Білка (Березнівський район)

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

В 1925 році на кошти, зібрані населенням Білки і Липників, було збудоване приміщення нової школи. Школа була простора, цегляна, з великими вікнами, покрита бляхою, двоповерхова Вона стояла на пагорбі (Лиса гора) і була обгороджена дерев'яним парканом. Школа була п'ятикласна (польська школа), і навчання в ній велося польською і українською мовами, у ній разом вчилися діти українців і поляків з Білки і Липників.
Першим вчителем був Іван Григорович Борщ, який навчав 36 учнів. Потім приїхали його син Шувері і дочка Юзя. Приїжджав також вчитель з Березного.
В 1932 році тут навчалось 85 учнів, в 1933 — 82. З 1939 року діяла семирічка.
В січні 1946 року школа була спалена українськими націоналістами, а її директор та вчителі (поляки) були вбиті.
Після 1946 року була відкрита українська школа, тривалий час навчання велося по селянських хатах: у Марії Харчук (1-4 кл.), Масія Хімін, Клима Андрощука, Омеляна Андрощука. Першим директором української школи був Лаврентій Васильович Рудюк. Майже півстоліття вчителькою цієї школи була Дося Яківна Ціпан.
Сучасне приміщення школи було зведено в 1962 році. В експлуатацію здали тільки перший поверх, а до кінця навчального року закінчили другий поверх. На лінійці-відкритті нової школи половина дітей були босі. Директором призначили випускницю педінституту Ліну Іванівну Легейду. На цій посаді вона працювала до 1975 року, потім до 1994 року завучем. В 1962 році в школі навчалось 294 учні (7 класів денної форми навчання та 8 клас вечірньої школи), працювало 8 вчителів. Школа мала своє підсобне господарство: пару коней, до 50 кролів та ділянки де вирощували сівозміни.
Найбільші врожаї мали у вирощуванні капусти, картоплі, гарбузів. Вирощену продукцію використовували на згодовування тваринам, а залишки реалізовували. На виручені гроші, так званий спецрахунок, виплачували заробітну плату конюху та утримували приміщення школи. Крім того, школа для обробітку брала в колгоспі до 3-5 га кормових буряків, і з цього школа мала доходи.
В 60—70-ті роки школа була осередком політично-масової та громадської роботи в селі. Один раз на тиждень вчителі читали лекції, брали участь в постановці п'єс, проведенні масових заходів, вшановували передовиків, ветеранів війни. Це були роки підйому політично-масової та культурно-освітньої роботи.
Збільшилась кількість населення, особливо молоді. В 1970 році в школі навчалося 285 учнів, а нині у селі нараховується (за списками сільської ради) 304 неповнолітніх. З 1975 року директором працює Іван Сергійович Корольчук.
Після розпаду Радянського Союзу, з 1992 року настали не найкращі роки як для держави, так і для навчального закладу. Хоч харчування дітей проводилось за рахунок Чорнобильських коштів та зарплати вчителям виплачувались із затримками та взаємозаліками. Ремонт приміщення проводився за спонсорську допомогу батьків.
У 2000 році директором Білківської загальноосвітньої школи призначили вчителя школи Майструк Світлану Іванівну. Школа має сучасний дизайн класів, міцну матеріальну базу, комп'ютерний клас. У 2010 році, після того як було підведено голубе паливо до села, газифіковано школу. В школі навчається 141 учень і працює 20 вчителів.

В 1958 році після того, як звільнили старе приміщення ФАПу, у ньому розмістили дитячий садок колгоспу, який працював до 1970 року, потім переведений в старе приміщення клубу. У 1989 році було завершено будівництво двоповерхового приміщення дитячого садка на 90 місць, з окремою кочегаркою, водяним опаленням. Завідувачем була Марчук Мирослава Миколаївна, потім Булка Валентин Гаврилович, Савчук Валентина Яківна і з 2002 року Касянець Ольга Романівна. В кризові 90-ті роки садочок працював сезонно.
З 2009 року дитячий садочок був переведений на постійний режим роботи та встановлено електричне опалення. На даний час в ДНЗ працює 17 працівників, а відвідує його 68 дітей у 3-х вікових групах.

Історія Білківської публічно-шкільної бібліотеки розпочалась з 1948 року, коли у селі була відкрита хата-читальня в Усач Оксенії. Це був важкий післявоєнний час. Країна відбудовувалась і всі хотіли кращого майбутнього. Бо до 1939 року була Польща на нашій території і всі дорослі і малі працювали на пана. Школу відвідували тільки діти із заможніших родин, а дітлахи з бідніших сімей допомагали дорослим по господарству та доглядали менших членів родини. Моя бабуся згадувала, що школа в селі була тільки польська. Про свою освіту вона розповідала так: «Ходила я до школи 2 дні. І все що мене навчили, то це діти читали „Ту єсть зайонець“- що в перекладі означає: то є зайчик. А на третій день мене не пустили до школи, тому що дорослі не могли обійтися без дитячої допомоги. Вони не у змозі були прогодувати численну родину, бо гнули спину цілими днями на панських полях та господарках.»

Люди були хоч бідні, та прагнули як до навчання так і до спілкування. А у хаті –читальні щовечора збиралася молодь та й старші люди, читали газети, спілкувались, обмінювались новинами. Була розгорнута програма по ліквідації неписьменності. Діти переростками ходили до школи (мій тато з 1934 року, а мама з 1941 року ходили до одного класу). А люди дорослі, які уже працювали, відвідували вечірню школу. Розпочиналось нове життя. Країна відбудовувалась.

І вже в 1950 році в селі була організована бібліотека. Першим бібліотекарем була Веселовська Валентина. Та вже 12 січня 1952 року після проходження курсів у Дубнівському культосвітньому училищі бібліотеку прийняла Галина Сергіївна Прокопук (Карповець). Приймав її на роботу завідувач культвідділу Луценко Іван Сергійович, дід теперішнього політика Юрія Луценка. Бібліотека знаходилась у приміщенні сільського клубу, який був побудований із старих клунь. Клуб був розташований в центрі села, навпроти школи (зараз побудована хата Майструка М. В.), і під бібліотеку було виділено одну тісненьку кімнатку. Фонд уже налічував близько тисячі примірників книг. Потім бібліотеку було перенесено на пошту при сільській раді. Теж була маленька кімнатка. Та тільки у 1970 році, коли побудували новий просторий клуб (завклубом був Майструк Юрій Денисович), під бібліотеку виділили просторих три кімнати (65 м кв. де бібліотека знаходиться і досі). На бібліотеку покладалась велика просвітницька робота по впровадженню політики партії, матеріалів пленумів, з'їздів партії. При бібліотеці була організована пересувка на тваринницьку ферму: зимою 2 рази в тиждень на фермі, а літом так само 2 рази на літнє пасовище (полігон). Пересувка існувала в коморі колгоспу, де бібліотекар 1 раз у тиждень випускала газету для «Червоного кутка», де висвітлювалися основні події в житті колгоспу.

При клубі працювали драматичний — керівник Ямковий Олександр Свиридович, та танцювальний — вела Карповець Галина Сергіївна гуртки. Для цього вона проходила спеціальні курси в Рівному, а також у районному будинку культури.

Інтелігенція в селі була на першому місці, так сказати, виконували накази партії, куди пошлють. Тому Галина Сергіївна була учасником не тільки сільського, а й районного хору в 1955—1959 роках. В район добирались пішки, або машиною колгоспу.

В 69-70 роки і було прокладено шосейне сполучення села з районом. 3 рази в тиждень бібліотекар відвідувала Березне, бо ще мала навантаження секретаря комсомольської організації . Молоду, енергійну Галину Сергіївну запримітило начальство і подали кандидатом у члени партії. Так невдовзі її прийняли у члени КПРС. Спочатку вона була замісником секретаря парторганізації, а згодом — партгрупоргом.

Книги надходили до бібліотеки з бібколектора з Рівного 1 раз у квартал. Були посилки в кількості і по 150 і по 300 і по 500 примірників. Роботи вистачало і в бібліотеці, бо крім обслуговування читачів ще треба було вичитать курс лекцій, проводилися масові заходи до всіх знаменних і пам'ятних дат, працював клуб «Книжчина лікарня», де активісти ремонтували книги.

Оплата бібліотекаря спочатку становила 34, а згодом- 54 крб. І пропрацювала в бібліотеці Галина Сергіївна аж до 1991 року і при цьому заробила 39 років стажу (з них один рік працювала завклубом). А вже у березні 1991 року бібліотеку прийняла після закінчення Дубнівського культосвітнього училища Світлана Олександрівна Гаврилюк (Семенович). У 1990 році наказом по ЦБС було зроблено перереєстрацію книжкового фонду і фонд приймала уже по нових інвентарних книгах.

Це були роки, коли розпався СРСР і Україна стала Незалежною державою. В цей час уже видавництва стали більше друкувати твори які користувалися попитом, бо раніше друкувалося багато політичної і партійної літератури. Читачі дуже багато читали, тому що бібліотека була на селі єдиним джерелом, де можна було здобувати освіту і самостійно. А діти то прибігали двічі, або тричі на день. Реальних відвідувачів було дітей щодня по 20-35, і дорослих чоловік 10. В бібліотеці було тепло й затишно, то люди йшли просто відпочить. передивитися журнали і газети, яких на той час достатньо передплачувала бібліотека. Приходила одна людина і набирала книг на 3-4 члени сім'ї. Активісти раз у квартал ремонтували дитячі брошури, бо ті були дуже поношені.

Проводилися масові заходи до знаменних і пам’ятних дат, до народних свят. У 1996 році економічна криза в Україні стала поглиблюватися і бібліотеки стали переводить на 0,5 і 0,25 ставки. В той час Гаврилюк С. О. пішла у декретну відпустку, а фонд прийняла випускниця Дубнівського коледжу Савчук Ольга Петрівна. За 4,5 роки, поки Гаврилюк С. О. була у «декреті», помінялося 3 працівники. Крім Савчук О. П., ще працювали Гаврилюк Н. А. та Коваль Н. К. Це були тяжкі часи. Бібліотека не опалюється, тому що опалювальна система була розморожена ще у 1993 році, то поки не було кризи, то одна кімната опалювалася калорифером, а пізніше не стало ні світла ні грошей. В бібліотеці тепла нема, літератури не надходить, зарплати нема.

У березні 2001 року фонд приймає основний працівник — Гаврилюк С. О. виходить на 0,25 ставки — 33 грн. Нових надходжень нема. Але через рік, у листопаді 2002 року у області пройшла реструктуризація бібліотечної системи, під час якої було сільські і шкільні бібліотеки у селах об'єднано у одну публічно-шкільну бібліотеку. Так з листопада 2002 року Білківська публічно-шкільна бібліотека працює на цілу ставку у одному приміщенні сільського клубу, куди було перенесено шкільний фонд. Звичайно, умови обслуговування покращилися, тому що шкільні бібліотеки комплектувалися трішки краще і фонд, можна рахувати, поповнився новою літературою. У цьому ж 2002 році у бібліотеці було зроблено пічне опалення (поставлено грубку у першій кімнаті) до обласного семінару, який проводили у грудні по об'єднанню бібліотек.

У 2008 році бібліотека була комп'ютеризована, а в травні 2009 підключена до мережі Інтернет.

Сьогодні публічно-шкільна бібліотека с. Білка — це інформаційний, культурно-просвітницький, дозвіллєвий центр на селі, осередок збереження національної культури, народних традицій, звичаїв, центр спілкування сільчан. Розташована вона в центрі села в приміщенні сільського клубу. Незважаючи на те, що приміщення займає всього 60 м.кв тут вдало розмістилися і читальна зала, і кімната юного читача, і абонемент.

Пріоритетним напрямком роботи Білківської ПШБ є: надання необхідної інформації на допомогу навчально-виховному процесу та виховання ціннісного ставлення особистості до держави і суспільства; до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; до сім'ї, родини, людей; до себе; до природи; до праці; до мистецтва в рамках обласної програми «Національного виховання учнівської молоді Рівненщини»

Основні завдання, які стоять перед бібліотекою — це розширення форм і методів бібліотечної діяльності, сприяння соціальній затребуваності бібліотеки як інформаційної і культурологічної установи, формування її позитивного іміджу, взаємодія з зацікавленими державними і громадськими організаціями.

Бібліотека в своїй роботі використовує як традиційні форми та методи, так і нові технології. Уже традиційними стали презентації бібліотечних уроків, перегляд віртуальних виставок, подорож сайтами (наприклад «Сайтами Діда Мороза»).

Органи радянської влади піклувались про освіту, охорону здоров'я та дозвілля мешканців села. На початку 50-х років було збудоване невеличке приміщення, де розмістився клуб, там знаходилась бібліотека з фондом 1150 примірників літератури та кіноустановка. Завідувачем клубу була росіянка Олександра Сидорова, дружина місцевого дільничного міліціонера. Потім, в 1970-му році було збудоване сучасне приміщення клубу, а в приміщення колишнього клубу було перенесено дитячий садок.

У приміщені були розташовані: фоє, зал для глядачів на 220 місць з сценою, гурткова кімната, кіноустановка, кочегарка для котлів з водяним опаленням та бібліотека з трьох кімнат. При бібліотеці працювала бібліотечна пересувка, що обслуговувала Підгало та тваринницьку ферму. На той час в бібліотеці працювала Прокопчук Галина Сергіївна з 1952 року до 1991 р. В 1991 році бібліотеку, з фондом 13 тис. примірників, прийняла випускниця Дубнівського-культосвітнього училища Гаврилюк Світлана Олександрівна.

В зв'яку з реорганізацією Центральної бібліотечної системи та шкільних бібліотек, відбулося об'єднання бібліотек: сільської та шкільної в Публічно-шкільну бібліотеку в 2002 році. З 2008 року бібліотека комп'ютеризована, працює з електронними картотеками та каталогами в системі ІРБІС, підключена до всесвітньої мережі Інтернет в 2010 році. На початок 2011 року фонд становив 12740 примірників художньої літератури та підручників.

Очолив сучасний клубний заклад Юрій Денисович Майструк. У різні роки до 1978 року сільський клуб очолювали Неля Василівна Хімін, Микола Гавренович Радіонов, Галина Корольчук, Олександр Пінчук, Сергій Онуфрійович Усач. В клубному закладі працював хор та чоловічий ансамбль та інші гуртки. В 1978 році клуб очолила Валентина Олександрівна Хіміна. У клубі працювали гуртки: хор, жіночий вокальний ансамбль, чоловічий квартет, агітбригада, фольклорний колектив, духовий оркестр, художнього читання, любительське об'єднання «Господарочка», спортивна секція по класичній боротьбі. В 1979 році вона організувала ансамбль жінок, згодом це став фольклорно-етнографічний ансамбль. За час роботи колектив побував з виступами в містах Дубно, Острозі, Дубровиці, Сарнах, Корці, Гощі, Костополі, Зарічному. В 1988 році Ярославом Ященком (на той час керівник народного колективу) було засновано дитячий фольклорний колектив «Криничка» який здобув звання «зразковий», він проіснував до 1995 року. В 1991 році фольклорний колектив сільського клубу став учасником і лауреатом ІІ Міжнародного фестивалю народної творчості м. Київ. В 1993 році захистив звання народного.
З 1998 року по 2002 завклубу працювала Дворянська Ганна Анатоліївна (Хіміна).

Народний колектив був учасником обласних свят «Пісні рідного краю», «Краснопільські вітряки» м. Гоща, «Повстанські ночі» м. Костопіль, «Зелене Купало в літо упало» м. Корець, Відкритий молодіжний фестиваль «Горлиця» с. Маринин Березнівського району, неодноразовим учасником районного фестивалю «Квітка папороті знову зацвіла» с. Моквин Березнівського району, постійним учасником районного огляду- конкурсу «Коляда», учасником районного фестивалю «Поліські джерела».

У 2008 та 2010 році став учасником VІІІ та ІX Міжнародного молодіжного фестивалю традиційної народної культури «Древлянські джерела» м. Рівне. За 32 роки існування колективу понад сто жителів села стали його учасниками.