Білопілля (Козятинський район)

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Білопільської волості Бердичівського повіту Київської губернії, мешкало 932 особи, налічувалось 141 дворове господарство, існували католицький костел, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, поштова станція, 4 постоялих двори, постоялий будинок, 20 лавок, водяний і вітряний млин, відбувалось 7 ярмарків на рік[2]. За версту — пивоварний завод.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2619 осіб (1271 чоловічої статі та 1348 — жіночої), з яких 1423 — православної віри, 1141 — юдейської[3].

Вітряк у Музеї Хліба, Білопілля

Унікальний «Музей Хліба» під відкритим небом у Білопіллі є візитівкою Козятинського району. Комунальний заклад на вул. Бердичівській[4] — це жива історія українського хліборобського роду иа національних сільськогосподарських традицій. Експозиція музею знайомить відвідувачів з історією хліба з найдавніших часів до наших днів. До музейного комплексу, що був заснований у 1986 році на місці старого вітряка, входять: млин-вітряк, селянська хата, клуня (стодола), криниця, пасіка, садок, огорожа у вигляді тину, подвір’я та виставка сільськогосподарського реманенту.

На території комплексу височіє «вітряк» — архітектурний пам'ятник XVIII ст. Дивлячись на його 15-метрову горду «поставу», яку видно далеко за селом, навіть не віриться, що з'явився він ще у 18 столітті. Колись до нього тягнулися селяни, щоб змолоти зерно. А тепер для убілених сивиною людей це згадка про далеке минуле. А для дітей — цікаве знайомство з минулим нашого народу. Наступний експозиційний об’єкт — українська хата, генетичне коріння якої сягає в глибину віків. В ній знайшли яскравий вияв спадковість традицій, естетичні засади, доцільність і соціальна зумовленість. Музейна хатина відтворює селянський побут ХVІІІ-ХІХ століть. Традиційними елементи її інтер’єру є: піч, красний кут, жердина для одягу, стіл, лави, ліжко, колиска для дитини, мисник.

Вітряк у Музеї Хліба, Білопілля

В експозиції також представлені: блокадний хліб Ленінграду; хліб 1932-33 років; хліб, що випечений для космонавтів, який має незвичний вигляд – у целофановому пакеті десять буханців по 4-5 грамів кожен. Такий хліб зберігається свіжим протягом шести місяців. Тут на власні очі можна побачити, як зовні і зсередини виглядала сільська хатина та клуня, душею відчути, як народжувався хліб, дізнатися про життя та побут селян, зокрема ремісництво. На подвір’ї розмістили сільськогосподарський реманент давнини. В експозиції клуні широко представлені знаряддя праці. Почесне місце в садибі займає криниця, до неї в селі сходились всі стежки, тут можна було почути усі чутки та новини. Без хвіртки та огорожі, що за давніми народними повір’ями огорожа оберігає від нечистої сили, не можна уявити селянського обійстя – про них складено багато пісень. Тисячі людей різного віку їдуть і йдуть до створеного в селі Білопілля музею, щоб в котрий раз доторкнутись до історичного минулого Подільській землі.[5]

Зупинка називається «Білосілля». Електропоїзди курсують за напрямком Козятин-Фастів-Київ зворотно. Від станції до села приблизно 6 км ґрунтовою дорогою.

В поселенні народився:

• Жорноклей Павло Євтихійович (1914 — невідомо) — радянський зоотехнік-селекціонер.

• Білопі́лля // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.328

• Białopol // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 192. (пол.).— S. 192-193. (пол.)
• Розклад руху приміських електропоїздів