулася зустріч двох відомих правителів того часу, для Острогозька — це вагома історична подія». Так і вдалося острогозьцям відстояти свій пам'ятник на Майдані[9].

Відомі люди

З містом пов'язане життя і діяльність:

В Острогозьку жив і працював космонавт Анатолій Філіпченко.

Див. також

Примітки
  1. Информационные материалы о предварительных итогах Всероссийской переписи населения 2010 года (рос.)
  2. Місто засноване українцями (Українська Вороніжчина в культурному житті України), тому згідно із 108 параграфом українського правопису має писатися відповідно до українських мовних традицій
  3. рос. дореф. Воронежская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ IX. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1865 — IV + 157 с., (код 11)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-35)
  5. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г.Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России. http://www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly. Процитовано 9 жовтня 2020. (рос.)
  6. Переписи населения Российской Империи, СССР, 15 новых независимых государств (рос.)
  7. Памятный знак на месте встречи Петра I c Мазепой Архівовано 23 квітня 2014 у Wayback Machine. — Свод петровских памятников (рос.)
  8. Зображення з оригінальним написом на пам'ятнику.
  9. Іван Леонов. Українське Подоння. // Україна молода. № 216, 18.11.2010 р.
  10. Кишкурно, Е. П. 2011. Студийное движение в Харькове в конце XIX — начале ХХ века. Вісник ХДАДМ, 3: 109—112.

Джерела та література

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.