Вайнштейн Самуїл Миронович
Самуїл Миронович Вайнште́йн (нар. 12 лютого 1918, Київ — пом. 21 квітня 1996, Київ) — український архітектор, кандидат архітектури з 1950 року[1]; член Спілки архітекторів України з 1946 року.
| Вайнштейн Самуїл Миронович | |
|---|---|
 | |
| Народження | 12 лютого 1918 |
| Смерть | 21 квітня 1996 (78 років) |
| Країна (підданство) |
 СРСР Україна |
| Навчання |
Київський національний університет будівництва і архітектури ·Вербицький Олександр Матвійович, Заболотний Володимир Гнатович і Власов Олександр Васильович |
| Діяльність | архітектор |
| Вчене звання | кандидат архітектури |
| Членство | Національна спілка архітекторів України |
| Нагороди |
       |
Біографія
Народився 12 лютого 1918 року в Києві. У 1934 році працював художником стадіону «Динамо» в Києві. Протягом 1934—1941 років навчався на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту (викладачі Олександр Вербицький, Володимир Заболотний та Олександр Власов). Брав участь в німецько-радянській війні з липня 1941 року[2].
У 1946—1950 роках навчався в аспірантурі. Протягом 1950—1955 років — молодший науковий співробітник Академії архітектури УРСР. Займався розробкою проєктів клубів. Протягом 1955—1957 років — вчений секретар, а у 1958—1963 роках — старший науковий співробітник Інституту архітектури споруд Академії будівництва і архітектури УРСР. З 1963 року — старший науковий співробітник КиївЗНДІЕП[1]. Помер в Києві 21 квітня 1996 року.
Творчіть
Пам'ятники
Протягом 1944—1945 років за проєктами архітектора зведено низку монументів:
- пам'ятник на братській могилі полеглих бійцям та монумент загиблим офіцерам у місті Хатвані (Угорщина);
- монумент на братській могилі танкістів у місті Клуж-Напоці (Румунія);
- монумент загиблим офіцерам у місті Мішкольці (Угорщина);
- монумент воїнам Радянської армії у місті Банській Бистриці (Словаччина)[1].
Споруди і проєкти
- проєкт клубу на 460 місць в селі Піщаному Черкаської області (1951; реалізований у 1955—1956 роках);
- у Новій Каховці
- проєкт центральної площі (1952, у співавторстві з Олександром Касьяновим та Антоном Моторіним);
- палац культури на 530 місць (1952, у співавторстві з Миколою Коломійцем);
- палац Рад (1953, у співавторстві з Олександром Касьяновим, Георгієм Шлаканьовим та Антоном Моторіним; зведений у 1954—1956 роках);
- проєкт адміністративного будинку для селища Кремгес (1956);
- проєкт клубу для заводу «Червоний екскаватор» у Києві (1956, у співавторстві з Миколою Коломійцем);
- експериментальний проект клубу для села, що переноситься із зони затоплення, на 400 осіб (1956);
- проєкти комплексу громадських будівель (сільська рада з відділенням зв'язку, правління колгоспу з агролабораторією, магазин з комбінатом побутового обслуговування, будинок приїжджих) для забудови сільських центрів (1957, у співавторстві з Е. Грінгофом; реалізовано у селі Ксаверівці Київської області);
- типовий проєкт клубу на 500 осіб (1957, у співавторстві з Е. Грінгофом; реалізовано у селі Ксаверівці Київської області);
- проєкт клубу на 550 місць у селі Веселому (реалізований у 1958 році);
- проєкт експериментального мікрорайону на Батиєвій горі у Києві (1958, у співавторстві);
- проєкти експериментального житлового району в Дарниці, блоку первинного обслуговування на 2 тисячі осіб, громадського центру мікрорайону на 6 тисяч мешканців, громадського центру мікрорайону на 9 тисяч мешканців (1961, у співавторстві);
- проєкти торговельного центру житлового району на 30 тисяч мешканців, громадського центру мікрорайону на 6 тисяч осіб для південних районів УРСР (1962, у співавторстві);
- проєкти центру щоденного обслуговування на 4 тисячі осіб, центру щоденного обслуговування на 6 тисяч осіб, експериментальної будівлі побутового обслуговування житлового району на 45 тисяч осіб (1963, у співавторстві);
- проєкт переробки клубу на 500 місць у селі Моринцях Черкаської області (у співавторстві з Володимиром Орєховим та Юрієм Паньком; у 1965 році змінено планування другого поверху та зовнішній архітектурний вигляд).
Інше
У 1948 році розробив проєкти меблевої фурнітури з металу, пластика та дерева, які стали експериментальними зразками[1].
Автор художніх робіт, частина з яких була представлена на Всеукраїнській виставці акварелі та рисунку в 1960 році[1].
Публікації
Автор книг:
- «Новая Каховка» (1957);
- «Сельськие общестенные здания» (1961, у співавторстві).
Опублікував низку статей з питань теорії та практики архітектури у галузевих періодичних виданнях: «Вестник Академии строительства и архитектуры УССР», «Вестник Укргипросельстроя», «Архитектура СССР», «Строительство и архитектура», «Клубы», «Сборник УНИИТ» та інших[1].
Нагороди
Нагороджений:
- радянськими орденами: Червоної Зірки (8 червня 1945), Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985)[2];
- радянськими медалями: «За оборону Сталінграда» (22 грудня 1942), «За оборону Кавказу» (1 травня 1944), «За перемогу над Німеччиною» (9 травня 1945), «За взяття Будапешта» (9 червня 1945)[2], «За оборону Києва»[1].
Примітки
Література
- Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1973. — С. 38.
;
- Галькевич Т. А. Вайнштейн Самуїл Миронович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.