Ваад євреїв Корони

Значне число єврейського населення Речі Посполитої мало важливе значення для торгово-промислового життя країни в зв'язку з його національною відособленістю, бо польські євреї утворили особливий клас, який користувався широкою автономією в області громадського управління та духовного життя, автономією, зосереджену на зразковій громадянській організації. Єврейська громада з її адміністративними, юридичними, релігійними та благодійними установами становила автономну одиницю. Термін «кагал» означав і громаду, і громадську адміністрацію; обидва поняття були тотожні.

Адміністративні функції кагалу — розподіл державних і громадських податків, завідування благодійними установами і т. д. — виконувалося виборними кагальними старшинами (seniores, івр. פרנסים‎), між тим як на рабинів (doctores judaeorum) покладалася турбота прο релігійні та юридичні справи. Необхідність встановлення солідарності між кагалом і рабинами різних місцевостей спершу здійснилося в юридичній галузі. Рабинський суд керувався в своїх рішеннях нормами талмудичного законодавства; але ці норми часто допускали різні тлумачення, і тому була потреба скликати збори рабинів для з'ясування спірних пунктів. Виходячи з основного принципу самоврядування — права бути судимими особами зі свого народу, a не чужими — євреї повинні були створити в додаток до нижчих громадських судів вищу апеляційну інстанцію. Необхідність подібного вищого суду позначалася особливо тоді, коли виникали спірні питання між кагалами або між приватною особою та кагалом. У таких випадках у певні терміни влаштовувалися періодичні рабинські з'їзди. У першій половині XVI ст. ці з'їзди відбувалися під час багатолюдних ярмарків.

Головним збірним пунктом служила ярмарок в Любліні (івр. לובלין‎), де жив батько польського рабинізму Шахна, учнем якого був знаменитий Мойсей Ісерлес. Сюди ще за правління Сигізмунда I з'їжджалися рабини та розбирали цивільні позови «відповідно до свого закону». Цей король в грамоті 1533 р. описав одне з таких рішень, як рішення вищого суду для євреїв[5]. Рабини і кагальні старшини різних областей Польщі та Литви (івр. פרנסי דיינים ,הארץ‎, Isseries, Responsa, № 63, 64, 73), що відносяться до періоду 1550—1558 рр. брали участь в періодичних сесіях Люблінського вищого суду, де обговорювалися також питання духовної властивості, що стосувалися всього польського єврейства; так, напр., рабини і «роше-ієшибот» (ректори талмудичних шкіл) трьох країн (івр. שלש מדינות‎) — Польщі, Русі та Литви — санкціонували друкування вавилонського Талмуду в м. Любліні (1559—1580) під умовою, щоб екземпляри видання використовувалися у всіх школах (ця апробація — «haskamah» — була надрукована на заголовних сторінках окремих трактатів для загального відома). Де була намічена класифікація учасників Люблінського з'їзду від трьох областей: з Польщі (Великої і Малої, разом) та Литви (тісніше пов'язаної з Короною після Люблінської унії 1569 р.) і Русі (тобто Поділля, Волині та Галичини, або Червоної Русі). Ці «ярмаркові з'їзди» склали ядро ​​великої центральної організації, що добре утвердилося в останню чверть XVI ст. під назвою «Ваад областей» (івр. ועד הארצות‎). Широка автономія польських євреїв викликала необхідність у такій установі, яка могла би служити не тільки вищою інстанцією в юридичних і релігійних питаннях, але також центральним дорадчим і законодавчим органом для регулювання діяльності всіх місцевих установ. Ось чому люблінські ярмаркові з'їзди перетворилися в періодичні зібрання представників кагалів та стали генеральними сеймами, «лат. Congressus judaicus», або «пол. Sejm» у польських документах.

Якщо виникнення Ваада і було викликано нагальними потребами й умовами внутрішнього розвитку польського єврейства, то все ж слід мати на увазі зовнішні чинники, що зумовили зміцнення існування цієї єдиної в своєму роді єврейської організації, і як фактор фіскального характеру. Ще Сигізмунд I намагався централізувати збір єврейських податків, призначивши для цього Міхаеля Іозефовича і Авраама Богемського. З введенням поголовної податі у 2-й половині XVI ст. уряд спершу намагався стягувати податок в окремих громадах, але після невдалого досвіду сейм всієї Польщі (пол. sejm walny) ухвалив доручити підскарбію у згоді з «шафаром» (збирачами податків) встановити загальну суму єврейських податків. Розкладка цієї загальної суми (15 000 поль. злотих для євреїв в «Короні» і 15 000 п. зл. для євреїв Вел. Кн. Литовського) по кагалам була покладена на представників громад, які для цієї мети стали збиратися періодично. «Так виник Ваад, якщо і не за прямим наказом уряду, то у всякому разі з його згоди, і керівники Ваада, рабини і парнеси, вирішили зробити ці з'їзди постійними та обговорювати на них всі питання національного й релігійного життя. Розвинулася ця автономна організація завдяки звичці та звичаям, що утвердилися в думці євреїв і в очах уряду, протягом одного або двох поколінь». Що не заперечує повільний еволюційний шлях в історії виникнення Ваада головним чином для фіскальних цілей. Ярмаркові з'їзди стали тією організацією, якій уряд доручав справу збирання податків, і ця діяльність зміцнила з'їзди, надала їм характер впливової громадської організації.

Фото експонату в музеї Тель-Авіву із зображенням зустрічі лідерів Ради чотирьох земель в м. Любліні

Діяльність Ради чотирьох земель була розділена на

• законодавчу,
• адміністративну,
• юридичну та
• духовно-культурну.

Загальна назва «Рада чотирьох земель» івр. ועד הארצות‎ відповідно до числа областей, представлених на з'їзді. У більш ранніх актах часто зустрічається визначення «Рада трьох областей». В ту ж епоху з'їзди, порівняно рідко, називалися «Рада п'яти областей», тобто Великої Польщі, Малої Польщі, Русі, Литви та Волині[6].

Серед голів цієї Ради в кінці XVI ст. особливо відомий Мордехай Яфа, гродненський і познанський рабин, автор цілого ряду коментарів на Шулхан-Арух під загальною назвою «Lebuschim»; Грец приписує йому організацію інституту Ваада. З плином часу усталилася назва «Ваад чотирьох областей», як видно з документів XVII ст.. Чотири області посилали своїх представників: Велика Польща (столиця Познань), Мала Польща (Краків), Червона Русь (Поділля та Галичина зі столицею у м. Львові) і Волинь (головне місто Острог, або Кременець). Литва мала періодичне або надзвичайне представництво при Вааді до 1623 р., коли утворився особливий «Ваад головних громад литовського краю», який функціонував самостійно. В такому стані працював «Ваад чотирьох областей» описаний авторами середини XVII століття, напр. писав про нього Іом-Тоб Ліпман Гелер в автобіографії «Megillat Ebah», де мова йшла прο Ваад 1635 р., і літописцем Натаном Гановером (у «Jewen Mezulah», «Безодня бездонна», Венеція, 1653 р.). Останній говорить наступне: "Збори представників (івр. פרנסים‎) чотирьох областей мало засідання два рази на рік на люблінський ярмарок, між святкуванням Пуріму та Песаха, і на ярмарку в Ярославі (Галичина) в місяці Абе або Елул. Збори представників чотирьох областей нагадувало синедріон, що колись засідав в гранітній палаті єрусалимського храму (івр. לשכת הגזית‎). Вони творили суд над усіма євреями польського королівства, видавали охоронні приписи і обов'язкові постанови (івр. תקנות‎), та на свій розсуд накладали стягнення. Будь-яка важка справа надавалася до їх суду. Щоби полегшити собі роботу, представники чотирьох країн вибирали (особливу комісію) так званих «обласних суддів» (івр. דייני מדינה‎), які розбирали майнові суперечки; самі ж вони (у повному складі) розглядали справи кримінальні, справи прο «хазак» (право термін володіння) та інші важкі позови. Це свідчення тодішнього сучасника характеризує добу розквіту діяльності Ваада за період 1600-1648 рр.. Пінкос Ваадa, де записувалися прийняті рішення, не зберігся, і сумнівно, чи буде він коли-небудь знайдений; поки є тільки сім окремих листів з пінкосів Ваада в м. Ярославі за 1654-1671 рр.. Однак у рукописних кагальних пінкосах збереглася значна кількість копій рішень Ваада. Частина опублікована в старих рабинських творах, у респонсах і т. ін.. Інші рішення були видані пізніше на основі рукописів у монографіях з історії польсько-російських євреїв. На підставі цього матеріалу, рукописного й друкованого, можливий досить докладний нарис організації та діяльності Ваадa.

Спершу Ваад збирався щорічно в м. Любліні під час великих весняних ярмарків, які починалися з католицького свята Громниці в лютому і тривали близько місяця. З початку XVII ст. другим збірним пунктом стало галицьке місто Ярослав, де головні ярмарки відбувалися в кінці літа. Були й інші терміни, напр. на «Zielone świątki» (Трійця) і на день Симона та Юди (а також в день свята св. Станіслава — 1 травня). В епоху розквіту своєї діяльності Ваад збирався двічі на рік: перед Пасхою, в Любліні, і перед осінніми святами, в Ярославі. У надзвичайних випадках засідання Ваада відбувалися і в інший час — рідко в інших місцях: в Тишовці, Пінчові, Переворську в Галичині, Ленчні, Белжице (1635), Ополе, Ричивол, у Константинові і в місцевості, що позначається як івр. טשליץ‎. Вельми посилену діяльність Ваада розвинув після катастрофи 1648—1655 рр. — різанини Хмельницького й шведських війн, коли громадський лад, сильно ушкоджений в багатьох частинах Польщі, потребував реорганізації. Протягом другої половини XVII ст. засідання Ваада відбувалися раз або два рази на рік, частіше в м. Ярославі, ніж в м. Любліні. У 1671 р. було вирішено не збиратися більш в м. Ярославі, тому що це було «небезпечне і шкідливе місце», a в 10 милях від міста; згодом це рішення було скасовано.

Число учасників Ваада точно визначити не можливо. Натан Гановер вважав у вищезгаданому літописі 1653 р., що парнеси обиралися кожним кагалом — по одному делегату — і що, крім цих кагальних представників, в засіданнях Ваада брали участь 6 найважливіших рабинів Польщі. З кагальних пінкосів видно, однак, що лише найголовніші кагали кожної області країни посилали своїх делегатів. Метрополії (Познань, Краків, Львів і Острог) «чотирьох областей» посилали по два делегати (було постановлено посилати одного колишнього делегата і одного «нового», щоб він міг навчитися обов'язків «парнеса» Ваада) або навіть більше делегатів. Число підписів на рішеннях коливається між 15 й 25; втім, часто є підписи одних тільки 6 рабинів. Повне число делегатів разом з рабинами, мабуть, досягало 30. — У XVIII ст. діяльність Ваада стала обмежуватися; нерідко засідання відбувалися з довгими проміжками і частіше в Ярославі. Один з останніх важливих з'їздів відбувся в м. Ярославі в 1753 р., тоді, між іншим, було обговорено знаменитий диспут між Емденом та Ейбеншютцем прο сабатіанський рух, причому Ейбеншютц був визнаний причетним до єресі. У 1764 р. Польський сейм розпорядився про скасування Bаада[7], чим і закінчилася його діяльність. Поділ Речі Посполитої змінив всю кагальну систему і створив умови, несприятливі для існування таких автономних організацій, яким був Ваад.

• Історія євреїв у Любліні
• Історія євреїв у Польщі
• Історія євреїв в Україні