Білогір'я

Білогі́р'я (до 1946 р. — Ляхівці) — селище міського типу в Україні, у Шепетівському районі Хмельницької області. До 17 липня 2020 року — колишній районний центр ліквідованого Білогірського району.

смт Білогір'я
Герб Білогір'я
Вигляд Білогір'я
Вигляд Білогір'я
Країна  Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Шепетівський район
Рада Білогірська селищна рада
Код КАТОТТГ:
Облікова картка смт Білогір'я 
Основні дані
Засноване
Перша згадка 1441
Магдебурзьке право 1583
Статус із 1946 року
Площа 8,6 км² [1]
Населення ▼ 5 212 (01.01.2020) [2]
Густота 616,1 осіб/км²
Поштовий індекс 30200
Телефонний код +380 3841
Географічні координати 50°00′18″ пн. ш. 26°24′57″ сх. д.
Висота над рівнем моря 236 м
Водойма р. Горинь
Відстань
Найближча залізнична станція: Суховоля
До станції: 3 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 88,9 км
Селищна влада
Адреса смт Білогір'я, вул. Шевченка, 44
Голова селищної ради Мельник Василь Васильович
Вебсторінка Білогірська селищна рада
Карта
Білогір'я
Білогір'я

Білогір'я у Вікісховищі

Засноване 1441 року. Магдебурзьке право з 1583 року. Статус селища міського типу — з 1960 року.

Населення: 5709 мешканців (перепис 2001), 5483 мешканці (2011)[3].

Географія

Розташоване на лівому березі річки Горині (притока Прип'яті), за З км від залізничної станції Суховоля на лінії Шепетівка-Подільська — Тернопіль.

Білогір'я лежить у південній частині історико-етнографічної Волині. Рельєф місцевості — горбиста рівнина. Є поклади крейди, глини, значні запаси торфу.

Історія
Братська могила в селищі
Костел XVII століття

В околицях Білогір'я виявлено залишки трипільської культури (ІІІ тис. до н. е.), населення та курганний могильник бронзової доби (II тисячоліття до н. е.), а також кілька поселень черняхівської культури.

Перша згадка про Ляхівці датується 1441 роком, коли за привілеєм великого литовського князя Казимира IV стало належати шляхтичу Дениску Мокосійовичу. Пізніше посідачкою Ляхівців була королева Польщі Бона Сфорца[4].

Оригінальну назву місцині дали «ляхівські двори» — польські оселі переселенців з «Країни тисячі озер» — Мазурів[джерело не вказане 3035 днів].

Князь Юзеф-Олександр-Доброгост Яблоновський збудував тут замок. У 1780-х рр. цей же власник підтвердив містечку магдебурзьке право (вперше надане ще 1583 р.), а також надав печатку «ляховецької магдебургії» з зображенням великого герба Яблоновських (щит чотиричастинний; у першій частині — герб «Прус ІІІ», у другій — «Прус І», у третій — «Злотоголенчик», у четвертій — «Коси»; зразки такої печатки, відомі з 1780-х — 1790-х рр., відомі з документів архіву Яблоновських—Сапіг у фондах відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника).

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Ляховецької волості Острозького повіту Волинської губернії, мешкало 2368 осіб, налічувалось 296 дворів, існували 4 православні церкви, 2 часовні, костел, школа[5]. За ½ версти розташовувалось садиба Леонцине з 3 млинами, ярмарком, винокурним заводом.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 5401 особи (2634 чоловічої статі та 2767 — жіночої), з яких 3890 — православної віри та 1384 — юдейської[6].


Релігійне життя

Окрім парафіяльного храму тут звели домініканський монастир. Будівництво розпочав руський шляхтич Павло Христофор Сенюта, який у релігійному плані пізніше добряче збаламутив Волинь та Поділля[джерело?]. Він спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм та католицизм, а 1616 року прийняв аріанство.

Будівництво домініканського монастиря завершилося близько 1660 р. (до речі, теж на кошти Сенют). Історія храму досить складна. Сучасна святиня Пресвятої Трійці, Успіння Богородиці та свв. Петра і Павла була освячена 21 липня 1789 року. Художник Наполеон Орда, який у 1862—1876 роках мандрував Волинню, зазначив, що змальований ним храм був побудований Сенютою 1612 року. Отже, 1789 року могла відбутися реконсекрація (повторне освячення) святині з якихось причин, адже збудована вона була задовго до того. Храм мав цілих 10 вівтарів.

Рекреаційні ресурси

У місцевості видобувається мінеральна природна столова вода — «Білогірська»[7][8].

Економіка

Цегельний завод, ТОВ НВА «Перлина Поділля», ТОВ «Білогір'ямолокопродукт». У місті з листопада 2008 року діє супермаркет мережі «Наш Край».[9]

Відомі особи

Уродженці Білогір'я

Перебували
  • Йоахім Рупньовський — аріянин-«міністр» в Ляхівцях
  • Пйотр Мошковський — полеміст, аріянин-«міністр», заступник Йоахіма Рупньовського[10]

Помер в Білогір'ї
  • Юзеф Сапега — польський політик, вояк

Примітки
  1. Хмельницька обласна рада. Білогірський район Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.. [oblrada.km.ua/userfiles/паспорт Білогірська селищна рада Білогірський район.doc Паспорт Білогірської селищної ради (doc)]
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  3. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 жовтня 2011.
  4. Lachowce… — S. 54
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  6. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-23)
  7. Вода мінеральна природна столова «Білогірська». Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 6 серпня 2011.
  8. Вода «Збручанська роса» — це не вода «Збручанська»!. Архів оригіналу за 6 липня 2010. Процитовано 6 серпня 2011.
  9. Retai.net: У місті діє супермаркет мережі «Наш Край».[недоступне посилання з червня 2019]
  10. Tazbir J. MORZKOWSKI Piotr (poł. XVII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXIІ/1, zeszyt 92. — S. 28—29. (пол.)

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.