Біологічні основи кохання

Еволюційна психологія висуває кілька причин виникнення кохання. Немовлята і діти людини є протягом дуже довгого часу залежними від допомоги батьків. Тому кохання розглядається як механізм, що сприяє взаємному батьківському піклуванню нащадків протягом тривалого періоду часу. Іншою причиною виникнення кохання могли бути захворювання, що передаються статевим шляхом, які знижували родючість, а довгострокові відносини знижували ризик зараження ЗПСШ[1].

З погляду еволюційної психології досвід і поведінка, пов'язані з коханням можуть бути досліджені з точки зору того, як вони були сформовані в ході еволюції людини[2]. Наприклад, було висловлено припущення, що людська мова сформувалася в процесі еволюції, як тип «парувального сигналу», що давав змогу потенційному партнерові визначити репродуктивну готовність іншого[3].

Традиційно вважається, що існують три основні рушії кохання — сексуальна енергія (лібідо), прив'язаність та бажаність партнера. Основними нейрохімічними (нейротрансмітери, статеві гормони, нейропептиди) факторами, які спричинюють ці рушії є тестостерон, естроген, дофамін, окситоцин, і вазопресин.

Центральні дофамінові шляхи опосередковують формування бажаності партнера, тоді як вазопресин в вентральному паллідумі і окситоцин в прилеглому і паравентрикулярному ядрах гіпоталамуса опосередковують формування бажаності партнера та прив'язаності до останнього. Лібідо модулюється в першу чергу діяльністю в мезолімбічному тракті (вентральна область покришки та прилегле ядро). Слідові аміни (наприклад, фенілетиламін і тирамін)грають критичну роль у регуляції дофамінергічної активності в центральній нервовій системі, отже і в цих шляхах.

Тестостерон і естроген взаємодіють з цими рушіями шляхом модуляції активності в дофамінових шляхах. Достатній рівень тестостерону в мозку є важливим як для чоловічої, так і жіночої сексуальної поведінки. Серотонін та норадреналін є менш значущими і взаємодіють через свої нейромодулюючі ефекти з дофаміном і окситоцином в деяких шляхах.

Особи, що були недавно закохані, мають вищий ніж зазвичай рівень кортизолу.

У формування любові, прив'язаності і соціальних відносин важливу роль відіграє лімбічна система. Вважається, що наша нервова система не є самодостатньою, а швидше явно налаштована на тих, хто навколо нас, і тих, з якими ми найбільш близькі. Ця емпатія, яку називають лімбічним резонансом, є властивістю, що разом з анатомічними особливостями лімбічної системи, спільна для всіх ссавців[4] .